Чтение онлайн

Відповів Клото, у голосі звучав подив — його тон нагадував Білла Мак-Ґоверна.

(— І що ти хочеш довідатися, Луїзо?)

(— Ральф теж у небезпеці? В Атропоса є якась штучка Ральфа, яку нам потрібно забрати? Як, наприклад, панама Мак-Ґоверна?)

Лахесіс і Клото стривожено переглянулися. Навряд чи Луїза помітила їх погляд, але Ральф… «Вона підійшла занадто близько», — промовляв цей короткий погляд. Коли вони знову обернулися до Луїзи, їхні обличчя були спокійні.

Лахесіс: (— Немає. Атропос нічого не взяв у Ральфа, тому що до сьогодні це нічого не змінило б).

Ральф: (— Що ви хочете сказати цим «до сьогодні»?)

Клото: (— Ти прожив своє життя як частина Визначеності, але все змінилося).

Луїза: (— Коли? Це сталося, коли ми почали бачити аури?)

Клото й Лахесіс зиркнули один на одного, тоді на Луїзу, відтак, нервуючи, на Ральфа. Вони нічого не сказали, і Ральф подумав про те, що Клото й Лахесіс, як і хлопчик Джордж Вашингтон, створений міфами, не могли брехати… І в такі моменти вони, можливо, шкодували про це. Альтернатива була одна: щільно зімкнути губи і сподіватися, що розмова перейде в більш безпечне русло. Ральф вирішив не міняти тему, хоча ситуація й дозволяла Луїзі збагнути, куди поділися її сережки… Якщо тільки вона ще не знає цього. Йому пригадалася стара як світ приказка ярмаркових заманювачів: «Підходьте, джентльмени… Але якщо ви хочете грати, вам доведеться платити».

(— О ні, Луїзо, зміни відбулися не тоді, коли я почав бачити аури. Гадаю, чимало людей уловлюють образи Тривалого світу аур, але з ними нічого не стається. Навряд чи мене вигнали з мого безпечного притулку у Визначеності до початку нашої розмови з цими чарівними типами. Що скажете, хлопці? Ви зробили все, навіть не залишили хлібних крихт, щоб можна було повернутися назад, [44] хоча чудово знали, що буде далі. Хіба не так?)

Вони дивилися вниз, потім дуже повільно й неохоче перевели погляд на Ральфа. Відповів Лахесіс:

(— Ти правий, Ральфе. Ми покликали тебе, знаючи, що твоє КА змінилося. Це жахливо, але ми не мали іншої ради).

«А тепер Луїза запитає про себе, — подумав Ральф. — Тепер вона обов’язково запитає».

Але питання не було. Жінка дивилася на них з непроникним виразом обличчя, таким несхожим на звичний вираз «нашої Луїзи». І знову Ральф задумався про те, що саме їй відомо, і його знову розібрала лють.

(— Ви… Ви…)

Він не закінчив, хоча й міг сказати, якби не було поруч Луїзи: «Ви не просто втрутилися в наш сон. Не знаю, як Луїза, але в мене був чудовий притулок у вашій Визначеності… А це означає, що ви навмисне зробили мене винятком із правил, на яких тримається все наше життя. До певної міри я перетворився в таку ж бланку, як і тип, якого нам доведеться розшукати. Як там сказав Клото? “Всі ставки зроблені”. Яка диявольська істина».

Луїза: (— Ви говорили про використання нашої сили. Якої сили?)

Лахесіс, помітно повеселішавши через зміну теми, повернувся до жінки. Він притулив долоню до долоні, потім розвів їх у східному жесті. Між ними промайнули два образи: рука Ральфа, що зметнулася в повітря й вистрелила холодним синім вогнем, і палець Луїзи, що випускав яскраву сіро-блакитну кулю, схожу на ядерну крапельку.

Ральф: (— Добре, дещо ми маємо, але це ненадійна зброя. Воно…)

Він сконцентрувався й створив власний образ: руки, що розібрали панель радіоприймача й дістали звідтіля батарейки. Клото й Лахесіс насупилися, не розуміючи.

Луїза: (— Він намагається пояснити, що ми не завжди можемо користуватися цією силою, до того ж дія її нетривала. Як бачите, наші батарейки сідають).

На їхніх обличчях промайнуло розуміння, змішане зі скептицизмом.

Ральф: (— І що в цьому смішного?)

Клото: (— Нічого… І все. Ви навіть не уявляєте, якими дивними здаєтеся нам — неймовірно розумними й проникливими в один момент і страшенно наївними в інший. Ваші батарейки, як ви їх називаєте, ніколи не сядуть, тому що ви обоє стоїте біля бездонного резервуару сили. Ми вважали, що коли ви вже надпили з цього колодязя, то мусили б знати).

Ральф: (— Про що це ви?)

Лахесіс знову повторив дивний східний жест. Цього разу Ральф побачив місіс Перрін, що йшла в оточенні аури кольору форми курсантів Вест-Пойнта. Завважив яскравий списоподібний спалах, що відокремився від її аури. Цей образ перекрило зображення кощавої жінки з каламутно-коричневою аурою. Вона визирала з вікна авта. Почувся голос Луїзи: «О, Міно, який чарівний будинок».

А за мить пролунав м’який усмоктуючий звук, і від аури жінки відокремився вузький промінь. Слідом за цим було третє зображення, скороминуще, але вражаюче: Ральф, що хапає за руку жінку у віконці довідкової… Поле, що оточує її ліву руку, миттєво змінює кольори, стає бірюзовим.

Образ розтанув. Лахесіс і Клото не відривали поглядів від Ральфа й Луїзи.

Луїза: (— О, ні! Ми більше не станемо так чинити! Це однаково що…)

Образ: двоє чоловіків у смугастих робах і в чорних масках крадуться до виходу з банку, на плечах у них пухкі мішки із зображенням долара.

Ральф: (— Ні, ще гірше…)

Образ: через відкрите вікно влітає кажан, робить два кола при місячному світлі, потім перетворюється на Ральфа Лаґоші, одягненого в пелерину й смокінг старого фасону. Він наближається до сонної жінки — не до молодої, квітучої красуні, а до місіс Перрін — і нахиляється, щоб присмоктатися до її аури.

Коли Ральф оглянувся на Клото й Лахесіса, ті несамовито хитали головами.

Лахесіс: (— Ні! Hi-ні-ні! Ви більше не можете помилятися! Ви ніколи не замислювалися, чому ви шот-таймери? Чому павутина вашого життя тчеться десятиліттями, а не століттями? Ваше життя коротке тому, що ви згораєте як вогонь! Коли ж ви берете енергію у ваших приятелів шот-таймерів, ви просто…)

Образ: дитина на морському березі. Гарненьке дівчатко із золотавими кучерями, що розметалися по плечах, біжить до крайки прибою. У руці в неї червоне пластмасове відерко. Вона стає на коліна й черпає воду з безберегої сіро-голубої Атлантики.

Клото: (— Ви — мов ця дитина, Ральфе й Луїзо, а ваші приятелі шот-таймери — немов цей океан. Тепер ви розумієте!)

Ральф: (— Людська раса справді має такий запас ауричної енергії?)

Лахесіс: (— Ви все ще не розумієте. Така кількість сконцентрована лише…)

Втрутилася Луїза, голос її тремтів, ось лише від страху чи екстазу, це Ральф не міг точно сказати.

(— Стільки енергії сконцентроване в кожному з нас, Ральфе. Такі запаси кожної живої істоти на нашій планеті!)

Ральф, присвиснувши, глянув на Клото й Лахесіса. Ті ствердно кивали.