Чтение онлайн

Вже майже розвиднилося. Треба було поспішати. Якщо механік уже тут, то й інших чекати недовго, і тоді нічого тут буде робити.

Густаво пройшов до рогу будинку, до маленької кондитерської, там звернув праворуч. За кондитерською був невеликий пустир, у глибині височіла стіна — огорожа стоянки.

Біля стіни Густаво зупинився, присів, наче зав'язував шнурки на черевиках, і огледівся — нікого. Тоді він підскочив, вхопився за край стіни, підтягся на руках і заглянув на стоянку: вікно майстерні закривав виступ гаража — отже, ніхто не помітить, якщо зіскочити зі стіни.

Пригнувшись, лейтенант пробирався між машинами, шукаючи «додж» Альберто. Кілька машин стояло осторонь. Серед них він зразу побачив ту, що шукав. Але між ним і машиною пролягла смуга світла з вікна метра в півтора завширшки. «Не міг вибрати гіршого місця», — клацнув пальцями Густаво. «Та нема виходу, треба йти».

Лейтенант крався від одного автомобіля до другого, доки не добрався до «корвета» біля самої смуги світла. Обережно вистромив голову: механік стояв спиною до нього. Не довго думаючи, лейтенант перескочив небезпечну смугу і через кілька секунд був біля «доджа» Альберто. Легенько натиснув на ручку — дверцята відчинилися. Густаво підсунув у шухлядку на панелі кілька аркушів паперу. Затис папери кришкою, але так, щоб кінчик аркушика трошечки вистромлювався назовні.

«Досить для Альберто, — подумав. — Якщо він пригадає нашу вчорашню розмову по телефону, то здогадається».

Тим самим шляхом лейтенант вибрався зі стоянки.

«Вони вже тут», — подумав Альберто, побачивши блакитний «форд». Він ішов до майстерні, щоб забрати свою машину. За повідомленням Франка, вона мусить бути вже налагоджена.

«Якщо Франк говорив про машину по телефону, значить, він хотів сповістити не лише про те, що вступає в гру, а й про можливий спосіб зв'язку».

Але побачивши блакитний «форд», Альберто знову захвилювався. «А раптом Франк не зуміє передати мені вказівок»… — майнула думка.

В майстерні до нього підійшов чоловік у комбінезоні:

— Сеньйоре Альваресе, ваша машина готова.

— Дуже добре. Скільки я винен?

— Ось рахунок. Ще вчора ввечері закінчили.

«Якщо Франка тут не було, доведеться самому приймати рішення і… Франк згадав про шухлядку на панелі… А замок не зламаний був, цілий…»

Альберто сів у машину. Одного погляду було досить — з-під кришки шухлядки вистромився кінчик аркуша — то сигнал. Франк побував тут.

Альберто розклав аркушики на сидінні. На першому було написано: «Йди на контакт. Залишаю необхідну інформацію щодо цеху «С». Наші інженери підготували її для ЦРУ. Франк».

Альберто виїхав зі стоянки. Синій «форд» прилаштувався за ним. Кожну зупинку біля світлофора Альберто використовував для ознайомлення з інформацією Франка. І весь час від нього не відставав синій «форд». Рубіо був справжній майстер своєї справи.

Прибувши на вказане місце, Альберто зупинив машину, кинув останній погляд на запис Франка: «…отже, дана установка найпридатніша для переробки радянської нафти, добутої на Кавказі…»

Він сховав папери під сидіння і вийшов з машини. «Форд» зупинився позаду. Здоровило-боксер поманив Альберто рукою. йому відчинили задні дверцята, і Альбєрто сів у машину.

— Дисциплінований, — глянув на годинник боксер.

— Точний, — підтвердив фарбований. — Поїхали, Рубіо. Ти знаєш куди.

Кубинське сонце вже добре припікало, коли Велосо підходив до Департаменту державної безпеки. Робота посувалася успішно. Необхідно доповісти начальству.

Капітан постукав у двері.

— Ввійдіть, — почувся голос.

Велосо зайшов до кабінету.

— Я ждав вас, — сказав чоловік, що сидів за столом.

— Ми тільки що отримали повідомлення від Франка. — Майор узяв папери, подані йому капітаном, і став уважно вивчали їх.

— Що ви думаєте з цього приводу, ваші пропозиції?

— Справа складна, вимагає обережності, але наша перевага в тому, що ми знаємо плани ворога або принаймні його наміри. І ми вже підкинули їм дезінформацію. Ми знаємо, що вони спробують провести диверсію на заводі імені Ньїко Лопеса. Вважаю, нам треба підготуватися і чекати, але самим нічого не розпочинати. Пропоную захопити усю групу повністю. Конкретно, повторюю, чекати їх дій, а ми будемо діяти відповідно до обставин.

— Згоден, — сказав майор, — доручаю тобі керувати операцією. Постійно тримай мене в курсі подій. Найважливіші рішення погоджуй зі мною. Не буде такої можливості — бери відповідальність на себе, дозволяю. Зрозуміло?

— Зрозуміло! — відповів капітан. — Дозвольте йти, товаришу майоре?

А сонце палило нещадно, по-кубинському.

П'ятниця, 22 березня.

12-та година 10 хвилин.

У кабінеті капітана Антоніо Велосо застигли в напруженій тиші телефони, сейфи, люди — чекають. Лейтенант Хасінто Наполеон Бланко, сидячи в кріслі, даремно намагався згадати, скільки світанків зустріли вони з Велосо отут, у цих самих кріслах, борючись зі сном, палячи цигарки одну за одною.

Задзвонив телефон.

Велосо рвучко вхопив трубку.

— Слухаю.

— Доповідає Фундора з відділу дешифрування. Ми засікли нову підпільну рацію. Перехоплено радіограму.

— Розшифрували?

— Ще ні, працюємо.

— Добре, Фундоро. Як тільки закінчите, негайно доставте мені.

Велосо повісив трубку і обернувся до лейтенанта Бланко:

— Я певний, що радіограма стосується заводу.

— Чому?

— Вони готують удар, отже, марно ризикувати не будуть. Радіограму дано на новій частоті — запобіжний захід. Можливо, вони і шифром новим користуються. Крім того, у них було досить часу, щоб ознайомитися з інформацією, яку передав Альберто, і почати діяти. Звичайно, це лише припущення. Почекаємо розшифрування.

Лейтенант Бланко відкинувся на спинку крісла:

— Ясно.

Дим від цигарки вився спіраллю до стелі.

3-тя година 40 хвилин.

У лейтенанта Бланко злипалися повіки. Велосо кахикнув і посміхнувся, побачивши, як сіпнувся лейтенант:

— Ти що, спати зібрався?

Бланко позіхнув, прикривши рота рукою. Пробурмотів:

— Капітане, чи не подзвоните ви Пепе, хай принесе нам кави. Він, мабуть, уже на місці.

— Спробуємо.

Велосо взяв трубку:

— З'єднайте, будь ласка, мене з кухнею… Слухай, старий, це Велосо. Ми ще тут. Чи не знайдеться в тебе кави?.. Чудово. — Капітан повісив трубку. — Зараз принесе.