Чтение онлайн

— Все це дуже цікаво, але нам пора на планету. Організм, знаєте, вимагає… е-е… живлення…

— Апарат не припиняє руху й на мить, — пояснив Народжений Небом. — Ми бачили тільки зображення на відстані.

І все навколо зникло, по боках знову темнів міжзоряний простір, а спереду з’явилася гігантська зеленкувата куля планети Осяйної…

В очі вдарило яскраве проміння. Я помітив, як з-за диска планети виповзає маленьке голубувате сліпуче світило. Народжений Небом кивнув головою, коротко мовив:

— Великий Покровитель.

Апарат, непомітно змінивши швидкість польоту, знижувався. Планета вже застилала півнеба, голуба зірка перейшла десь вгору. Мимо нас промайнули колосальні сфери небесних станцій — вони кружляли по орбітах навколо Осяйної.

Народжений Небом, поглянувши на нас, запитав:

— Де будемо спускатися, серед лісів чи на плоскогір’ї? Під нами хащі древніх джунглів…

— А де можна швидше здобути дичину? — поспішно запитав професор.

— Звичайно, серед лісу.

— Тоді спускайтеся негайно.

Апарат різко пішов униз, увійшов у сріблясті пасма хмар, пробив їх і став повільно знижуватися над масивами червонуватих дерев. Вдалині з’явилися хребти гір, закутаних синьою імлою, праворуч заблищали в промінні Великого Покровителя широкі озера.

Народжений Небом задоволено поглянув на нас.

— Тут найкраще. Тварини приходять на водопій, легше вислідити. Крім того, над озерами — я пам’ятаю з древньої історії — росте багато плодових дерев.

Професор не заперечував. Він уже енергійно потирав руки, смакуючи наперед іншопланетні плоди. Потім тривожно прихилився до мене.

— Е-е, Василю… А вас не бентежить думка про те, що ми з іншого світу і тутешні плоди можуть бути непридатними… навіть шкідливими? Га?

Я одвернувся, щоб не засміятися. їй-богу, важко було ставитися до цього молодого хлопця, як до професора Діжі, коли б не той самий скрипучий голос і не той самий незмінний консерватизм у всьому, за який він одержав звання «консервованого Моржа». Я трохи поміркував над сумнівом Івана Ігнатовича, знизав плечима.

— Побачимо, — непевно сказав я. — Думаю, що біологічна основа тутешнього життя не дуже відрізняється від нашої.

Апарат безшумно опустився. Я напружився, чекаючи удару. Та навколо панувала тиша. Виднокіл згас, стіни нашого апарата стали непрозорими.

— Можна виходити, — почувся голос Народженого Небом.

Професор заворушився на сидінні, потім, щось згадавши, кашлянув.

— А як же ми будемо полювати? Чим? Адже руками ніякого звіра не спіймаєш?..

— Не турбуйтеся, — заспокійливо озвався Народжений Небом. — В інших світах нам доводиться зустрічатися з хижими тваринами. Проти них ми вживаємо випромінювачі енергії, які використовуються також для деяких технічних робіт.

Відчинилися люки. Важке задушливе повітря, насичене вологою і незрозумілими запахами, вдарило в обличчя. Я закашлявся, в голові запаморочилося.

— З незвички, — почувся голос Народженого Небом. — Можете не турбуватись. Ще в минулі віки наша атмосфера була очищена від шкідливих бактерій. Вам не загрожує ніяка хвороба.

Я відчув, що міцна рука космонавта підтримує мене. Нарешті, в очах прояснилося, дихати стало легше. Я оглянувся навколо, пройшов кілька кроків. Під ногами я відчував тверду землю, або, коли хочете, грунт, але все було іншим, зовсім іншим, ніж на рідній, далекій планеті.

Апарат сів на широкій галявині, прим’явши якусь рудувату траву з широкими спіральними листками. Така трава росла по всій галявині аж до озера. Де-не-де вона викидала високі, блискучі стебла з голубими пухнастими китичками. Поміж травами, при самому ґрунті, ріс рожевий мох. Він скрипів і пружинив під ногами. А далі широким кільцем озеро оточував густий-прегустий ліс. Стовбури дерев були чорні, з блискучою, ніби полакованою корою, а гілки мали переважно червоний або рожевий відтінок. Вони колихалися під поривами сильного вітру, до нас долинав похмурий, ворожий шум. Вгорі, над нами, над лісом, мчали кошлаті хмари якогось коричневого кольору, між ними інколи визирало голубе сонце, і тоді широка поверхня озера спалахувала веселими, грайливими іскрами.

Я мимоволі згадав широкі рідні луки, наші привітні зелені ліси, пестливу течію Дніпра. Сум невидимою лапою добрався до серця, стиснув його кігтями. Ми в чужому, зовсім чужому світі, куди занесла нас дивна примха долі!

Народжений Небом показав широким жестом в бік лісу.

— Підійдемо туди. Пошукаємо плодів.

У його руці я помітив блакитний циліндр, з’єднаний з поясом прозорим зеленкуватим шнуром. Це, напевне, була та сама зброя, про яку й говорив раніше Народжений Небом.

Стіна лісу виростала, змикалася над нашими головами. Більшість дерев тягнулася в небо голими блискучими стовбурами, і тільки десь там, угорі, кучерявилися дрібнолистою кроною. Поміж ними росли також присадкуваті товсті дерева, ніби покорчені якоюсь ворожою силою. їх гілки були обліплені велетенськими відразливими бородавками фіолетового кольору, широкі, червоні листя з рожевим пухом на лицьовій стороні пучками звисали з тих бородавок.

— Перший Друг, — озвався Народжений Небом.

— Що таке? — не зрозумів професор.

— Дерево так зветься. Тоді, коли наша раса жила ще на планеті, плоди цього дерева рятували дикі племена від голоду.

Серед пучків червоного листя звисали продовгуваті плоди, завбільшки з чималий огірок, покриті зверху блискучою фіолетовою шкірою, схожою на надкрилля якогось фантастичного жука. Я, недовго роздумуючи, видряпався по виткому рудому стовбуру рослини-паразита до перших гілок і зірвав з десяток плодів.

Іван Ігнатович запитливо глянув на космонавта,

— Що з ними робити?

— Обчистити.

Професор зняв фіолетову шкірку. Під нею була пухка м’якоть криваво-чорного кольору.

— Щось не дуже апетитний вигляд у Першого Друга, — заявив Іван Ігнатович. — А втім, зачекайте… — Він понюхав, лизнув, примружив очі. — Пахне приємно. Солодке. Ну, Василю, чи пан, чи пропав. Якщо помру, то не їжте.

Він жадібно вкусив соковитий плід. Я теж не став чекати, чи вмре, чи не вмре професор, і почав уминати Першого Друга. Запах його нагадував нашу земну троянду, на смак плід скидався на грушу. За якусь хвилину ми з’їли всі плоди. Професор облизався, поглянув ще вгору. Народжений Небом застережливо підняв руку.