Чтение онлайн

В призначений час батальйон есесівців оточив район фортеці. Сам штурмбанфюрер з найбільш надійними солдатами, яких прикривали «тигри», атакували головний вхід. Брам? не витримала натиску танків, есесівці вдерлися до фортеці. Штайнбауер знав: усе вирішує швидкість. Ударами прикладів вибили двері кабінету командира лейб-гвардії Хорті генерала Кароля Лазара. В коридорах вже лунали постріли — це батальйон гонведу і охорона палацу прийняли бій.

Штайнбауер приставив дуло пістолета до скроні генерала. Мовив:

— Негайно віддайте наказ припинити опір! Рахую до трьох…

Лазар слухняно зняв телефонну трубку. Уряд Хорті припинив існування, а Штайнбауер одержав «Золотий рицарський хрест» і чин оберштурмбанфюрера СС.

Приємно згадувати про таке, уявляючи себе людиною, яка робила велику політику і вершила долю цілої держави. Тепер Штайнбауер знав, що вирішувати державні справи можна навіть звідси, з кабінету, на підлозі якого лежить розкішний килим, і не ризикуєш навіть спіткнутися. Більше того, зараз він може найняти не одного шибайголову, яким був тоді сам: варто лише по-шурхотіти купюрами.

І все ж спогад розчулив його — так розчулюють згадки про безрозсудні вчинки юнацтва: ніколи в житті не повторив би їх, лаєш нинішнє покоління за нерозважливість, та в глибині душі вважаєш тепер себе гіршим, ніж був тоді, і шкодуєш, що молодість минула безповоротно.

Дубровський сидів у порожньому залі маленького бістро поблизу площі Сен Андре дез Арт. Щойно йому подзвонив комісар Бонне, і вони домовилися зустрітися тут.

Комісар нічого такого не сказав, просто запитав, чи знайдеться у Сергія вільна година, але було щось у його тоні таке, що стривожило Дубровського, і він занетерпеливився:

— Щось нове, Люсьєн? Про наших?..

— У вас професіональна журналістська вада, — зауважив Бонне, — хочете знати все одразу. Заждіть. Мені приємно побачитись з вами, порозмовляти і, коли не заперечуєте, випити пляшку вина.

Сергій зайняв столик у кутку біля вікна, щоб побачити Бонне здалеку. Комісар обіцяв виїхати одразу: від Поль-Валері до бістро добиратись хвилин із сорок, отже, комісарів «сітроен» має ось-ось вихопитися з-за рогу.

Минуло півмісяця, як вони повернулися з Танжера. Анрі подався кудись у глушину Нормандії, далі від людських очей і людської цікавості, Сергій і Бонне зустрілися за день-другий після повернення, потім нахлинули нагальні справи, звичайна журналістська буденщина, і. Дубровський все рідше згадував розпечені танжерські вулиці. Та усвідомлення того, що рожевощока людина, під керівництвом якої колись зводили на польській землі крематорії, десь обідає, роз'їжджає в автомобілі і знову плете свої тенета, час від часу непокоїло його, і Сергій давав собі урочисті обіцянки, що, незалежно від того, спіймають Ангеля чи ні, він доведе свій задум до кінця — закінчить книгу про концтабір і його коменданта. У вільні години просиджував у бібліотеці та архівах і встиг уже написати кілька десятків листів до різних установ та колишнім в'язням з табору з проханням надіслати копії документів чи просто свідчення і спогади.

Замислившись, Дубровський проґавив комісарів «сітроен» і побачив Бонне вже в дверях і той помітив Сергія ще з вулиці, бо попростував з порога одразу до нього, широко осміхаючись і ще здалеку простягаючи руку.

Дубровський вирішив виявити витримку і не розпитувати комісара. Але той, відпивши червоного терпкого вина з льодом і примружившись від задоволення, почав сам:

— Цікава новина, мсьє Серж. Я не хотів говорити по телефону, бо не мав би приємності бачити вас… Вам подобається це вино? — поплямкав губами, з задоволенням підмітивши, як насторожився Дубровський. — Таки непогане, хоч і порівняно дешеве. Я давно не пив його і тому призначив побачення саме в цьому бістро. Хазяїн завжди має кілька бочок для справжніх цінителів, біс його зна, де він бере їх… Занепад дрібних ферм скоро приведе до того, що вино з Бургундії не відрізнятиметься від бурди… — зненацька Бонне зареготав вдоволено. — Демонструєте витримку? Але ж коли ви дізнаєтеся, що Ангеля…

— Заарештували?

