Чтение онлайн

Машина вперто давала одні й ті ж відповіді. Юнак підвівся з-за пульту телескопа, подивився на ряд цифр, написаних на папірці.

— Неймовірно! — прошепотів він. — Але ж факт. П’ятий раз те ж саме. Яке страшне відкриття!

Молодий астроном, вже не вагаючись, кинувся до сходів, одним духом збіг униз, вихором промчав у двері обсерваторії. Зустрічні співробітники здивовано дивилися йому вслід.

— Напевне, якусь каменючку відкрив! — зареготався старий дідок, який підмітав коридор. — Всі вони так… як курка! Знесе яйце, а кудкудаче так, мов подарувала людям планету…

Але жовчний дідок помилявся. Відкриття, справді, було незвичайним. Незвичайним і страшним.

Директор обсерваторії — чорнявий носатий чоловік із сивиною на скронях і втомленими очима відхилився під окуляра рефрактора і взяв листочок, який йому простягнув молодий астроном. Брова директора підстрибнула вгору, нервово сіпнулася щока. Він строго поглянув на юнака.

— Що це? Фантастикою займаєтеся, хлопче?

— П’ять раз перевіряв, — хвилюючись, відповів юнак. — Безумовно, це факт. Треба сповістити всім співпрацівникам обсерваторії.

— Ні в якому разі, — прошипів директор, озираючись. — Ми не маємо права говорити про це нікому, доки повністю не пересвідчимося. Та й тоді хай вирішує Всесвітній Конгрес Науки… Ходімо, я сам перевірю…

Дідок здивовано і шанобливо дивився, як услід за юнаком по коридору поспішав сам директор обсерваторії. Коли він зник за дверима, дідок цмокнув губами, покрутив головою.

— Ти диви! Значить, цей голопуцьок відкрив щось не просте! От тобі й курка!..

Дві години директор був відсутній. Чергові астрономи зацікавлено зібралися біля входу, щоб розпитати про, безумовно, важливе відкриття. Обрій почав сіріти, між горами зажевріла бліда смуга світанку. І ось… директор з’явився в проході між кам’яними сходами. Астрономи рушили йому назустріч, готуючись, як завжди, до цікавої і хвилюючої бесіди, зв’язаної з новим досягненням обсерваторії. Але, на превеликий подив, директор навіть не зупинився, не привітався ні до кого. Він попрямував до гаража, де стояло кілька швидкісних автомашин. Молодий астроном поспішав за ним.

По сигналу директора ворота гаража відчинилися, назовні виїхала стрілоподібна, потужна автомашина. Директор подав юнаку пакет, гаряче потиснув руку.

— Поспішайте. Жодної години затримки. Ось вам гроші, платіть за будь-який транспорт, але сьогодні ж доберіться до президента Конгресу.

— Виконаю все… — Юнак ковтнув якийсь клубок, що підступив до горла, і більше не міг сказати ні слова.

— Рушай! — крикнув директор.

Машина повільно розвернулася, виїхала за ворота і, набравши швидкість, стрілою помчала покрученими гірськими дорогами…

Розгублені астрономи обступили директора, готуючись вислухати незвичайну новину. Але вчений категорично похитав головою.

— Не можу, друзі, нічого сказати. Не ображайтесь. Ви скоро все знатимете. Скажу тільки одне… для нашої науки наступає страшний екзамен…

Реактивний конвертоплан приземлився недалеко від Праги. Не встиг літак зупинитися, як люк відчинився, і молодий астроном вистрибнув просто на землю. Не відповідаючи на запитання службовців, він прожогом кинувся до стоянки таксі.

Незабаром машина наблизилася до буйних заростей дерев і, проїхавши чудовою алеєю, схожою на зелену печеру, зупинилася біля білосніжного будинку з прозорим куполом. На чорній мармуровій дошці біля входу горіли золоті слова кількома мовами світу:

ВСЕСВІТНІЙ КОНГРЕС НАУКИ

Біля входу з’явився високий огрядний чоловік з густою буйною чуприною і добродушним поглядом чорних очей. Юнак розгублено виліз з машини. Та це ж сам президент Всесвітнього Конгресу Науки. Він особисто вийшов зустрічати його!

Президент потиснув руку юнака, привітно посміхнувся.

— Мені ваш директор радирував! Я чекаю вас. Але не знаю суті вашого відкриття. Ідіть за мною, поговоримо в кабінеті… Давайте сюди пакет!

Президент на ходу розірвав конверт, нашвидку прочитав повідомлення директора обсерваторії. Потім, вже зачинивши двері кабінету, він кілька разів переглянув записи даних гравітаційного телескопа. Біля вуст вченого залягла сувора зморшка, якої кілька хвилин тому не було.

— Страшну звістку ви привезли, юначе, — сказав президент.

— Ви дасте повідомлення для преси? — несміливо запитав молодий астроном.

— Не знаю… Це залежатиме від рішення Всесвітнього Конгресу. Я негайно викличу всіх членів Конгресу для надзвичайного засідання. Але перед тим ми перевіримо ваше відкриття.

Президент натиснув кнопку на столі. В дверях з’явилася худенька дівчина в окулярах.

— Що ви бажаєте?

Президент написав на папірці кілька слів, передав дівчині.

— Шифровані радіограми директорам обсерваторій Маунт-Вільсон, Паломар, Грінвіч, Пулково. Негайно! Вимагайте і зашифрованих відповідей. Я чекатиму вісім годин…

Прес-конференція була в розпалі. Горовий і його товариші не знали, кому відповідати. Запитання сипалися з усіх боків. Кореспондентська маса хвилювалася, кипіла, вирувала. Джмелями гули магнітофони, кіноапарати, телекамери, блискавки фотоапаратів сліпили зір.

Космонавти оглухли від тисячі запитань, очманіли від шуму. Але мусили терпіти. Треба задовольнити неситу цікавість людей. Адже це вперше в історії людства космічний корабель вирушає за межі Сонячної системи, до іншого сонця, до системи Центавра.

Четверо друзів розмістилися на високому помості, біля бетонного підвищення, на якому здіймалося стометрове громаддя нового космічного корабля. Купол гігантського цеху змикався десь на висоті п’ятдесяти метрів, тому верхня половина зорельота випиналася над будівлею, загрозливо заміряючись гострим носом в небеса.

Півкілометровий простір цеху був заповнений кореспондентами, представниками наукових кіл багатьох країн світу. Космонавти охрипли від лавини запитань.

— Яка максимальна швидкість зорельота?