Стріла Часу
Шрифт:
— Що ж трапилося, шеф? — запитала вона знову. — Не встигла я прилетіти, а ви мене арештовуєте…
— Сюрприз! — лаконічно відповів Герд. — Не пожалієш!
— Ну коли так, то згодна! Затамую жіночу цікавість і дотерплю до вілли…
Автодиск опустився на терасі великої вілли, розташованої серед високих пальм. Незабаром Герд і Барбара вже сиділи в ізольованій кімнаті, наодинці.
З обличчя Герда зникла посмішка, між бровами залягла глибока зморшка. Він уважно подивився на Барбару і після паузи тихо сказав:
— Ти задоволена, дівчинко?
— О так, шеф! Я безумно рада!..
— Звичайно! Але я повинен зіпсувати тобі настрій! Обличчя Барбари витягнулося, криловидні брови зметнулися вгору.
— Коротко кажучи, — вів далі Герд, — твій тріумф не вартий виїденого яйця!
— Не розумію, — нахмурилася дівчина. — Не мучте мене, говоріть прямо!
— Твій супротивник, Василь Горовий…
— Горовий! — спалахнула дівчина. — Що ж Горовий?.. Шеф пильно подивився на неї і різко закінчив:
— Він обігнав тебе!
— Не може бути! Адже радянські кораблі два місяці тому проводили наукові досліди на Нептуні. Наскільки мені відомо, Горовий не був на Плутоні!..
— Так, не був, наївна дівчинко! Річ у тім, що він летить в іншу систему, до Альфи і Бети Центавра!..
Барбара від несподіванки аж захлинулася, підвелася з крісла, потім знову сіла. Обличчя її посіріло, пальці судорожно стискувалися.
— До… Центавра? Не може бути! Як? А ми навіть не знали про підготовку? Ні, ні! Ви обманюєте мене!
— Весь світ гримить про це! Дивися!
Темні штори опустились на вікна. Стало темно. Серед пітьми загорівся екран.
— Я продемонструю тобі запис сьогоднішніх передач, — почувся голос Герда. — Дивись, милуйся!
На екрані з’явилося зображення земної кулі, а на ній блискавичні написи, що загоралися і згасали в такт зі стрімкою, бравурною музикою:
Сила гравітації поставлена на службу людині!
Зорельот Горового досягне субпроменевої швидкості!
Подвиг «Космічної Дівчини» блідне перед тріумфом радянської науки!
Горовий сподівається зустріти в планетній системі Центавра розумних істот!
— Досить! — крикнула Барбара.
Екран згас. В кімнату знову полилося блідо-зелене світло дня, зм’якшене густими вітами пальм.
— І ми нічого не можемо протиставити їм? — гнівно крикнула дівчина, люто дивлячись на шефа. — Де були ви, шеф? Скільки разів я говорила вам і вашим конструкторам про міжзоряні перельоти, але ви знали тільки одне — зиск, зиск! І ось тепер маєте: престиж Америки безнадійно впав, він розчавлений!
Герд задоволено розсміявся, потер долоні, присунувся ближче до столу. Міцно потиснув руку дівчини.
— Ось тепер я пізнаю космічну дівчину! Браво! І щоб не мучити тебе більше — відкрию сюрприз! Ми не дамо Горовому вилетіти першим!
— Що таке? — заїкнулася дівчина. — Я нічого не розумію!
— А ось що… Дивися!
Герд висмикнув з шухляди велику фотографію, кинув її на стіл.
Барбара поглянула на неї, сплеснула руками.
— Який красунь! Що це?
На фотографії був зображений один з другорядних космопортів Герда. Посеред поля стояв гігантський зорельот дивної конструкції. Від основного корпуса в трьох напрямах відходили товстелезні труби, які закінчувалися рефлекторами до десяти метрів у діаметрі. На срібній поверхні корабля чорнів напис: СІРІУС-1.
— Ось що ми протиставимо Горовому! — урочисто сказав Герд. — Вони побудували гравітаційний корабель, а в нас — інший принцип.
— Який же, шеф?
— Анігіляція!
— Вам пощастило створити достатню кількість антиречовини?
— Еге ж! І в цьому твоя велика заслуга, дівчинко! Іоній, який ти розшукала, основа всього!
— Шеф, я вмру від щастя! Значить, на «Сіріусі» можна вилетіти до зірок!
— Я для цього й забрав тебе з космопорту, радість моя! їдь до мами, а потім до корабля. На ознайомлення з ним даю три дні.
— Як? Ви хочете, щоб я так скоро вилетіла? Горовий стартує через чотири дні!
— А ти через три! — різко сказав Герд.
— Ні, це неможливо… — Дівчина розгублено кліпнула повіками. — Це авантюра!
— Ти ж сама сказала: престиж Америки!
Барбара ступила кілька кроків до вікна, подивилася в далечінь. В пам’яті випливло обличчя Горового, його сірі, блискучі очі, білявий вихор волосся. Знову лунають у вухах його іронічні слова: «Космос — не рекламний щит!»
Барбара різко повернулася до шефа, рішуче стріпнула золотим волоссям.
— Я згодна, шеф! Лечу!
— О дівчинко моя! Іншої відповіді я й не чекав від тебе!
— Ми летимо теж в систему Центавра?
— О ні! — торжествуюче засміявся Герд. — Ми переплюнемо Горового! Наш корабель полетить до Сиріуса! Виправдає свою назву!..
— Але ж це вдвічі дальше!
— Пусте! Ти ще молода. На Землі мине вісімнадцять років, а тобі буде всього тридцять. Отже, готуйся! Маршрути, розрахунки — все готово.
Герд замовк на півслові. На столі загорівся червоний сигнал телевізора. З’явилися цифри.
— Шифр Всесвітнього Конгресу Науки. Європа, Прага, — прошепотів шеф. — Що б це могло значити?
На екрані виник чоловік. Його очі пильно вгляділися в обличчя Герда, потім перескочили на Барбару.
— Здрастуйте, шеф.
— Хелло, Бірс! Що трапилося?
— Відбулося надзвичайне засідання Конгресу. Ультрасенсаційне повідомлення!
— Говоріть!
— Рішення засекречене. Я бачу сторонніх. Перемкніть апарат на сусідню кімнату.
— Гаразд.
Герд розвів руками, вимкнув телевізофон.