Чтение онлайн

Генрієтта, у якої вже минув хвилинний гіпноз і яка зрозуміла театральність гри мадам Блюто, жахнулася: невже Мелані клюнула на таку дешеву наживку?

— Хоч зараз, моя мила, — розпливлася в посмішці мадам Блюто, — я не затримуватиму тебе ані на хвилину. Все залежить тільки від тебе… Ей, — навіть не обернулася до наглядача, навіть не змінила тону, лише поворушила в повітрі пальцями, але той зрозумів одразу й подав їй якогось папірця. — Прочитай, моя мила, і підпиши ось тут, — ткнула довгим пальцем із темно-червоним нігтем у папірець. — Читай, моя хороша, ніхто не примушує тебе підписувати, не читаючи.

Папірець тремтів у руці Мелані, вона читала, сидячи в ліжку і нахилившись низько-низько, — було важко щось розібрати у напівтемряві.

Генрієтта чекала: зараз Мелані зібгає папірець і відкине його — догадувалася, чого вимагає від них хазяйка цього дому; Та Мелані, прочитавши, не вибухнула обуренням — спокійно поклала папірець на тумбочку, простяглася в ліжку і мовила також спокійно:

— Пішла геть, негіднице!

Мадам не розсердилась. Витягла з кишені пачку дорогих сигарет, клацнула запальничкою. Генрієтті до сліз захотілось запалити, ковтнула слину.

— Паліть, милі… — повела на неї та Жюстину поглядом мадам Блюто, та дівчата не поворухнулися.

Мелані раптом зіскочила з ліжка.

— Дайте мені! — мовила вимогливо. Мадам простягнула їй пачку і навіть дала прикурити. Мелані стала перед нею, і кілька секунд вони дивилися одна на одну.

— От що… — нарешті мовила Мелані, і Генрієтта зрозуміла, що подруга наривається на скандал, аби хоч якось покласти край тому фарсу, який розпочала мадам Блюто. — От що! Ти, як була шлюхою, так шлюхою і залишилась. У всьому… Не тільки в манерах… Ти — справжнісінька шлюха, продажна й безсовісна, ти — брудна змія, але тобі нас не обплутати! — Дівчина на секунду захлинулась, їй не вистачило повітря, та одразу опанувала себе і продовжувала спокійно: — Ти зрозуміла мене? Чи, може, хочеш послухати ще? З обличчя Блюто не сповзла посмішка.

— Мені неприємно чути таке… — мадам навіть не підвищила голосу. — Та й кому це приємно? — Нараз загроза прозвучала в її словах. — Але я запам'ятаю сказане тобою, і колись тобі доведеться вибачитись… — Доведеться, моя дорога, бо тут були сильніші за тебе, але й вони шкодували за свою гарячковість… Бачиш, я звикла до всього, і до істерик, і до образ, нічого не вдієш, з вами, поки домовишся, наслухаєшся всього… Сідай, моя мила, і будемо розмовляти відверто. Це — єдино вірний шлях і в вашому, і в моєму становищі.

Мелані зло розчавила сигарету просто об стіл. Хотіла щось сказати, та не знайшла слів, зробила крок уперед й замахнулася, та Генрієтта, побачивши, як рвонувся з порога наглядач, перехопила її руку, потягла подругу до свого ліжка.

Мадам Блюто зрозуміла її по-своєму.

— Ви — розумніша за неї, мадемуазель Лейє, — схвалила, — і розсудливіша. Мені приємно бачити це.

Генрієтта не глянула на неї. І похвала, і осуд цієї жінки були однаково образливі, і чи варто починати все спочатку? Справді, цю брудну повію нічим не здивуєш, нехай же говорить, що хоче. Сильно стиснула руку Мелані, і подруга зрозуміла її — одразу якось охолола й знітилася, тільки дихала важко й часто.

— Напевно, ви найрозумніша тут, мадемуазель Лейє, — продовжувала мадам Блюто, — і я звертаюсь до вашого розуму і вміння оцінити обстановку.