— На жаль, ні, — скрушно похитав головою Бонне. — Тільки бачили, та знову проґавили.

— Де?

— Вчора у Відні. Дубровський спохмурнів.

— Він або нечиста сила, або просто щастить мерзотникові!

— Є й від того, й від того… — підморгнув Бонне. — Як вони нас ошукали в «Рудому півні»?

— Що у Відні?

— Завтра вранці я вилітаю туди, — пояснив комісар. — Ангеля бачили біля станції прокату автомобілів. Поліцейський упізнав його, але не встиг затримати: той уже сідав у таксі…

— Бачу, ви всерйоз зацікавилися цією бандою.

— Нас рідко хто так нахабно обдурює.

— Гадаєте, там і полковник?

— Його звуть Кларенс Грейт.

— Отак-от швидко встановили?..

— Ви недооцінюєте можливості Інтерполу і сучасні методи зв'язку. Полковник Кларенс Грейт… Служив в американських окупаційних військах у Західній Німеччині, а на початку цього року вийшов у відставку.

— Чудова компанія, — скривився Дубровський. — Напевно, цей Грейт бомбив німецькі міста, а Ангель вкоротив віку не одному американцеві. А зараз вони знайшли спільну мову.

— Людям властиво забувати минуле.

— Але ж є такі речі…

— Не всім довелося побувати в пеклі. І, крім усього іншого, існує життя з його нинішніми спокусами.

— Буду помирати, не забуду концтабір, — одказав Сергій упевнено. — І не прощу!

— Не в кожного ваш характер.

— Іноді я дивуюсь вам, Люсьєн. Невже не розумієте, якої шкоди завдав усім нам фашизм? Скільки років були гітлерівці у Франції?

— Я поліцейський, і для мене закон над усе. Але не думайте, що ми спимо спокійно, коли фашистські генерали приїздять у Париж! Війна залишила слід у душі в кожного з нашого покоління. Цей американський полковник — типовий покидьок, Серж, бо перелізти з одного боку барикади на другий може тільки покидьок.

— Вони ділки, і війна лиш тимчасово розвела їх. Думаю, що і цей, як ви сказали, Грейт також із радістю сповідував би націонал-соціалізм, коли б це було йому вигідно.

— Люди гинуть за метал… — коротко реготнув Бонне. — Але, гадаю, Ангелеві і Грейту недовго залишилось гуляти. Вони розлютили не тільки мене…

— Коли б ви спиралися на громадську думку, — переконано зауважив Дубровський, — ці злочинці, певно, вже сиділи б за гратами.

Комісар відмахнувся.

— Ви знову своєї… Та я вже пояснював, що Інтерпол не втручається в політику і для нас існує лише карний злочинець Франц Ангель… — Бонне сердито схопив пляшку, палив собі склянку. — Але ви помиляєтеся, коли вважаєте, що я не поділяю ваших думок, Серж. На жаль, живуть зовсім окремо комісар поліції Люсьєн Бонне і приватна особа Бонне. Ця приватна особа іноді не погоджується з комісаром, навіть зневажає його, але в неї г: сім'я, котра існує на комісарську платню. Колись я плюнув би в обличчя тому, хто передрік би мені таке майбутнє, — я був у макі, Серж, і ми воювали з бошами иовсім не за те, що маємо! Багато хто з моїх товаришів перевернувся б у труні, побачивши сучасну Францію! — Комісар за одним духом спорожнив склянку. — Чим вона відрізняється від тої, довоєнної? А ми мріяли про розкутість думки, високі ідеали, про якесь зовсім нове суспільство… Я не комуніст, мсьє Дубровський, і ваш аскетизм не може правити мені за ідеал, але ми уявляли собі якусь іншу гармонію і билися за це з бошами. Ну, я не скидаю з рахунку і просто ненависть до окупантів, підсвідомий протест — цим були заражені мало не всі французи. Але в макі йшли найхоробріші чи, якщо хочете, найідейніші — серед нас більшість складали комуністи, і я встиг подружитися з багатьма, хоч, повторюю, не поділяю їхніх поглядів.