Чтение онлайн

Керрі не почувалася щасливою, але їй таки дійсно поталанило. Просто неймовірно поталанило. Сталося так, що вона лежала непритомна, щокою на краю жилета. Ще хвилина-дві — і вона б загинула, якби її голова потрапила у воду.

Спочатку Керрі не могла збагнути, де вона. Навіть коли побачила за десять футів від себе Марка. Вона збагнула лише, що її брат потребує допомоги.

Як і вона, хлопець знепритомнів унаслідок вибуху на борту «Родини Данів». Але, на відміну від сестри, він і досі не отямився.

Напружуючи всі свої сили, Керрі попливла до брата. І з кожним помахом руки до неї поверталися спогади. Ось Джейк ганяється за ними по всьому човну… ось він кидає їх одного по одному за борт… матінка шубовснула у воду останньою… Чи ні? Стоп — а вона упала у воду чи не упала?

Після цього все довкола змеркло. Дівчина й досі не могла второпати, що ж сталося. Може… Ой, а де ж човен? І де решта родини?

— Марку! — гукнула вона, підпливаючи до брата. — Отямся, отямся!

Але він не відповідав. Керрі вхопила його за жилет і почала ляскати по щоках.

— Ну ж бо, Марку, давай оговтуйся, кому кажу!… Це дуже важливо, прокидайся! Чуєш чи ні, бовдуре?!

Нарешті очі його розплющилися і набули осмисленого виразу.

— Що сталося, га? — спитав він отетеріло. — І що тут коїться?

Керрі й сама досі до пуття не знала.

— Мабуть, стався вибух, — сказала вона.

Марк роззирнувся, оглядаючи залишки човна, які все ще палали й чаділи. Його волосся було обсмалене, а на лобі виднілося велике садно, з якого точилася кров. Одначе сарказм його залишився незмінним.

— Ой, та що ти кажеш? Правда?

«Краще б я не приводила тебе до тями», — хотіла сказати Керрі, але цієї миті вони обоє повернули голови.

— Ти чула? — спитав Марк.

Керрі кивнула.

— Це матінка.

Почувся також іще один голос. Дякувати Богові, то був Ерні! Ніколи в житті не раділа так Керрі, зачувши голос свого зазвичай аж надто балакучого й осоружного братуся.

Марк і Керрі загукали до Кетрін та Ерні й попливли до них, продираючись крізь ядучий дим та уламки човна.

— Агов, сюди! — відгукнулася матір. — Ми тут!

Іще одна хвилина квапливих зусиль — і нарешті всі Дани зібралися докупи у воді. Всі, окрім Джейка.

— Погляньте! — скрикнув Ерні, показуючи рукою. — Ген там! Та погляньте ж ви всі он туди!

Проте дим і досі висів усюди, як густий туман. І тому важко було щось чітко побачити. Аж тут дмухнув вітерець, і всі зрештою побачили те, що угледів Ерні.

То був Джейк. Він перебував від них на відстані ярдів у сорок-п'ятдесят.

— Дядьку Джейк! — гукнула Керрі.

Але їм ураз стало ясно — до болю ясно, — що від нього марно чекати відповіді. Він непорушно лежав лицем у воді, широко розпростерши руки. То була типова поза утопленика. Кетрін забило подих. Ні, Господи, ні!

Марк негайно перебрав на себе роль командувача.

— Ви удвох залишайтеся тут, — сказав він, звертаючись до Ерні та Керрі. — А я притягну дядька Джейка.

І він відчалив від щільного чотирикутника, утвореного у воді їхньою родиною.

— Е, ні, стривай, я теж попливу, — заперечила Керрі, пригадавши, як Джейк урятував її у перший день їхньої подорожі.

— Гаразд, — погодився Марк. — Але давай хутчіш.

І вони попливли. Марк швидко, а Керрі — іще швидше. Колись вона встановила рекорд школи у плаванні вільним стилем на дистанції п'ятдесят метрів. Тому недивно, що вона першою добралася до Джейка.

І відразу ж ледь не пожалкувала. Його руки та ноги — принаймні ті їхні частини, які бачила Керрі, — були сильно обгорілими. З опіків точилася кров. Його обдерта червона шкіра вкрилася пухирями, як фарба під паяльною лампою. Керрі стало зле.

Долаючи нудоту, вона спробувала перевернути Джейка на спину. Але він був для неї заважким. Та в цей момент підоспів Марк і заходився допомагати сестрі. Спільними зусиллями їм нарешті вдалося перевернути дядька горілиць.

— Марку, він не дихає, еге ж? — спитала Керрі тремтячим голосом. — Він мертвий, Марку.

Марк розстебнув дядьків жилет і приклав вухо до його грудей.

— Ударів серця не чути. Може, вони надто слабкі?

Керрі заклякла на місці. Вона перелякалася до смерті, її наче паралізувало від страху. І тут у її голові пролунав голос із минулого. То був голос інструктора зі штучного дихання. Усі члени команди плавців з їхньої школи мали пройти підготовку й отримати відповідну довідку.

Це було давно, але Керрі чітко все пригадала.

— Підніми йому голову, Марку! — сказала вона братові. — Я знаю, як робити штучне дихання. Треба спробувати.

Марк підхопив дядькову голову за шию, а Керрі нахилила її так, щоб відкрилися дихальні шляхи. Затиснувши йому ніздрі, вона притиснулася ротом до рота Джейка і почала вдихати в нього повітря.

Раз, два, три…

— Нумо, дядьку Джейк! — благала Керрі між вдихами. — Давай!

Минуло півхвилини, не менше. Керрі втомилася, її легені боліли від незвичного напруження. Але вона й не думала здаватися.

— Чорт забирай, дядьку Джейк! Дихай! — закричала вона.

І він почав дихати. Попервах слабко, потім — дужче. І нарешті його дихання повернулося до норми.

Очі його були заплющені: він і досі був непритомний. Але з того світу вже повернувся.

Марк про всяк випадок знову притулив вухо до дядькових грудей. Почувши, що його серце б'ється досить сильно і регулярно, він викинув угору руку зі стиснутим кулаком.

— Господи, Керрі, ти зробила це! Молодець!

І, утворивши руками щось на зразок петлі, вони повільно й обережно потягли Джейка до матері та Ерні.