Чтение онлайн

— Прошу!

— Мені здасться, що, ноки ми не з’ясуємо все, — а як математик, я гадаю, що це важко зробити, — ми повинні засекретити існування РД-34. Навіть від службовців фірми. Як керівники відділів, ми не повинні розглядати проблему як нерозв’язану, і що менше знатимуть про що інші…

— Богерт має рацію, — сказала доктор Келвін. — Відтоді, як пом’якшили міжпланетний кодекс і стали дозволяти випробування роботів на заводі перед відправленням їх у космос, пропаганда проти роботів посилилася. I коли хоч слово просочиться про те, що робот може читати думки, а ми не здатні контролювати його, дехто наживе на цьому солідний капітал.

Ланнінг, потягуючи сигару, поважно кивнув і повернувся до Еша:

— Ви ніби казали, що були самі, коли вперше зіткнулися з цим читанням думок?

— Так, я був сам, і це мені запам’ятається на все життя. РБ-34 щойно зійшов з конвеєра, і його прислали до мене. Оберман десь вийшов, і я сам повів його вниз, до випробного стенда.

Він на мить замовк, і на його губах заграла ледь помітна посмішка:

— Кому-небудь з вас доводилося з кимось розмовляти подумки, не усвідомлюючи цього?

Ніхто не відповів, і він провадив:

— Знаєте, спочатку цього не помічаєш. I от він мені щось сказав, цілком розумне й логічне, наскільки я пригадую. I коли ми вже підходили до випробного стенда, я раптом збагнув, що я ж нічого йому не казав. Звісно, я думав про те про се, але ж то зовсім інше, правда? Я замкнув його і побіг по Ланнінга. Уявляєте, поряд з тобою йде робот, спокійно читає твої думки, копирсається в них… В мене аж руки й ноги затрусились.

— Уявляю, — задумливо сказала Сьюзен Келвін. Її пильний погляд зупинився на Еші. — А ми так звикли, що наші думки належать тільки нам…

— Виходить, лише четверо знають про це, — нетерпляче втрутився Ланнінг. — Гаразд! Ми повинні все систематизувати. Еш, я хочу, щоб ви перевірили складальну лінію від початку до кінця. Ви повинні вилучити всі операції, де помилка виключена, скласти список тих, в яких вона могла бути допущена, зазначити її характер і можливу величину.

— Нічого собі завданнячко, — пробурчав Еш.

— Аякже? Звичайно, для цієї роботи треба організувати ваших людей — всіх до одного, якщо потрібно. Не біда, якщо не виконаємо плану. Але вони не повинні знати, навіщо це робиться. Зрозуміло?

— Гм-м… так, — криво посміхнувся молодий інженер. — Все-таки це шмат роботи.

Ланнінг разом з кріслом крутнувся до Келвін.

— А ви візьметеся до цієї роботи з іншого краю. Ви — роботопсихолог на нашому заводі, тому вам потрібно добре вивчити самого робота і відштовхуватися від цього. Спробуйте з’ясувати, як він усе це робить. Подивіться, що ще пов’язане з його телепатичними здібностями, наскільки далеко вони сягають, як впливають на його мислення і чи не завдає це шкоди стандартним параметрам моделі РБ. Зрозуміло?

Ланнінг не став чекати відповіді від доктора Келвін.

— Я координуватиму всю роботу і провадитиму математичний аналіз результатів. — Він глибоко затягнувся сигарою і мовив уже в хмарі:

— Мені, звичайно, допомагатиме Богерт.

Поліруючи нігті на своїх пухких пальцях, Богерт лагідно сказав:

— Гадаю, я трохи розуміюся на цьому.

— Тоді я приступаю. — Еш відсунув свого стільця і підвівся. Його приємне молоде обличчя засяяло в усмішці. — Мені дісталася найчорніша робота, тож краще не зволікати.

Він рушив до дверей, недбало кинувши:

— Бувайте!

Сьюзен Келвін ледь помітно кивнула, але її погляд проводжав його, поки не зачинилися двері. Вона промовчала, коли Ланнінг щось пробурчав і додав:

— Чи не хотіли б ви, доктор Келвін, зараз піти і подивитися РБ-34?

Коли почувся приглушений скрип дверей і на поріг ступила Сьюзен Келвін, робот РБ-34 відірвав від книги свої фотоелектричні очі і схопився на ноги. Вона трохи затрималася, щоб поправити на дверях масивну табличку “Вхід заборонено”, і підійшла до робота.

— Я принесла тобі деякі матеріали про гіператомні двигуни Ербі. Хочеш глянути?

РБ-34, або інакше Ербі, взяв з її рук три важкі томи і відкрив один на титульній сторінці.

— Гм-м! “Гіператомна теорія”… Бурмочучи щось, він став гортати сторінки, а тоді неуважно запросив: — Сідайте, доктор Келвін. Це забере кілька хвилин.

Вона сіла, уважно стежачи за Ербі. Він примостився на стільці по той бік стола й заходився послідовно вивчати всі три томи.

Через півгодини він відклав їх.

— Я, звичайно, знаю, навіщо ви їх мені принесли.

У Сьюзен Келвін сіпнулися кутики губів.

— Я так і знала. З тобою важко працювати, Ербі. Ти завжди на крок попереду мене.

— Ці книги — такі самі, як і інші. Вони мене просто не цікавлять. У ваших підручниках нічого немає. Ваша наука — просто маса зібраних докупи фактів під виглядом теорії. Усе це настільки просто, що навряд чи варте уваги. Мене цікавить тільки ваша белетристика, де подається взаємодія людських мотивів і почуттів… — Він зробив невизначений порух рукою, добираючи потрібне слово.

— Я, здається, вас розумію, — прошепотіла доктор Келвін.

— Бачите, — вів далі робот, — я читаю думки, і ви не уявляєте, наскільки вони складні. Я не можу зрозуміти все, оскільки мій мозок має мало спільного з вашим. Але я намагаюсь, і ваші романи мені допомагають.

— Так, але боюсь, що коли ти начитаєшся сучасних сентиментальних романів з їх жалісливими переживаннями, то наші справжні думки здаватимуться тобі похмурими й безбарвними. — В її голосі вчувався смуток.

— Ні в якому разі!