Чтение онлайн

Іштван зайшов на подвір'я. Під ногами скрипів гравій, холод пробирався крізь пальто, пронизував до кісток. «Тільки б заспокоїтись, — підбадьорював себе хлопець. — Адже я дужий і сміливий».

Чоловік наздогнав його, деякий час вони йшли поруч. Юнак встиг розглядіти провідника. Він був нижчий за Іштвана. Коли ввійшли в передпокій, чоловік зачинив двері і звернувся до юнака:

— Зніміть пальто. Я доповім панові Кальноці.

Іштван повісив пальто і почав оглядати квартиру. З хола вели сходи в мансардну кімнату. Звідти долинали якісь звуки. Затамовуючи дихання, він прислухався. Ніби хтось глухо стогнав. Не міг ясно розібрати, бо гудів вітер.

Його проводир подав рукою знак, і Іштван рушив за ним. Зайшли в просторий, затишно умебльований робочий кабінет.

— Сідайте, — вказав чоловік на крісло. — Пан Кальноці зараз прийде. — Чоловік вийшов. Було чути, як під його кроками заскрипіли дерев'яні східці. Іштван примостився на м'якому стільці. У суміжну кімнату вели подвійні білі двері. Скрізь був порядок і бездоганна чистота. На письмовому столі стояла лише масивна мармурова чорнильниця.

— Добрий вечір, — привітався хтось.

Іштван обернувся. В дверях стояв чоловік у легкому шовкому халаті східного крою з візерунками, його русяве волосся блищало в світлі електричних лампочок. Це був Фреді.

— Добрий вечір, — підвівся Іштван. — Я до пана Кальноці.

— Петер Кальноці перед вами, — всміхнувся чоловік, повільно підходячи до юнака.

— Вам привіт від Донована, — сказав Іштван.

— Дуже приємно. Вже три роки не бачив його, — відповів Фреді.

— Три? Донован говорив про сім років.

— Це тепер не має значення, молодий чоловіче. От ми й познайомились! Матеріал при вас?

Іштвана охопило хвилювання. Він кивнув у відповідь головою.

— Давайте його сюди, часу в нас обмаль, — квапив його Фреді і підійшов ще ближче.

Іштван звернув увагу на те, що Кальноці не виймає лівої руки з кишені халата. «Наче тримає щось», — майнула в Іштвана думка. Він вийняв з внутрішньої кишені бумажник. Фреді простяг праву руку, щоб взяти його.

Мозок Іштвана гарячково працював. Хлопець знав, що в Кальноці пістолет. В очах агента світилася жорстокість. «Єдиний вихід, — міркував юнак, — це несподіваний і швидкий напад». Він блискавично перебрав у думці всі відомі йому прийоми вільної боротьби і раптом ухопив Фреді за зап'ястя. Смикнув його руку вперед і майже одночасно лівою долонею підпер лікоть правої руки агента. Блискавично нахилившись, з розмаху перекинув супротивника через плече. Фреді не розраховував на напад. Він скрикнув від гострого болю. Застосований Іштваном прийом, він, певно, знав, бо інстинктивно вивернувся, врятувавшись від перелому руки, і впав на підлогу біля крісла. Іштван одразу зорієнтувався. Побачивши, що прийом не вдався, одним стрибком накинувся на ворога.

В руці Фреді заблищав пістолет. Та раніше, ніж Фреді натиснув на курок, Іштван ударив по його лівій руці. Пістолет упав на килим. Однак Фреді не здавався. Правою рукою він обхопив Іштванову шию і почав її стискати, лівою ж шарив по килиму, намагаючись дотягнутися до пістолета. Юнак одіпхнув ногою пістолет під шафу. Коли Фреді підняв руку, Іштван ухопив його за вказівний палець і, загнувши назад, почав ламати. Рука ворога трохи відпустила шию Іштвана. Фреді застогнав. Іштван поступово піднімався на коліно, підтягуючи за собою свого ворога. Фреді скрикнув від болю. У юнака був намір піднятися разом з Фреді, але він не зміг його здійснити, бо чоловік несподівано вдарив Іштвана в живіт. Удар був такий сильний, що юнак скорчився від болю. Скориставшись цим, Фреді схопився на ноги і почав бити юнака в обличчя. В Іштвана запаморочилося в голові, його нудило. Хлопець знав: якщо знепритомніє — всьому кінець. В уяві спливло миле, стурбоване обличчя Естер, почувся її голос: «Будь обережний». Він інстинктивно відхилив голову. Кулак Фреді пролетів мимо. В ту ж мить, зціпивши зуби і напруживши м'язи, Іштван кулаком лівої руки щосили вдарив по обличчю супротивника, Фреді похитнувся.

