Чтение онлайн

Неріса

У римлян чи в інших — однаково. Мені потрібна слава, як хліб, вода й повітря. Коли ти мені того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собі здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода.

Антей

Та чим же ти здобудеш тую славу?

Неріса

Тим, чим і ти здобув би — власним хистом

Антей

Ти все-таки піти на сцену хочеш?

(Після паузи).

Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді, коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсіхора, я не смію з богинею змагатись. Може, справді ти можеш відродити для Коринфа святую таємницю Діоніса.

Неріса

О ні, не для Коринфа! Ти не думай!

Мене коринфські оплески не ваблять.

Либонь, жива Неріса переважить камінну Терпсіхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогодні танець Танагри!

Антей

Ти, либонь, маячиш?

Неріса

Ні, я ще не в гарячці.

Антей

Ти ж не можеш на оргію піти!

Неріса

Чому не можу?

Римлянки ходять скрізь — чому ж би й нам не перейняти в їх того звичаю?

Прийду й скажу: «Мій чоловік недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину…»

Антей

Ні, ти не підеш!

Неріса

Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство.

Але й рабині часом утікають. Ти не впевняйся на замки.

Антей

Нерісо!!

Неріса

Що, пане мій?

(Пауза).

Ну то рішай же зараз: чи ти, чи я.

Антей

Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим під ноги!

Неріса (з коротким злісним сміхом)

Ти не можеш?

То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам мені подякуєш за се.

Бо я не відступлюсь від свого слова, — коли не ти, то я здобуду слави,

і то сьогодні. Я доволі ждала.

Антей (після важкого мовчання)

Так, я піду. Мені миліше буде з римлянами, аніж отут з тобою.

Неріса

Іди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови — невже ж так підеш?

Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, кола квітчала його.

Голос Евфрозіни (озивається з глибини дому)

Нерісо! клич Антея! Йдіть обідать!

Уже готова оргія препишна!

Антей миттю кидається до хвіртки.

Неріса (доганяючи його)

Куди ж ти? Треба ж переодягтися!

Антей

Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна, а я не смію глянуть їй у вічі.

(Вибігає за хвіртку).

Евфрозіна (виходить з дверей)

А де ж Антей?

Неріса

На оргію пішов.

Його запрошено до Мецената.

Евфрозіна

Якийсь дивний твій жарт.

Неріса

Я не жартую.

Он там лежать зів'ялі хатні лаври, — сьогодні він нам свіжі принесе, здобувши з рук знавців.

(Гордо підвівши голову, йде в хату.)

Евфрозіна (хапаючись за голову)

Невже се правда?!

В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта — і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад, то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклівія чільної частини світлиці. На примості хорпанегіристів — між ними Хілон — кінчає спів.

Хорпанегіристів (співає)

Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!

Коли хор скінчив співати, Меценатзлегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.

Меценат (рухом пальця закликає раба-домоправителя)

Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго; хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.

(До прокуратора і префекта.)

Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно.

Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою. Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.