Чтение онлайн

Маріо і Хуліо Порруа лише перезирнулися. Хуаніто Джонні ледве не впустив автомата з рук.

— Тримай міцніше і будь мужнім, Хуане Хосе, — дражливо кинув Тіто Гаванець, заряджаючи пістолет.

Доктор Тамайо намацав у кишені пістолет, майнула думка: «Якщо хочу зостатися живим — далі від цих телепнів».

Хрипун міцно стис автомат. Механік глянув на пістолет. «Настав час», — подумав він.

Вільям Лейва стояв посеред печери, безтямно дивився на Аренсібію:

— Що робити?

— Рятуй власну шкуру, — огризнувся Аренсібія.

— Та як?

— А як хочеш. Я знаю, як врятувати свою. Якщо мене візьмуть, то не простять ні вбитого мілісіано, ні вкраденого катера. Відступати нема куди. Доведеться битися до останку.

— Ну а я що робитиму? — знову запитав Лейва і окинув усіх поглядом. — Я лише фахівець з вибухівки. Я працюю — мені платять. Що я робитиму?

— Молитися вмієш? — спитав Аренсібія.

— Ні.

— Так вчися, знадобиться за кілька хвилин. Я йду з цієї пастки.

— Хвилинку! — гукнув Кіт з глибини печери.

Усі обернулися. Він тримав у руках автомат напоготові.

— Серед нас є зрадник, маємо прикінчити його.

— Він має рацію, — прогугнявив Хрипун.

Аренсібія визирнув з печери, далі глянув на Кота, йому явно не терпілось йти.

— Але ж хто зрадник, Коте? — запитав Освальдо уривчастим голосом. — Хто з нас?

— Хтось схибив, за нами й пішли назирці, — озвався доктор Тамайо. Ним володіло єдине бажання — негайно тікати.

— Ніяких помилок не було, — роздратовано відрубав Кіт. — Була зрада, і я знаю, хто це зробив.

Він подивився на Данієля з друкарні.

— Коте! — вигукнув той. — Як ти міг таке подумати? Чому я?

— Кіт, він не… — почав був Освальдо, Кіт перебив його:

— А хто ж тоді, Освальдо? Можливо, ти?

— Ні, ні, Коте! — заверещав Освальдо і відступив на крок, але так рвучко, що вдарився об скелю. — Я просто хотів сказати, що… що… що, напевно, твоя правда, Коте. Можливо, це він…

— Та ви збожеволіли! — закричав Данієль. — Як могло таке спасти на думку? Єдине, що нам слід зараз робити, — це тікати звідси, тікати з цієї пастки.

— Я ніколи не давав згоди на твою участь у цій справі, — провадив Кіт. — Ти завжди викликав у мене підозру. Ти казав, що хочеш поїхати на північ, щоб, мовляв, бути вкупі із своєю коханкою, але ж твоя коханка тут, на Кубі.

— Ні, Коте, це інша. Вона для того, щоб проводити час, ти ж знаєш мою слабість до жінок.

— Освальдо також розповів мені, що ти збирався бути на нараді в Бока Сієга. Ти хотів довідатися про все, аби доповісти комуністам.

— О ні, Коте! Я хотів бути там, щоб краще ознайомитись зі своїми обов'язками.

— Через цього типа нас усіх прикінчать! — крикнув Хрипун.

— Давайте лишимо його заложником, — запропонував механік.

— Ні, тут треба інше, — сказав Хрипун і вихопив пістолета. Данієль негайно підняв свого.

— Обережно! Я не дам себе вбити так просто, — прошипів він.

— Припиніть, — втрутився доктор. — Нас схоплять прямо тут, у печері.

— Якщо пролунає постріл, нас накриють комуністи, — сказав Аренсібія.

— Він має рацію, — підтримав його Тіто Гаванець.

— Я не зрадник і не боягуз, — сказав Данієль.

Хуаніто Джонні мовчки спостерігав за тим, що відбувалося.

— Гаразд, — згодився Хрипун. — Вважай, що ти врятований… Основне зараз — вибратися з печери.

Данієль опустив пістолет. Хрипун нахилився нібито для того, щоб покласти зброю, але раптом скинув руку і, притримуючи її другою, вистрілив.

Данієль зігнувся, наче зламався, і, впустивши пістолета, схопився руками за живіт.

— Ох-х-х, Хрипуне! — простогнав він, падаючи долі.

— Не терплю зрадників, — буркнув Хрипун, випростовуючись.

— Йолоп! — захлинувся криком Аренсібія. — Ти викрив нас. Тепер червоні прибіжать сюди. Я йду. А ви як хочете.

І він вибіг з печери.

— Гайда, — сказав Маріо Порруа братові.

Доктор вийшов услід за Аренсібією. Механік глянув на Кота:

— Я піду з Аренсібією.

Тіто Гаванець звів курок пістолета.

— Що ж, Коте, удачі тобі, — попрощався і зник за кущами.

Освальдо глянув на Ромуальдо.

— Що робитимемо? — спитав.

— Я саме про це й думаю, — прошепотів Вільям Лейва. — Що ж робити нам?

— Облиш, Освальдо, це ж ти завербував того типа.

— Коте, я ж не знав, що він…

— Ти ніколи нічого не знаєш. Спробуй хоч зараз що-небудь дізнатися. Спробуй дізнатися, як втекти від комуністів.

— Хіба ми лишаємося тут?

— Якщо ти залишаєшся, то тільки тому, що тобі так заманулося. У мене сверблять руки вирвати язика цьому Данієлю, але я не хочу потрапити за грати. Я піду світ за очі.

— Я з тобою, — сказав Освальдо Делас.

— Що ти збираєшся робити, Хрипуне? — запитав Хуаніто. Він ніяк не міг отямитися.

— Теж іду, але спершу приголублю оцього. — Він кивнув на Данієля, що лежав у калюжі крові.

Хуаніто Джонні витер тремтячі спітнілі руки об одежу і вийшов, тягнучи автомат.

Хуаніто продирався крізь кущі. Попереду в напрямку до колючих кущів марабу перебіжками пробиралися Кіт та Освальдо. Хуаніто метнувся в протилежний бік, до мангрових чагарників, які запримітив, коли добирався зі своїми до печери. Не встиг подолати ще й 50 метрів, як почув:

— Гей, ти! Стій!

Джонні прикинув, скільки лишилося до мангрів, і кинувся вперед.