Чтение онлайн

Мати пішла до своєї кімнати, а Вероніка ще довго стояла скам’яніла з джинсами в руках.

Вероніка прокинулася від мукання Зірки під вікном. Вона швидко вдяглася, затягла волосся резинкою й побігла виганяти корову. За хвірткою її чекала Кіра.

– Привіт, – сказала Кіра стримано. Було помітно, що вона досі таїть на Вероніку образу.

– Привіт, – відповіла Вероніка.

– Розмова є.

– Я слухаю, – сказала Вероніка, помахуючи кийком. Кіра йшла поруч.

– Ти мене незаслужено образила, – почала Кіра.

– Прийшла мені мораль читати? Ой, Кіро, відвали, без тебе нудно! Якщо образила, то вибач, я не зі зла.

– Ми просто давно дружимо, тому я й хочу з тобою поговорити, – не звертаючи уваги на дратівливий тон, сказала Кіра. – Я знаю, що ти зустрічаєшся з тим Захаром.

– Звідки ти знаєш? Плітки збирала?

– Усі знають, не одна я.

– Ну то й що з того? Заздриш?

– Було б чому. Я хотіла тобі сказати, що він зраджує тобі із Сонею Ігнатенко.

– З ким?! Із Сонею? А ти впевнена, що з нею? Тобто я хотіла запитати, що ти напевно це знаєш?

– Моя мати працює в Захара разом із Сонею. Вона не стала б брехати, якби не бачила все на власні очі.

– А може, вони по роботі спілкуються? – невпевнено запитала Вероніка.

– Якби ж то! В обідню перерву так у його кімнаті спілкуються, аж рипіння дивана гучніше від машин!

– Я повинна сама переконатися в тому, що ти мені сказала, – слабким голосом промовила Вероніка.

– Дивись сама, але скажу тобі, як подрузі, не пара він тобі. Кинь його, поки життя тобі не зіпсував.

– Дякую за пораду. Як-небудь сама розберуся.

– Виходь увечері, полялякаємо, – запропонувала Кіра.

– Не обіцяю, але постараюся, – уже дружньо відповіла Вероніка і всміхнулася подрузі кутиками губ.

Вероніка сходила до крамниці по хліб. Звичайно, вона могла б сьогодні й не йти, адже вдома ще було півбуханця, але треба було переконатися, чи справді на Люсьці штани, виготовлені на Захаровій швальні. Пихата блондинка Люся з яскраво нафарбованими губами вихляла задом, який обтягували джинси. «Точно такі, як у мене», – відзначила Вероніка. Вона забрала з прилавка хліб і швидко вийшла з магазину.

Те, що на Люсі були такі самі джинси, ще нічого не значило. На фабриці джинсовий одяг міг купити хто завгодно. Якщо Захар зраджує з Люською, то до чого тут Соня? Вигадки, звичайні сільські плітки. Він не може ні з ким зустрічатися, він любить її одну. Завтра ввечері вони зустрінуться, і вона запитає його самого. Упевнена, що він зустрічається тільки з нею. Захар хороший, він не може брехати. І навіщо йому хтось, якщо їм так добре вдвох? Не може людина так прикидатися, не може – і все!

Вероніка майже заспокоїла себе, коли мати їй сказала:

– Увечері ти нікуди не підеш.

Це було сказано голосом, який не припускав заперечень. Вероніка сьогодні нікуди йти не збиралася, та й сперечатися з матір’ю не хотілося.

– Добре, – сказала вона й пішла на город.

Увечері Вероніка не вийшла до Кіри, щоб не сердити матір. Дівчина бачила, як мати зачинила вхідні двері і ключ забрала із собою. Вероніці не спалося. У голову лізли всякі думки. Вона то беззастережно вірила Захару, то сумніви починали хробаком точити душу. І раптом її осяяла думка. Сьогодні в них немає побачення. А що, як піти перевірити, чи на місці його «мерседес»? Двері замкнені, але навстіж відчинене вікно.

Вероніка по-котячому тихо встала, накинула халатик і в кімнатних пантофлях вислизнула у вікно. На вулиці було тихо й свіжо. Берізка завмерла в дрімоті, і нерухоме повітря не тривожило її листя. За звичкою Вероніка торкнулася рукою стовбура й майже побігла знайомою стежкою.

Віддихавшись, Вероніка підійшла до паркана, де вони з Кірою вперше побачили Захара. Вона зробила крок уперед – і роса на траві обпекла їй ноги. Автомобіля Захара на звичайному місці не було. Щось підказало Вероніці, що треба сходити до річки. Навіть не знаючи навіщо, дівчина побігла вузькою доріжкою.

Ще здалеку вона почула голоси. Вероніка тихо йшла вперед. Сміх на якийсь час стих, і вона вже була заспокоїлася, аж раптом різко зупинилася за кущами терну. Там, на березі річки, горіло багаття. Вероніці треба було пройти ще трохи, щоб розгледіти двох людей біля вогню. Серце шалено калатало в грудях, поки вона зробила кілька кроків і визирнула з-за дерева. Там сиділи двоє: її Захар і Люська. На них були тільки плавки. Захар зняв із шампура шматочок м’яса і поклав у відкритий рот своєї подруги.

Вероніка стояла приголомшена. В одну мить її казковий світ, наповнений любов’ю, розвалився, утворивши величезну прірву між нею й Захаром. Раптово нахлинули сльози та застелили очі, розмиваючи фігури, які зімкнулися в одне ціле на піску, прямо біля багаття, на її із Захаром місці. Кусаючи від образи губи, Вероніка побігла додому. І тільки опинившись у ліжку, дала волю сльозам.

До ранку Вероніка почувалася не тільки приниженою, а й спустошеною. Її чисту любов розтоптали ногами, змішали з брудом, залишивши на душі розчарування та нудьгу. Але їй вдалося вимкнути емоції і включити холодний розум. Вероніка знала, що ніколи більше не побачить Захара, а якщо зустріне, то навіть не заговорить із ним.

Зі шрамом на душі та джинсовими штаньми, захованими на самому дні важучої валізи, виїжджала Вероніка до міста на вступні іспити. Захара вона більше не бачила і всіляко уникала зустрічі з ним. Було відчуття, ніби їй плюнули в душу, але у Вероніки вистачило розуму не затаїти зла на всю сильну половину людства. Постраждавши кілька днів, вона зробила контрольну ревізію у своїй душі. Вероніка відсіяла брехню його слів, удавання, обман і зраду, залишивши собі теплі спогади. Вона зрозуміла, що ніколи не забуде, та й нема чого стирати з пам’яті їхнє знайомство, потім перше побачення біля річки й зустрічі. Яким прекрасним і різнобарвним тоді був для неї весь світ! І як яскраво горіли на небі зірки в той день, коли вона стала жінкою й випробувала новий, незнайомий смак любові! Захар був її першою й справжньою любов’ю, першим чоловіком, тому, хай там як, вона його ніколи не забуде. Отже, вона зробила правильно, відкинувши сміття й залишивши в пам’яті тільки приємні спогади. А як інакше? Можливо, її теплі почуття першого кохання рознесуть натовпи людей по вулицях нетямущого міста, вони розсіються серед багатоповерхівок, крамниць, театрів і новобудов та назавжди розчиняться в гуркоті заводів?