Оргія
Шрифт:
Ох, яка важка!
Меценат
Ти сам її держать не потребуєш,
На те є раб, Евтіме, на коліна! І так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
Антей
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі на ремінці.
Меценат
Рапсодів давніх спосіб!
Се дуже гарно! Почепи, Евтіме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.
Хілон (до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Федон
Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза.
Меценат
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Неріса (до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніжно.)
Антею, ти зовсім не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь мені за тебе доказати вдячність преславному. Хоч я не танцівниця, та потанцюю, як в Танагрі звичай, як матінка навчила. Хай пробачать.
Меценат
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших поєднались музика і танець в одно подружжя.
Антей
Моя жона зовсім не розважає своєї мови. Чуюся на силі і гратиму, й співатиму без танців.
Так прошено мене, так обіцяв я, а твій танець, Нерісо, не для оргій.
Спинився я тому, що добирав у пам'яті своїй доречних співів.
Федон
Співай епіталаму! Се до речі!
Антей
Ні, не до речі, — ми не на весіллі.
Меценат
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі шлюб відбувається Еллади з Римом.
Антей
Я бачу оргію перед собою, то й спів пригадується не весільний, скоріш вакхічний.
Прокуратор
Ба, воно ще й краще!
Антей знов приступає до ліри, Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомін розмов стихає, тільки часом чутно бренькіт посуду там, де гості п'ють.
Антей першу стрічку промовляє повагом і без музики, далі раптом, без прелюдії, почиває співати, приграючи собі гучно, впевнено, в темпі вакхічного танцю.
Антей
Тепер, всесвітній даре, послужи мені,
Дзвени! дзвени! грай! грай!
Духа оргії нам збуди!
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров, розмах дай нашій силі скритій!
Меценат дає знак атрієнзієві, вбігають танцівниці і корибанти і пускаються у вакхічний танець.
Ми вакхічний почнем танець!
Змінить оргію шал весни!
Зникне холод і жах із душ, як від сонця нагірний сніг!
Діонісе! з'яви нам диво!
Грає в тім же темпі пригрив без слів і не завважає, що Неріса незамітно опинилася в гурті танцівниць. Згодом Антей міняє темп на повільніший і лагідніший, з іншого тону.
Мірного танцю лад гармонічний, тихе та яснеє літо прийде по буйній, гучній весні,
і запанує урочисте свято.
При зміні темпу танцівниці спинились, одна Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мірно, Антей все не бачить її, захоплений грою, і знову бере попередній темп, тільки з більшим завзяттям.
Дзвени! дзвени! грай! грай!
Дай почути нам яру міць!
Дай сп'яніти з надміру сил!..
Танцівниці і корибанти знов оточили Нерісу вакхічним колом, але Меценат спиняє їх раптовим рухом і гучним покликом.
Меценат
Спиніться всі! Неріса хай танцює!
При сьому поклику Антей спиняється, обертається і не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерісу на чолі танцівниць. Меценат, завваживши те, сплескує в долоні.
Музики! Гей! танець вакхічний грайте!
З'являються музики з подвійними флейтами, кімвалами, тимпанами, грають вакхічний танець, Неріса, після короткого збентеження, блиснувши очима, пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей припліскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтіма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку і подає її Меценатові.
Антей
Нерісо! Годі!
Меценат
Ні, танцюй, богине!
Танцюй, прекрасна музо Терпсіхоро!
(Виймає із скриньки діамантове намисто, здіймає його обома руками вгору і вабить ним до себе Нерісу).
Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти. Гості зриваються з місць і товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерісу. На неї сипляться квіти і грім оплесків.