Чтение онлайн

Було таке відчуття, що потрапив до глибокої пивниці: темно, вогко, незатишно і здається, хтось дивиться на тебе з темряви, зараз підставить ніжку чи схопить за комір.

Грейт згадав Тома Сойєра і його пригоди у печері. Взагалі він мало читав, як більшість американців, але Тома Сойєра пам'ятав. У дитинстві навіть намагався копіювати Тома, тим більше, що ровесники схилялися перед фізичною силою Кларенса і вважали його своїм ватажком.

Дитячі спогади трохи розчулили Грейта. Уявив собі маленьке містечко, де народився. Він в'їде в нього на найкращому відкритому лімузині, щоб всі бачили: приїхав молодий Грейт, у якого, кажуть, вже не один мільйон…

Грейт зайде до бару на центральній вулиці і пригощатиме всіх, хто завітає туди. Дарма що його батько-квакер не пив і тримав своїх дітей у залізному кулаці. Син — полковник, мільйонер, батьківські настанови для нього смішні, та й хто тепер дотримується їх? Рівність, помірність, любов до ближнього? Стискай кулак і трощи навколо — все залежить від сили твоєї руки!

Грейт стиснув кайло і рубонув по вологій стінці штреку. Потім присів просто на землю — стояти, зігнувшись у низькому проході, було незручно. Взяв схему штольні і ще раз звірився з записами. Наступний поворот праворуч, від нього сім кроків — і копати…

Штайнбауер не полінувався, заховав контейнер на півтораметровій глибині, доведеться як слід попотіти. Та поспішати нема куди: попереду цілий день — вони попередили фрау Шварцвеллер, що йдуть у гори і, можливо, не повернуться до обіду. Взяли з собою бутерброди і кілька пляшок пива. Пиво — це все, що вони дозволяли собі. Грейт було хотів, щоб хазяйка сіла на велосипед і гайнула до найближчої крамниці по шнапс, та Хетель заборонив:

— Почнуться розмови: хто у вас і звідки? Фрау Шварцвеллер скаже крамареві, той ще комусь, і пішло-поїхало… Невже не можна прожити й дня без горілки?

— Коли б дня! — зітхнув полковник. — Ще невідомо, скільки доведеться сидіти в цій клятій дірці…

Зрештою, вони вже випили тижневий запас пива фрау Шварцвеллер. Сама вона ставилась до нього байдуже, та батькові купувала ящик на тиждень — щопонеділка їй привозили пиво з Унтеркрімля разом з іншими замовленими продуктами. Переконавшись, що її пожильці не скаржаться на відсутність апетиту, фрау Шварцвеллер захвилювалася й вирішила ранком обернутись до Унтеркрімля й назад: туди — легко, біла на велосипед і майже не крутиш педалі, весь час спуск; назад же треба чекати автобуса чи попутної машини. Вона запитала в Хетеля, що вони полюбляють, ковбасу чи копчену грудинку, та Вольфганг, почувши про її плани, замахав руками. Вони, мовляв, і зупинилися тут, аби на два-три дні забути про існування різних ковбас, консервів та інших благ цивілізації. Чи є у фрау Шварцвеллер овочі, молоко і яйця? Цього вистачить, а якщо вона зможе зарізати курку чи індичку, це буде те, заради чого вони залізли так високо в гори.

Уранці Хетель попросив у хазяйки кайло і дві лопати, мовляв, вони хочуть облазити навколишні гори, чи не трапиться якийсь цінний мінерал; вони вже назбирали цих мінералів за літо до біса, півмашини завантажили контейнерами з камінням (сказав про всяк випадок, може, фрау Шварцвеллер побачила щось у кузові пікапа, то краще самому пояснити, аби її не мучила цікавість). На жаль, у них був лише один кишеньковий ліхтарик. Хетель повагався трохи, але попросив у хазяйки її великий ліхтар, з яким вона ввечері ходила до корови: кажуть, тут є печери й закинуті штольні…

Тепер Грейт ішов — попереду, освітлюючи шлях кишеньковим ліхтариком, а Хетель з Ангелем трохи від стали. Вони давно б уже сіли відпочити, та цей буйвол Грейт не знає втоми, відставати ж не хотілося. Коли полковник нарешті зупинився, Ангель запитав його невдоволено:

— Куди ви поспішаєте?

— Я? Поспішаю?.. — здивувався Грейт. — Я тільки те й роблю, що пристосовуюсь до вас. До того ж ми пройшли під землею метрів з двісті…

— А п'ять кілометрів по горах без передиху?

— Ну вже й п'ять! Не буде й чотирьох, — заперечив полковник.

— Хто як рахує, — засміявся Хетель. — Як на мої ноги, всі вісім.

— Залишилося два десятки кроків! — урочисто мовив Грейт.

Ангель забув про втому.

— Покажіть схему! — присунувся до полковника.

Кларенс подав папірця.

— Тепер усе одно… Дивіться, четвертий поворот праворуч. Це він! — тицьнув пальцем у темряву. — Аза ним відразу…

Ангель нетерпляче водив пальцем по схемі.

— Отут, де хрестик?

— Угу.

Раптом Ангель відштовхнув Грейта і прослизнув між ним і вологою стіною штреку. Полковник поморщився.

— У нас є багато часу, Франц, не поспішайте.

Та Ангель не слухав його. Зупинився на повороті, підняв ліхтар.

— Ідіть сюди! Скільки кроків від повороту?

Полковник відрахував. Провів кайлом риску і попросив Хетеля переміряти. Вийшла різниця всього сантиметрів тридцять — пусте, нема про що говорити, і полковник перший ударив кайлом, загнавши його в грунт мало не наполовину..

Вони з Ангелем по черзі розколупували кам'янисту породу, потім Франца підмінив Хетель. Він швидко втомився, і полковник забрав у нього кайло. Махав і махав, немов не знав утоми. Нарешті зупинився, але лише для того, щоб узяти лопату.

— Відійдіть-но… — попросив партнерів. Відкинув землю — утворилася яма по коліно, зовсім мало, зважаючи на те, що контейнер лежав на півтораметровій глибині.

Тепер копали по черзі. Кам'янистий грунт не піддавався лопаті, доводилося раніше розбивати його кайлом, а вже потім. вигрібати.

Ангель спітнів, лаявся крізь зуби, паплюжачи Штайнбауера, якому заманулося так глибоко закопати контейнер.

— Звичайно, він сам не махав кайлом… У нього було кому махати… Потім заткнув рота — і все…

— Як ви розумієте: заткнув рота? — поцікавився Грейт.

Ангель перезирнувся з Хетелем.

— Є багато способів, полковнику, і один з них полягає в тому, що людина сама собі викопує могилу. Бо засипати її значно легше,

Грейт, який занурився в землю вже мало не по груди, на секунду зупинився, підняв лопату, наче захищаючись, та відразу опустив її.