Двобій знову вирівнявся. Вони з відчаєм приречених лупцювали один одного, борючись за своє життя. У Фреді лопнула одна повіка, його обличчя залила кров. В Іштвана теж було підбите око, з носа цебеніла кров, але він не здавався. Побачивши, що Фреді підняв для удару стілець, він схопив мармурову чорнильницю і щосили жбурнув її в голову супротивникові. Фреді впав з розтрощеним черепом. Іштван згадав, що другий чоловік, який піднявся в мансардну кімнату, ось-ось може повернутися. Адже він чув шум, знятий бійкою. Іштван не знав, що другий жилець не звертав уваги на гамір від колотнечі, бо вважав, що це Фреді, за наказом Донована, розправляється з юнаком. Іштван кинувся на підлогу і почав шарити рукою під шафою. Знайшовши пістолет, він похапцем зірвав з себе галстук і, перевернувши непритомного Фреді долілиць, зв'язав йому за спиною руки. Потім відрізав мотузок, яким підтягується штора, і міцно зв'язав ноги Фреді.

«А тепер візьмуся за другого», — подумав Іштван. Він бризнув із графина собі на лице води. Освіжившись, обережно рушив до мансардної кімнати. Пістолет тримав напоготові. Дійшовши до сходів, побачив молодика, який пустив його у віллу. Той стояв на площадці перед дверима кімнати, його обличчя перекосив жах. В руках молодого чоловіка блиснула зброя. Вони вистрілили одночасно. Гострий біль пронизав лівий лікоть Іштвана. Хлопець ще раз натиснув на спуск. Одна куля з свистом пролетіла повз його вуха… Він відчув удар, наче його штовхнули в груди. Пістолет випав з його рук. Непритомніючи, він встиг ще побачити, як мов підкошений звалився його супротивник. Іштван поточився назад. Підлога вислизнула з-під його ніг, і він упав, стукнувшись головою об сходи…

Коли Іштван пішов від Естер, Голуб якийсь час стояв у задумі, потім звернувся до дівчини.

— Одягайтесь, донечко, підемо до нас.

Естер вмить одяглась і допомогла професорові надіти пальто. Не питаючи нічого, пішла за ним. Вона була немов у сні, до горла підступав клубок.

Пройшовши кілька кварталів, вони надибали на таксі. Професор назвав адресу.

Пані Магда ще не спала. З тривогою чекала чоловіка.

— Тамаді, любий, що сталося?..

— Нічого особливого, люба… Дай щось випити і приготуй міцну чорну каву…

— Не турбуйтеся, я сама зварю каву, — схвильовано сказала Естер і одразу ж побігла на кухню. Вона тихо постукала у двері Рожі, гадаючи, що дівчина вже спить…

— Рожі, — задихаючись від хвилювання, промовила дівчина, — подзвони товаришу Челеї, щоб негайно прибув сюди…

З-за шафи вийшов Коцка. Естер здивовано глянула на нього. Їй здалося, що вона десь уже бачила його, тільки не могла згадати, де саме.

— Старший лейтенант Барді, заступник товариша Челеї, — відрекомендувався Коцка. — Що сталося?

— Поки що нічого, але кожної хвилини може статися лихо. Негайно розшукайте товариша Челеї, — квапила його дівчина.

Не минуло й десяти хвилин, як з'явився Челеї з Йоганном, тобто капітаном Берецкі. Підполковник ледве стримував хвилювання. У робочому кабінеті професоровій по збуджених поглядах присутніх одразу догадався, що сталося щось важливе. Челеї запитально глянув на Голуба, потім на Естер.