Чтение онлайн

— Та ви, я бачу, жартівник.

— Що ж, для початку ризикну порадити вам це. — Вайзер показав на стосик блакитних коробочок. — Це антигістамінний препарат, який зазвичай застосовують при алергійних захворюваннях. У вашому випадку використається їхній побічний ефект — антигістаміни спричиняють сонливість. Прочитайте все про комтрекс або венадрил, і ви дізнаєтеся, що їх не можна приймати, якщо збираєшся сідати за кермо або займатися діями, що вимагають швидкої реакції. Людям, які страждають безсонням час від часу, цілком допомагає сомінекс. Він ніби підсилює в них гальмові процеси. Але вам усі ці препарати не допоможуть принаймні тому, що ваша проблема полягає не в тому, щоб заснути, а в тому, щоб продовжувати спати, правильно?

— Абсолютно.

— Можна поставити вам делікатне запитання?

— Звичайно.

— У вас виникали проблеми з доктором Літчфілдом щодо всього цього? Можливо, ви сумніваєтеся в його здатності зрозуміти, наскільки серйозно турбує вас безсоння?

— Так, — відповів Ральф. — Ви вважаєте, що мені все-таки варто проконсультуватися з ним? Спробувати пояснити йому все так, щоб він зрозумів? — На це питання Вайзер, звичайно, відповість ствердно, і Ральф нарешті піде на прийом до лікаря. І це, звичайно, буде — повинен бути — Літчфілд. Нерозумно міняти лікаря в такому віці.

«Чи зможеш ти розповісти докторові Літчфілду, що ти дещо бачиш? Чи зможеш ти розповісти йому про блакитні протуберанці, що струменіють із пальців Луїзи Чесс? Про відбитки слідів, що залишаються за нею на асфальті? Про сріблисте сяйво, що огортає пальці Джо Вайзера? Невже ти справді збираєшся оповідати про все це Літчфілду? А якщо ні, якщо ти не можеш, то навіщо зустрічатися з ним, незалежно від того, що порадить тобі цей хлопець?»

Однак Вайзер здивував Ральфа, повівши розмову абсолютно в інший бік.

— А сни вам як і раніше сняться?

— Так. Часто й багато, зважаючи на те, що сплю я всього години три.

— Це послідовні сновидіння — сни, що складаються із цілком зрозумілих і сприйнятних подій і чимсь нагадують оповідання, неважливо, наскільки вигадливе, — чи просто калейдоскоп образів?

Ральф пригадав, що снилося йому минулої ночі. Він, Елен Діпно й Білл Мак-Ґоверн грали у фрісбі просто посередині Гарріс-авеню. Елен була у важких черевиках, Мак-Ґоверн — у светрі із зображенням пляшки горілки. «АБСОЛЮТНО НАЙКРАЩА» — стверджував напис на светрі. Диск фрісбі був яскраво-червоним із флюоресцентними зеленими смугами. Раптом з’явилася Розалі, собака. Вицвіла блакитна хустка, якою хтось обв’язав її шию, підстрибувала, поки та бігла до них. Розалі стрибнула, схопила фрісбі й кинулася навтьоки, затиснувши диск у зубах. Ральф хотів погнатися за собакою, але Мак-Ґоверн сказав: «Заспокойся, Ральфе, ми закупили цілу партію на Різдво». Ральф повернувся до Білла, збираючись сказати, що до Різдва ще три місяці, й запитати, що ж їм робити, якщо захочеться пограти у фрісбі до цього часу, але перш ніж Ральф запитав, сон або скінчився, або перейшов у щось менш яскраве, що могло б запам’ятатися.

— Якщо я правильно зрозумів сказане вами, — відповів Ральф, — то мені сняться зв’язні, послідовні сни.

