Чтение онлайн

— Тепер навіть близький, — вказала єхидно.

З-за рогу виринули червоні “Жигулі”, загальмували біля садиби Трояновських. З машини вислизнула жіночка в квітчастому халатику, машина одразу рушила, жіночка помахала рукою і відімкнула хвіртку.

— От і сама… — неприязно видихнула тітка. — Вам і шукати не треба. — Вона невдоволено поправила хустку, різко повернулася і пішла до хати, а Хаблак перетнув вулицю і гукнув Трояновську:

— Юліє Олександрівно?

Жінка вже встигла подолати половину відстані до будинку. Зовсім не здивувалася чужому чоловікові. Зупинилася очікуючи.

Хаблак грюкнув хвірткою, йшов роздивляючись. Трояновська сподобалась йому. Справді гарна, струнка, вродлива, халатик напіврозстебнутий, і засмагле тіло ледь прикрите. Подумав: звичайно жінки, побачивши незнайомого чоловіка, запинаються, та Юлія тільки ледь-ледь погойдувала пляжною сумкою і дивилася вивчаюче.

— Хто ви? — запитала.

— З міліції.

— До мене?

— До вас.

— Що трапилося?

— Маю кілька запитань.

— То прошу. — Лише тепер поправила халатик на грудях і задріботіла до веранди. — Міліція?.. — озирнулася нараз. — А-а, знаю, це в зв’язку з Євгеном? — Вона не дійшла до будинку, вказала Хаблакові на плетене лозяне крісло. Сама опустилася на таку ж гойдалку. — Я не помилилася? — перепитала.

— Так, — ствердив Хаблак, — розмова стосуватиметься вашого чоловіка.

— Який жах! — Юлія Олександрівна дещо театрально стиснула пальцями скроні. — Євген міг загинути!

— Звідки знаєте? — насторожився майор.

— Щойно приїздив Борис. Брат. Чоловік уранці дзвонив йому з Одеси й просив передати речі. Який жах! — повторила, але не дуже знервовано, принаймні очі дивилися спокійно. — Вибух! У наші часи… Але при чому тут міліція і я?

— Скажіть, Юліє Олександрівно, ви самі укладали речі чоловіка до валізи?

— Звичайно.

— І вона не могла потрапити до чужих рук?

— А-а, ось ви про що! — одразу збагнула Юлія. — Підозрюєте мене?

— Скажемо інакше: вимушені з’ясувати деякі обставини.

Очі в Трояновської потемнішали, одповіла різко:

— Валізу чоловікові укладала я особисто, і чужі руки її не торкалися. Євген сам поклав її до багажника машини, а потім разом здали в аеропорту. Отже, можете підозрювати тільки мене.

— Поки що ми нікого не підозрюємо.

— З’ясовуєте?

— Якщо хочете, так.

Юлія відкинулася на спинку гойдалки, міцно стиснула Долонями поруччя.

— Виходить, — мовила сухо й навіть жорстко, — хтось поклав до речей вибухівку. І ви розшукуєте злочинця?

Цій жінці не можна було відмовити у спостережливості й розумі, Хаблак оцінив це одразу, певно, вона вимагала підтвердження, але майор промовчав, і Трояновська вела далі, не зводячи з нього очей:

— Ось чому ви й крутитесь тут у Дубовцях. І вели спасенну розмову з тіткою Мар’яною. Уявляю, що вона наговорила про мене!

— Просто розпитував, як знайти вас.

— І тітка Мар’яна навела вас на деякі роздуми?

І знову Хаблак не відповів.

— Просвітила вас, розповіла про інтимні сторони мого життя? Так от, товаришу з міліції… — нараз припинила погойдуватися, перегнулася до Хаблака й запитала: — Сподіваюсь, наша розмова не для третіх вух?

— Звичайно.

— Так от, шановний товаришу, ви можете підозрювати мене скільки хочете, а я вам скажу відверто. Бо все одно докопаєтесь. Ну, маю я людину, якій симпатизую. Розумійте це слово як хочете, — додала, помітивши мимовільний рух Хаблака. — Але чоловікові поганого не робила й ніколи не зроблю. Більше того, я вам за Євгена горлянку перегризу, от що! Давайте міркувати разом. У мене зараз і квартира, і дача, і машина, а що я сама? Друкарка чи секретарка у підстаркуватого начальника? Уже була й більше не хочу. А Євген забезпечує мене всім.

— І не дуже втручається у ваше інтимне життя? — не без іронії запитав Хаблак.

— Якщо хочете, так, — одповіла не соромлячись. Гойднулася, і халатик розійшовся на колінах, оголивши ноги, проте не запнулася, дивилася на майора насмішкувато, бо знала ціну своїй чарівності.

Хаблак подумав, що ця зовні приваблива жіночка — звичайна хижачка, мила й чарівна хижачка з перламутровими пазурами. Мовив, наче розмірковував про себе:

— Але ж можна мати квартиру, дачу й “Ладу” і без не дуже коханого чоловіка!..

Трояновська зрозуміла натяк майора і одреагувала відразу:

— А дзуськи! Машину можна розбити, та й взагалі, залізо іржавіє, сподіваюсь, це вам відомо? За дачу тут, у Дубовцях, мені дадуть тисяч п’ятнадцять, ну, може, трохи більше. А мені ці тисячі — тьху, Євген Омелянович, знаєте, скільки заробляє? То який резон мені, розумієте, мені, робити йому погане?

Юлія Олександрівна подивилася на Хаблака переможно й раптом помітила, що цей офіцер міліції, бо він у цивільному й сорочка модна — сафарі, вродливий, навіть дуже очі великі й сірі, розумні й допитливі, чоло — високе, а каштанове волосся виблискує в сонячних променях.

Зовсім нічого собі чоловік, може, навіть кращий за Арсена, що з Арсена візьмеш — лише статура й врода, розум курячий, та і який розум може мати дрібний фарцівник, усе в нього “кльово”…

А якщо?..

Думка ворухнулася в Юлії, тільки ворухнулася і одразу опанувала нею.

Юлія Олександрівна нараз запнула халат на колінах, опустила очі долу й мовила ніяково:

— А втім, не вірте мені. Набалакала… Сама не знаю, що кажу. Борис приїхав, розповів, і я вся якась не своя…

Крізь напівопущені вії бачила, як сприймає її перевтілення цей молодик, і думала, що варто було б заманити його ввечері на київську квартиру. Біс із ним, з Арсеном, нікуди він не дінеться, а цей міліцейський офіцер справді гарний — такі не завжди трапляються навіть їй.