Чтение онлайн

Але цей шейх тримався як справжній володар. Глянув на Грейта зневажливо, і полковник з приємністю подумав, що в південних штатах лише за цей погляд його б повісили на першому дереві.

Шейх сів у кутку і сказав щось одному з закутаних по очі радників:

— Їх високість, — перетлумачив той, — нагадує, що його цікавлять справді красиві і молоді дівчата, бо його гарем — найбільший і найкращий на всьому узбережжі Персидської затоки.

Ангель, схилившись у поштивому поклоні, відповів:

— Я знаю смаки їхньої високості і привіз спеціально для нього найкращих дівчат Європи. Троянди Сіцілії — найвродливіші жінки чудового острова, який славиться жіночою вродою. Покажи йому Вероніку, — шепнув Грейтові.

Полковник збентежився. Вероніка була найпримітивнішою серед привезених, вона відзначалася безцеремонністю і нахабством повії. Коли Ангель пояснив, для чого їх привезли на Близький Схід, вона перша зрозуміла, що бідкання марні і її доля багато в чому залежить від неї самої.

Грейт відкликав Ангеля до сусідньої кімнати.

— Починати з Вероніки?.. — запитав здивовано. — Ти ж чув, що потрібно шейхові!

— Цей слизявий князьок тільки вдає з себе… — зареготав Франц. — Я знаю його смаки: навіть Вероніка стане окрасою його гарему.

Вероніка з'явилася в блискучій сукні, яка щільно облягала стегна. Стрельнула оком на шейха і сіла напроти нього, виставивши круглі, обтягнуті прозорими панчохами коліна. Шейх пошептався з радником, зробив знак Ангелеві.

— Йди! — наказав той дівчині.

Шейх запропонував за Вероніку вісім тисяч фунтів стерлінгів. Грейт не розраховував на такі гроші й підштовхнув Франца, аби погоджувався, але той у розпачі замахав руками.

— Вісім тисяч за таку гарну дівчину? — аж захлинувся од обурення. — Вона прикрасила б гарем самого Сауда! Варто лише показати її королю, як…

Радник шейха не дав договорити. Піймавши погляд свого володаря, мовив тихо, але твердо:

— Добре, ми пропонуємо вам десять тисяч. За гарну блондинку їх високість заплатили б і більше. Може, у вас є блондинки?

Ангель зітхнув. На жаль, у Сіцілії мало блондинок, але ж шейх, напевно, не знає, наскільки темпераментні сіціліанки?

Радник поважно похитав головою. Шейх має жінок з усіх країв світу і його не здивуєш темпераментом.

— Але ж я буду найостаннішим дурнем, з мене сміятиметься навіть компаньйон, якщо погоджуся на десять тисяч, — заперечив Ангель.

Грейт автоматично посміхнувся, згадавши неаполітанських шлюх, що юрмилися на набережній перед отелями — лише покажи трьохдоларовий папірець! — але його посмішку витлумачили зовсім по-іншому — шейх накинув ще тисячу. Ангель погодився.

Потім шейхові показали Джулію. І ця була, на думку Грейта, з другосортних: худенька, де тільки й душа тримається. Тоді в Сіцілії, коли вона вперше з'явилась у їхній конторі, він глянув на неї зневажливо і хотів одразу відіслати, та Ангель не погодився.

— Екземпляр для любителя, — пояснив потім. — За таке вовчисько можна взяти більше, ніж за кралю типу Брижіт Бардо.

Справді, Джулія чимось нагадувала вовченя. Їжакувате, очі блискучі, аж синюваті, дивиться серйозно, наче весь час гнівається на всіх, зуби дрібні, біленькі та гострі, заґавишся — вкусить. Інші дівчата, дізнавшись, куди їх везуть, плакали й голосили, а це забилось у куток і поблискувало гадючими очима, а потім (слава богу, полковник догадався замкнути люк і ключ заховав до кишені) хотіло викинутись із літака.

— Го-го!.. — сміявся тоді Ангель. — Ти в мене пройдеш першим сортом; я знаю двох-трьох султанів, яких хлібом не годуй, а дай об'їздити отаку кобиличку. Таких, як ти, в гаремі втихомирять за тиждень. Куштувала колись батогів?..

Лише тоді Джулія не витримала і заплакала. Вперше і востаннє. Кусала собі руки, билася головою об стінку так, що довелося зв'язати. Поки помічник Ангеля Гусгав — тупуватий, з бичачою потилицею ротенфюрер із колишньої табірної охорони — укоськував її, встигла до крові подряпати собі обличчя, хотіла скалічитись, аби ніхто не поласився на неї. Коли вже лежала зв'язана, Ангель підсів до неї і пояснив, що нічого їй не допоможе, просто продадуть у служниці — про повернення до Європи не може бути й мови.

Грейт вів літак і нічого цього не бачив, та Франц розповів потім, що клята дівчина не слухала його і кусала собі до крові губи. Все згадувала матір і сестер, яким обіцяла висилати гроші, і затихла, лише знесилившись.

Ангель мав рацію: шейхові Джулія сподобалась. Дивилась гордо, і лише тепер Грейт зрозумів усю принаду дівчини. Щось схоже на жалість ворухнулось у нього в душі. Уявив, як приборкуватимуть її в гаремі канчуками, як сміятиметься ота чорноборода пика, скреготнув зубами. Та саме в цей час шейх назвав цифру: десять тисяч фунтів стерлінгів! І з них п'ять — його, полковника Кларенса Грейта, а Грейт ніколи і ні за яких обставин не дозволяв нікому нишпорити по своїх кишенях.

І все ж, коли згадував Джулію, почував себе ніяково, наче прошпетився.

Ангель хоч і мав соромливо-рожеві щоки, був більш товстошкірий. Колись Грейт, хильнувши зайвого, поділився з ним своїми думками про Джулію. Франц не одразу згадав, кого полковник має на увазі, а потім почав кпинити з компаньйона, звинувачуючи його в сентиментальності. Полковник знав, що він ніколи не був сентиментальний, просто йому подобалися вдачі сильні і неприборкані, сам вважав себе таким, тому й запам'ятав вовчий характер дівчини.

Може, все ж не слід було продавати Джулію? Тим більше, що конкурс красунь, як назвали вони свою авантюру в Сіцілії, пройшов більш-менш успішно.

Вони приїхали в невеличке місто Трапані під виглядом столичних негоціантів. Наступного дня Ангель вмістив у місцевій газеті лаконічну об'яву: «Представник одного великого магазину жіночого одягу в Римі запрошує дівчат Трапані на роботу манекенщицями. Умови: гарна фігура і зовнішність, не більше 24 років, середня освіта».

Коли вони прийшли вранці до контори, знятої напередодні, побачили десятків з шість дівчат, що штурмували їх півдня, поки Грейт і Ангель не зійшлись у смаках. Відібрали п'ятнадцять найвродливіших і наступного дня з аеродрому, що поблизу Сіракуз, піднявся літак, який пілотував колишній полковник американської армії Кларенс Грейт…