Чтение онлайн

— Ясно, капітане.

— Я піду до начальства. Зустрінемося через годину біля машини.

Велосо підійшов до телефону, набрав номер.

— Альфонсо? Говорить Велосо. Зараз до тебе прийде Бланко з фотографіями слідів заднього лівого колеса чорного «кадилака». Розішли їх і доповіси про наслідки пошуку.

«Опель» зупинився біля світлофора на перехресті Віа Бланка і бульвару Ротаріа в Гуанабакоа. Капітан Велосо і лейтенант Бланко розмовляли, сидячи в машині, про нараду, яка мала відбутися на заводі.

— …якщо дізнаються робітники, можуть стривожитися. Крім того, — вів далі Велосо, — треба посилити пости, не зволікаючи.

Бланко, який сидів за кермом, кивнув головою і повернувся до капітана:

— А де ми розмістимо командний пункт на заводі?

— А ти як гадаєш?

Бланко натиснув на акселератор — дали зелене світло.

— Думаю, найліпше — в будинку протипожежної охорони, вона має зв'язок з усіма цехами.

— Згоден, — сказав Велосо і попередив: — Нам треба вдягти форму пожежників.

Офіцери розвідки вийшли з заводу, сіли в машину.

— Куди їдемо, капітане? — запитав Бланко.

— У відділ патрулювання, — відповів Велосо.

Через хвилину нафтоперегінний завод залишився позаду.

— Основне, здається, зроблено, — сказав лейтенант.

— Так, — відказав Велосо. — Я казав тобі про прикордонників?

— Ні, — відповів Бланко.

— Подзвони Веласкесу, хай посилить охорону всього узбережжя провінції. Очевидно, він і сам це вже зробив, але ми повинні бути певні. Не виключено, що після здійснення диверсії контрреволюціонери планують втечу, в такому разі треба перекрити їм шлях. Візьмеш це на себе.

— «Хота-1», «Хота-1», — металевим голосом озвався радіотелефон. — Говорить відділ патрулювання. Прийом.

Велосо взяв трубку.

— Відділ патрулювання. Говорить «Хота-1». Я в дорозі, через хвилину прибуду. Прийом.

— Добре, «Хота-1». Вас зрозумів.

Машина зупинилася, капітан вийшов.

— Гляну, як ідуть справи з розшуком «кадилака», — сказав. — Їдь, Бланко, в департамент, перевір, чи нема для нас чогось, і чекай на мене.

У відділі патрулювання оперативного управління Департаменту державної безпеки Велосо слухав молодшого лейтенанта Рохаса, стоячи біля великої карти з указкою у руці, той пояснював деталі операції по розшуку машини контрреволюціонерів.

— …здається, ми діяли не дуже оперативно.

— Не занепадай духом, — сказав Велосо. — Вони могли змінити машину або відсиджуються де-небудь.

— Я вже думав про можливість такого варіанту, тому ми наказали усім постам нагляду розосередитися і почати розшуки в місті за секторами.

— Добре задумано, — сказав Велосо і встав. — Щось виявите, — доповідайте негайно.

О дев'ятій сорок капітан Велосо зайшов до свого кабінету.

— Я ждав вас! — Бланко простягнув йому папір. — Донесення Маріо.

Велосо прочитав: «Маріо — Мойсесу. Чорний «кадилак» контрреволюціонерів мав контакт з ворожим елементом. Попросив…

Велосо читав, лейтенант ходив по кімнаті.

— Як вам подобається замовлення, яке вони йому зробили? — запитав Бланко.

— Не уявляю, для чого це може здатися?

— Дивно, — докинув лейтенант. — Проте ясно, що це має безпосередній стосунок до нафтоперегінного заводу. Зверніть увагу на кінець.

«…цими днями готується щось значне. Контрреволюціонер заїде додому до ворожого елемента сьогодні ввечері, щоб забрати замовлення. Кінець».

Велосо склав аркуш, замислився. Толі глянув на Бланко, запитав:

— Ну і як?

— Думаю, дадуть «виставу» сьогодні вночі, — відповів лейтенант.

У кварталі панувала тиша. Тут рідко проїжджали машини — хіба коли якась проскочить. Біля тротуару сусіднього кварталу стояв червоний «шевроле». На розі два хлопці захоплено розмовляли про спорт. То були співробітники Департаменту державної безпеки. Велосо і ще два співробітники, які сиділи в червоному «шевроле», спостерігали за входом до будинку, навпроти якого приткнувся «понтіак». Як тільки в дверях з'явився якийсь чоловік, Велосо взяв трубку радіотелефону:

— Він вийшов.

— «Хота-1», вас зрозумів, — відповів Бланко і звернувся до Кармен, співробітниці, яка сиділа поруч:

— Постарайся визначити, чи це не «понтіак», до того, як він пройде повз нас.

Вогні автомобіля наближалися. Дівчина нахилилася вперед і примружила очі.

— Так, це «понтіак», — сказала вона.

Бланко натиснув на акселератор. «Опель» рвонув уперед, «понтіак» не встиг його випередити.

— «Лось-1», «Лось-1». Говорить «Хота-1». Говорить «Хота-1». Прийом.

Бланко схопив трубку.

— «Хота-1». Говорить «Лось-1». Прийом.

— Ти не повинен його переслідувати. Скажи, чи проїхав він уже повз тебе. Прийом.

Бланко відповів трохи розгублено:

— Я іду перед ним. Що робити? Прийом.

— Припини спостереження. Що ще? Прийом.

— Нічого. Прийом.

— Добре. Вертайся в департамент.

Бланко поклав трубку. Він не втямив, що означав наказ, проте гадав, що Велосо видніше.

— Що ж, Кармен, доведеться вертатися, — сказав він.

Субота, 23 березня.

— Уявляю, як ти здивувався, коли я наказав припинити нагляд.

— Ще б пак! — озвався Бланко.

— Нащо ризикувати, він міг помітити, що за ним стежать. Так чи інакше він під нашим контролем. Вже через кілька хвилин після того, як я наказав тобі за ним стежити, ми отримали від Маріо термінове донесення. Він попередив, що вони збираються вивезти шістьох дуже важливих контрреволюціонерів, і дав адресу в Бока Сієга, куди й прямував водій «понтіака». Ми перевірили адресу. Єдине, що, можливо, випустили — чи не заїжджав він кудись по дорозі до Бока Сієга? Розумієш?