«А вона не дурна, — майнула в Генрієтти думка, — і сильна…»

— Я заплатила за вас великі гроші, мої милі, а я не така багата, щоб кидати гроші на вітер. Ось це ви й повинні усвідомити, — в голосі мадам з'явилися різкі нотки, — від цього і танцюйте, хочете — сюди, хочете — туди, а свої гроші я повинна одержати і, звичайно, з процентами. Бо всі ми грішні, живемо в грішному світі, а на гріху, — посміхнулася, — можна непогано заробити. Отже, усвідомте, і у вас, і в мене нема іншого виходу. Ви донесете на мене, якщо вам удасться вирватися звідси, я ж втрачу досить солідну суму, коли ви не працюватимете на мене. Інакше кажучи, прогорю, вилечу в трубу, чи як ще кажуть у подібних випадках?

Мадам Блюто зупинилася, облизнула тонкі губи, покликала наглядача.

— Пити!.. Гукни стару. Нехай принесе лимонаду, хоча, — на секунду завагалася, — не треба лимонаду, хай дасть шампанського. Сьогодні, — підморгнула дівчатам, — я пригощаю. Скоро ви станете заможними і тоді віддячите мені…

Генрієтта і Мелані ніяк не зреагували на цей жарт, тільки Жюстина посміхнулась. Від очей мадам Блюто не вбереглась ця ледь помітна посмішка, і вона сказала вагомо:

— Отож ви зрозуміли: вороття назад нема. Від цього до наступного — один крок, і, що б ви не робили, вам не уникнути його. Але, щоб у вас було менше вагань і сумнівів, я розповім, що чекає на вас. Розкішне життя, я не перебільшую — якщо б я починала так свою кар'єру, мої милі, то… Боже мій, марсельські вулиці, бруд і холод, дощ… І все ж я вибилась у люди, треба мати голову на плечах, правда? А вам просто пощастило, не якийсь портовий бордель з п'яною матроснею… Кожна матиме свою кімнату, туалети — я авансую вас… І мужчини у нас пристойні, постійні відвідувачі з грішми. Шантрапу не пускаємо, матимете справу з солідними людьми, і все залежить від вас і ха-ха… від вашої, так би мовити, працездатності…

Генрієтту пересмикнуло. Наліт зовнішнього полиску, яким спочатку хизувалась ця марсельська повія, поступово сповзав, і все одвертіше проступало її справжнє нутро.

— Бувають всякі випадки… — вкрадливо продовжувала мадам. — В мене колись закохався грошовитий старигань, упокой, господи, душу його, — перехрестилася. — Мерзотник був, брудний розбещувач, та залишив мені спадщину, і, слава богу, я не протринькала її… Коли спіймаєте такого, що одкупить вас і візьме на утримання, господи, та хіба я проти чужого щастя?

Служниця протиснулася у двері повз наглядача, поставила на стіл срібне відерце, з якого стирчала пляшка. Мадам апетитно поцмокала язиком.

— Я п'ю тільки найкраще, — похвалилася. — Такого ви, мабуть, і не нюхали…

— От що, — зірвалась Мелані, — хлещи своє вино і скоріше мотай звідси!

Мадам скривилася. х

— У тебе ангельська зовнішність, моя мила, і де ти навчилася грубощів?..

— Слухай, — несподівано поцікавилась Мелані, — а тебе били?

Мадам інстинктивно озирнулася на наглядача.

— Намагалися… — несподівано визнала. Генрієтта не чекала від неї цього і з цікавістю підвела очі. — Але, — Блюто повчально підняла палець угору, — сила на моєму боці, і все робилося навпаки. Так, як буде зараз! — зареготала весело. — Ти набридла мені, моя мила, і зараз одержиш перший урок. — Поманила пальцем наглядача і мовила єхидно: — Поклич там… Відшмагати її!..

Генрієтта відчула, як похололи в неї щоки.