Чтение онлайн

Дівчина говорила з ним без упину, так, як колись у дитинстві розмовляла з своєю лялькою, коли всі дорослі були на полі, а вона сама лишалася вдома. Тоді Естер говорила тому, що боялася залишитись на самоті, підбадьорювала себе своїм голосом. Тепер Естер теж боялась. Адже нічого ще не скінчилось, усі труднощі попереду… Ця велика, безпорадна дитина вчинила жахливий злочин, що страшним тягарем ліг їй на душу. А за злочином прийде кара… Але мусить бути покараний і той, хто втягнув його в злочин… Хіба може Іштван сподіватися на прощення? Її обов'язок — негайно повідомити Челеї. Адже Челеї одного разу вже допоміг хлопцеві, йому можна довіряти. Чому ж вона вагається? Потім, пізніше. Важливо, що Іштван тут…

Прийшов Голуб. У передпокої він похапцем повісив пальто і капелюх.

— Де Іштван? — схвильовано спитав професор.

— Лежить на дивані, — відповіла дівчина.

— Ходім, — кинув професор і, взявши лікарську сумку, рушив до кімнати.

Олайош сидів, прив'язаний за руки і ноги до крісла. Напроти нього в іншому кріслі вмостився Фреді.

Гейза, ще прямуючи до машини, бачив, що у «Гумбері» сидить старший лейтенант Барді. Отже, за ними стежили. Це повернуло впевненість, що друзі врятують, але хвилювання він все ж таки не зміг подолати.

Олайош був людиною безжурної вдачі. Усмішка не зникала з його вуст навіть тоді, коли щось тривожило його. Він всміхнувся й тепер, глянувши на Фреді і молодика в спортивному піджаку, який сидів поруч.

— Шановний капітане Шош, — озвався Фреді. — Якщо я правильно зрозумів вас, ви не маєте наміру назвати своє справжнє прізвище…

— Ви певні, що в мене є ще й інше прізвище? — всміхнувся Олайош.

— Не кривляйтесь! Невже ви не розумієте, у якому становищі опинилися?

— О, ні! Це мені цілком ясно. Ви викрали офіцера народної армії. А за це відповідні органи навряд чи похвалять вас…

— Я вже сказав: перестаньте жартувати. Ви ніколи не були офіцером народної армії. Справу з телефоном, ви, треба сказати, обіграли непогано. За тим номером якась дама справді відкликалася від імені міністерства, але мушу зауважити, що в довідковому бюро цей номер не знають.

— Значить, вас підвели…

— Не мудруйте! — з нетерпінням обірвав його Фреді.

Він поспішав. О четвертій годині ранку до нього повинен прибути кур'єр з матеріалами ФБ-86. Як тільки матеріали будуть у нього, кур'єра треба ліквідувати. Така вказівка з Відня. Сам бог допомагає йому. Відкриття він негайно відправить у Лондон, а Донована повідомить, що кур'єр не прибув. А потім розпрощається з Угорщиною. Досить, наморочився за чотири роки. Свої зв'язки передасть комусь іншому. В нього вже горить земля під ногами. Десь допущено промах, бо контррозвідники глибоко пролізли в його ряди. Взяти хоч би цього. Як самовпевнено він посміхається!

— Ось що, юначе. Мені дуже приємно, що у вас такий хороший настрій. Я люблю веселих людей. Але, — очі Фреді блиснули, — нам доведеться розпрощатися, бо в мене є інші невідкладні справи. Не хотілося б виривати вас з рядів культурних людей, та це неминуче. Є, звичайно; одна можливість, щоб ви і надалі пожинали прекрасні плоди вашого соціалістичного ладу, проте, бачу, ви не хочете скористатися нею…

— Скажіть, шановний пане, ви завжди такий чемний перед тим, як прийняти великі рішення, чи тільки мою особу відзначаєте такою люб'язністю?

— Завжди, друже. В мене такий принцип: зберігати належну чемність навіть по відношенню до ворогів.

— Це люб'язність ката? Колись у дитинстві я читав, що кати м'якосерді, милі люди… Я бачу, ви теж із цієї категорії.

Молодик у спортивному піджаку несподівано підскочив до Олайоша і дав йому величезного ляпаса. Від удару голова Гейзи похитнулася, на очі мимоволі набігли сльози.

— Ви смілива людина, — озвався Олайош глузливо. — Цікаво, чи були б ви таким же безстрашним і тоді, коли б мої руки були вільні. Мені дуже подобаються такі мужні люди…

— Досить! — скипів Фреді. Він кинув колючий погляд на чоловіка в спортивному піджаку, жестом наказав йому залишити кімнату.

Молодик вийшов.

— Гаразд, — сказав Фреді. — Я дам вам можливість подумати. — Він обернувся і теж вийшов з кімнати.

Залишившись на самоті, Олайош замислився. «Цей не завагається вбити, — майнула в голові думка. — Що як Челеї не встигне прибути? — закрався в душу сумнів. — Ну, тоді можеш на власному досвіді перевірити, що таке страх перед смертю», — за звичкою іронізував він над собою.

Вже минула північ, коли Коцка зайшов до Челеї. Старший лейтенант був не в гуморі.

— Що нового?

— Нічого, — відповів Коцка. — Номер СМ-309 підроблений. Тепер встановлюють, у кого є машина марки «Сітроен».

— Це багато не дасть: адже банда могла вкрасти машину. У поліцію ніхто не заявляв про крадіжку машин? Перевір.

У двері постукали.

— Заходьте! — гукнув Челеї.

Двері відчинилися, і в кабінет зайшов Йоганн. У нього був дуже пом'ятий вигляд, обличчя бліде, одяг в грязюці…

Челеї схопився з місця.

— Йошка?

— Товаришу підполковник, дозвольте доповісти: завдання виконано…

Підполковник міцно потис йому руку і обняв.

— Ну всміхнись нарешті! — сказав Челеї, поплескавши капітана по плечу. — Тепер ти вже не безликий лакей Йоганн, а капітан розвідки Йожеф Берецкі!

Берецкі засміявся.

— Нарешті вдома! — зітхнув він. — Цілий рік у тому зміїному гнізді! Як сім'я, все гаразд?

Челеї ствердно кивнув головою.