— Чудово. Мені б також хотілося дізнатися, чи усвідомлене це сновидіння? Усвідомлені відповідають двом вимогам. По-перше, ви розумієте, що все відбувається у сні. По-друге, часто ви можете впливати на хід подій у вашому сні — тобто ви є кимось більшим, ніж просто пасивним спостерігачем.

Ральф кивнув:

— Саме так усе й відбувається. Останнім часом мені почали снитися саме такі сни. Я щойно згадав бачене уві сні минулої ночі. Розалі — собака, що іноді бродить біля мого будинку, — утекла з диском від фрісбі. Я грав на вулиці зі своїми друзями. Розлютившись, що вона перервала нам гру, я подумки намагався змусити її упустити фрісбі. Знаєте, щось на кшталт телепатичної команди.

Ральф зніяковіло посміхнувся, але Вайзер лише зосереджено кивнув:

— І це допомогло?

— Цього разу ні, — відповів Ральф, — але мені здається, що я проробляв таке в інших сновидіннях. Та тільки я не зовсім упевнений у цьому, тому що більшість своїх снів забуваю майже одразу після пробудження.

— Так відбувається з усіма, — сказав Вайзер. — Мозок ставиться до сновидіння, як до предмета одноразового користування.

— А ви, здається, добряче підковані.

— Мене дуже цікавить проблема інсомнії. Ще студентом коледжу я написав дві дослідницькі роботи про зв’язок між сновидіннями і порушенням циклів сну. — Вайзер глянув на годинник. — У мене саме перерва. Чи не хочете випити чашечку кави й покуштувати яблучного пирога? Неподалік є затишне містечко, а пиріг там просто фантастичний.

— Заманливо, але я віддав би перевагу апельсиновому соку. Я намагаюся якомога рідше пити каву.

— Зрозуміло, але абсолютно даремно, — весело мовив Вайзер. — Ваша проблема, Ральфе, зовсім не в кофеїні.

— Може, й так… Але в чому ж тоді? — До цього моменту Ральфові вдавалося стримуватися, однак тепер у його схвильованому голосі звучало страждання.

Вайзер, доброзичливо глянувши на Ральфа, поплескав його по плечу.

— Ось про це, — сказав він, — ми й поговоримо. Ходімо.

— Погляньте на проблему інакше, — порекомендував Вайзер через п’ять хвилин, коли вони сиділи в сучасному барі. Ральфові, який звик до старомодного кафе — затишні меблі, приглушений блиск мідних ручок, запахи смаженого з кухні, — це місце здалося занадто абстракціоністським і тіснуватим, але пиріг виявився справді чудовим, і хоча кава була далекою від стандартів Луїзи Чесс — Луїза варила каву найкраще в світі, — вона все ж була гарячою і міцною.

— І як же мені на неї поглянути? — запитав Ральф.

— Є речі, яких завжди прагнуло людство. Не всієї тієї нісенітниці, яка потрапляє у підручники історії, — я кажу про основні речі. Дах, щоб сховатися від дощу. Смачна їжа й випивка. Насичене сексуальне життя. Здорові нирки. Але, можливо, найголовніше те, чого не вистачає вам, друже. Тому що у світі справді немає нічого, що можна було б порівняти зі здоровим сном, адже так?

— Ви абсолютно праві, — погодився Ральф.

Вайзер кивнув:

— Сон — це бажаний рятівник і лікар стражденного людства. Шекспір називав його ниткою, що відновлює порваний зв’язок часів. Наполеон величав сон благословенням ночі, а Вінстон Черчілль — найзнаменитіша людина двадцятого сторіччя, яка страждала безсонням, — стверджував, що це єдине полегшення, яке могло б вивести його із глибокої депресії. Усі ці цитати я використав у своїх роботах, але суть зводиться до одного: ніщо в світі не може зрівнятися із благодаттю нічного сну.

— Вас теж мучила подібна проблема, чи не так? — несподівано запитав Ральф. — І саме тому ви… Ну… Взяли мене під своє крило?