Чтение онлайн

Всю ніч з кімнати Максима Івановича долинали гучні голоси.

На ранок він був украй знеможений. Коли в кімнаті в ілюмінаційному блискові постав двадцять другий відвідувач, Максим невиразно скрикнув і пожбурив у нього шматок каніфолі, що випадково потрапив під руку. Темпонавт № 22 злякано зник. А Максим, начепивши коробочку універсального перекладача на шию, поквапливо забрався до кабіни машини часу і, накрутивши на циферблаті потрібні цифри, натис на червоний ґудзик пуску. Темпомобіль, переміщаючись у просторі й часі, мав потрапити до малоазіатського міста Сіракузи.

Максим відчув запаморочення. До горла підступила легка нудота, як у пасажирів літаків, коли ті провалюються у повітряні ями.

Коли він розплющив очі, то побачив, що апарат стоїть на вузенькій брукованій вулиці біля будинку з пласким дахом. Сонце стояло високо над головою, повітря дихало спекотою. Під розпеченим дашком сидів смаглявий плечистий чоловік. Йому було десь за п’ятдесят. У кучерявій бороді вилися срібні пружинки сивизни. В одній руці він тримав циркуль, у другій — кулю, пильно вдивляючись у неї, ніби силкуючись розгледіти невидиме.

— Успіху тобі у всіх починаннях, — привітав його Максим, приступивши ближче, і коробочка хутко переклала речення на давньогрецьку.

— Чи не скажеш, де оселя вельмишановного Архімеда?

— Чого тобі від нього треба? — гостро спитав грек.

— Мені б хотілося побалакати з цим великим ученим, — сором’язливо мовив Максим. — Чи то правда, що він відкрив знаменитий закон і вмів добувати квадратні корені з дуже великих чисел, а ще…

Грекове обличчя збуряковіло, на чолі набрякли жили. Він хрипко прокричав кілька слів, і універсальний перекладач безпорадно затріщав.

— Що з вами?! Я тільки хотів дізнатись…

— Дізнатись! І цей теж! — з мукою в голосі заволав грек і, приклавши кулю до плеча, мов ядро, чимдуж метнув її в Максима.

Якимось дивом Максим ухилився і запально гукнув:

— Ти що, з глузду з’їхав? Дикун ти, а не стародавній грек! Я завжди з повагою думав про стародавніх греків як про носіїв високої культури, але тепер бачу, що глибоко помилявся! Невже важко сказати, де живе славетний Архімед?

— Я — Архімед, — понуро зізнався грек, нервово погладжуючи бороду. — Пробач, прибульцю, замалим не завдав тобі шкоди. Видно, боги на мить відібрали в мене розум. Повір, дуже важко зберігати спокій, коли тебе цілий тиждень один за одним навідують чужоземці і звертаються з пустими запитаннями, як от ти. Спершу рослявий муж у золотавій одежі, тоді…

— …Тоді у сріблястій одежі, — підхопив Максим.

— Звідки ти знаєш? — нашорошився Архімед. — Чи не твої вони друзі?

— Ні, вони не мої друзі. Та я знаю про них, бо вони приходили і до мене!

— Виходить, і ти вчений? — зрадів Архімед. — Тоді, може, поясниш мені, про який такий закон правили прибульці? Та й ти, либонь, згадував про якийсь закон.

— Найперше хочу нагадати, що у воді предмети видаються легшими.

Архімед нетерпляче ляснув пальцями.

— Ближче до суті! Я давно помітив і зрозумів, що то вода виштовхує тіло, занурене в неї.

— Зануримо будь-який предмет, скажімо, твою кулю, у ванну. Рівень води підіймається. Куля витискує рідину об’ємом, що дорівнює її власному. Ця рідина намагається зайняти свій попередній об’єм і виштовхнути кулю з силою…

— З силою, скерованою вгору, — в захваті вдарив себе по стегну Архімед, — і рівною вазі води, що витіснила куля! Послухай-но лишень! Закон цей універсальний! Він підходить для будь-якого предмета!

— Оце і є знаменитий Архімедів закон, широко знаний у нас. Його вивчають навіть у школі.

Архімед аж пританцьовував від захоплення.

— Я давно міркував над цим! І тепер усе стало враз ясно! Ев-ри-ка!!!

І з криком “Еврика!”, не в змозі стримати почуттів, він помчав вулицями Сіракуз.

Він повернувся лише за півгодини, радий і майже не задиханий — давньогрецька спортивна підготовка давалася взнаки.

— Зайдімо в оселю, прибульцю! — сяйнув вія білозубою усмішкою. — Гадаю, нам є про що погомоніти.

Вони зайшли до покою, і Максим побачив, що весь він заповнений сувоями, що лежали на ложах, під ложами, стояли сторчма по кутках, а то й просто валялися долі.

— Оце все плоди моїх роздумів, — гордовито повів рукою господар.

Він здмухував легкий порох, розгортав креслення і, даючи короткі пояснення, нишком позирав на Максима. Катапульти, підіймальні механізми, блоки в найфантастичніших поєднаннях, геометричні креслення, знову катапульти… Та, розгорнувши одне з креслень і ледь поглянувши на нього, Архімед хапливо згорнув сувій і густо почервонів.

Все ж Максим устиг дещо завважити і вже наготувався ставити запитання, як тоненько пролунав зумер, даючи знати, що енергія невдовзі вичерпається. Натиснувши на ґудзик браслета, він відімкнув сигнал і заквапився до виходу. Архімед, що йшов за ним, зненацька спитав:

— Я відразу здогадався, що ти з прийдешнього. Чи не можеш ти провістити мою долю й майбутнє мого рідного міста? — Архімед посмутнів. — На нас давно гострять зуби римські загарбники — ці злостиві дикуни, що вивчили тільки одну науку — науку вбивати. Максим кивнув.

— Атож, я знаю ваше майбутнє. Ти зробиш силу-силенну відкриттів у механіці та в геометрії. Проте любов і вдячність співгромадян ти здобудеш тим, що за облоги Сіракуз римським полководцем сконструюєш потужні катапульти, які несхибно нищитимуть ворога, метальні машини, що посилатимуть хмари стріл та дротиків. Твої величезні, схожі на журавлів механізми міцними лещатами хапатимуть за прови ворожі кораблі й вергатимуть їх у пучину. І в полководця Марцелла вихопиться розпачливе зізнання: “Доведеться нам припинити війну проти геометра”. Але твоє місто…

— Годі, — суворо урвав його Архімед. — Я хочу вірити, що місто вистоїть!

— Гаразд, — погодився Максим. — Та все ж я розкажу тобі про твою подальшу долю. Та лише для того, щоб умовити тебе врятуватися. Ти загинеш від меча ворожого воїна, коли креслитимеш на піску. І твої слова переживуть століття: “Не руш моїх креслень!” Та подумай, нащо тобі передчасна смерть? Сідай до мене в машину, й полинемо в прийдешнє. Ти продовжиш своє життя на десять, а то й на двадцять років. Послухай, я пропоную тобі не дурничку — життя!