Чтение онлайн

Квінн і Байєрлі ніколи не зустрічалися наодинці, віч-на-віч. Але візіфон майже замінював таку зустріч. Фактично то була справжня зустріч, хіба що бачили вони один одного в чорно-білому зображенні.

На зустрічі наполіг Квінн. Він і почав розмову без особливих церемоній:

— Гадаю, вам буде цікаво знати, Байєрлі, що я хочу опублікувати повідомлення про те, що ви носите захисний екран проти рентгенівських променів.

— Невже? Тоді ви, певно, вже опублікували його. Я підозрюю, що наші заповзятливі представники преси давно підслуховують мої телефонні розмови в конторі. Ось чому я вже кілька тижнів сиджу вдома.

Байєрлі говорив дружелюбно, майже невимушено.

Квінн стис губи.

— Нашу розмову не підслуховують, вона — під надійним захистом. Я пішов на неї з деяким ризиком для себе.

— Можу собі уявити. Ніби ніхто не знає, що ви стоїте за цією кампанією. Принаймні ніхто офіційно не знає, а неофіційно знають усі. На вашому місці я б не хвилювався з цього приводу. Отже, я ношу захисний екран? Гадаю, ви здогадалися про це тоді, коли побачили, що рентгенівський знімок, зроблений отим вашим жевжиком, перетриманий?

— А знаєте, Бейєрлі, для всіх буде очевидно, що ви боїтесь рентгенівського просвічування.

— А також і те, що ви чи ваші люди знехтували моїми правами.

— Це нікого не обходить.

— Можливо. Це досить-таки символічно для наших передвиборних кампаній, правда ж? Вас мало обходять права громадян. А для мене це основне. Я не дозволю себе просвічувати рентгенівськими променями, бо принципово оберігаю свої права. Так само оберігатиму і права інших, коли мене оберуть.

— Поза сумнівом, з таких обіцянок може вийти цікава промова, але ніхто їй не повірить. Надто пишномовно, щоб скидатись на правду. I ще одне, — голос його став твердим. — Вчора у вашому домі не всі мешканці були на місцях.

— Що ви маєте на увазі?

— Мене повідомили, — Квінн став перебирати папери, розкладені перед ним, які було видно на екрані, — що один чоловік був відсутній… Каліка.

— Саме так, — спокійно сказав Байєрлі, — відсутній був, як ви висловилися, каліка. Мій старий учитель, який живе зі мною, а зараз перебуває на дачі — вже два місяці, як він там. “Заслужений відпочинок”, як кажуть у таких випадках. Ви ж не заперечуєте?

— Ваш учитель? Який-небудь учений?

— Колись був юристом, до того, як став калікою. У нього є офіційний дозвіл провадити біофізичні дослідження і мати власну лабораторію. Повний опис його робіт належно запатентований у відповідних органах, куди я можу порадити вам звернутись. Особливого значення ці дослідження не мають, але вони нікому й не шкодять. Просто хобі бідолашного каліки. Я йому допомагаю, чим можу.

— Зрозуміло. А що цей… учитель… знає про виробництво роботів?

— Не можу судити про його знання в галузі, з якою я незнайомий.

— Він може мати доступ до позитронного мозку?

— Запитайте про це в своїх друзів з “Ю. С. Роботс”. Їм про це краще знати.

— Я говоритиму коротко, Байєрлі. Ваш інвалід-учитель і є справжній Стівен Байєрлі. Ви — створений ним робот. Ми можемо це довести. Саме він потрапив в автомобільну аварію, а не ви. Це також можна перевірити.

— Невже? Перевіряйте. Хай вам щастить.

— Ми можемо обшукати “дачу” вашого вчителя. I побачите, що ми там знайдемо.

— Ну, не забігайте наперед, Квінне. — Байєрлі посміхнувся. — На превеликий жаль, мій учитель — хвора людина. Його заміська дача — це місце відпочинку. А за таких обставин його право на особисту недоторканість стає ще більше. Ви не одержите дозволу на обшук без достатніх на те підстав. Однак я не утримуватиму вас від цього.

Запала мовчанка. Квінн нахилився вперед, і його обличчя зайняло весь екран. Було видно навіть тоненькі зморшки на його чолі.

— Байєрлі, чому ви так затялися? Вас все одно не оберуть.

— Ви так гадаєте?

— А ви ні? Чи, по-вашому, відмова спростувати звинувачення, — що ви легко зробили б, порушивши один з трьох законів робототехніки, — не переконує людей, що ви — робот?

— Я бачу тільки те, що з маловідомого, непримітного юриста я став всесвітньовідомою постаттю. Ви чудовий популяризатор.

— Але ж ви робот.

— Це тільки слова.

— Доказів достатньо для того, щоб вас не обрали.

— Тоді заспокойтесь, ви перемогли.

— До побачення, — сказав Квінн, і в його голосі вперше прозвучала злість. Візіфон вимкнувся.

— На все добре, — незворушно промовив Байєрлі перед порожнім екраном.

Байєрлі привіз свого “вчителя” за тиждень до виборів. Вертоліт швидко опустився в малоосвітленій частині міста.

— Ти залишишся тут до кінця виборів, — сказав йому Байєрлі. — Якщо справи підуть на гірше, тобі слід бути подалі звідси.

— А що, є загроза насильства? — У хрипкому голосі, що вихоплювався з перекошеного рота, вчувалася стурбованість.

— Ортодокси погрожують; отже, я гадаю, що теоретично така загроза існує, хоч насправді сподіваюсь, що цього не станеться. Вони не мають реальної сили, лише сіють розбрат, що з часом може викликати невдоволення. Ти не проти залишитися тут? Прошу тебе. Я здурію, якщо переживатиму ще й за тебе.

— О-о, я залишусь. Ти й далі думаєш, що все обійдеться?

— Я в цьому впевнений. Тебе ніхто там не тривожив?

— Ніхто. Це точно.

— Вдалася тобі твоя роль?

— Цілком. Тож не хвилюйся.

— Тоді потурбуйся про себе, Джоне. I завтра дивись телевізор. — Байєрлі потис скалічену руку, що лежала на його долоні.

На чолі Лентона пролягли глибокі зморшки від важких дум. Йому випала незавидна роль уповноваженого Байєрлі в передвиборній кампанії, яка, власне, і не була кампанією для людини, що не розкривала своєї стратегії і виконувала поради свого уповноваженого.

— Так не годиться! — Це була його коронна фраза. I, до речі, єдина. — Кажу вам, Стіве, так не можна!

Він різко сів у крісло перед прокурором, який у цей час гортав віддруковану на машинці промову.