Чтение онлайн

Вивчаючи обстановку, де мала відбутися операція, Штейнгліц помітив, що це саме робить людина, обличчя якої видалось йому знайомим. Невелике зусилля пам'яті — і він згадав, хто цей чоловік, — бачив його фотографію в картотеці таємної кримінальної поліції: Шерман — дрібний шахрай, — він гучно прославився звірячим убивством своєї коханки.

Штейнгліца глибоко образило таке недовір'я шефа, який послав оцю нікчему його дублером.

В Британській публічній бібліотеці він видер із старого комплекту «Фелькішер беобахтер» сторінку з репортажем про суд над Шерманом та його портретом. Вклав у конверт разом із запискою, з якої можна було дізнатися, що в Лондоні переховується цей німецький криміналіст, і відправив поштою в Скотленд-Ярд.

Завдання Штейнгліц виконав.

У вестибюлі міністерства іноземних справ він дочекався кур'єра і вскочив слідом за ним у службовий ліфт, встигнувши клацнути дверима перед носом супроводжуючого. І тут, у кабіні ліфта, вбив кур'єра ударом кастета в скроню, розрізав спеціально виготовленими кліщамн-кусачками ланцюжок, яким портфель був прикріплений до сталевого браслета на зап'ясті кур'єра, а потім спокійнісінько вийшов з міністерства.

Того ж дня він повернувся у Берлін, на Тірпіцуфер, № 74/70.

Аксель Штейнгліц сподівався, що його підвищать по службі, дадуть чималу грошову винагороду, та все обернулося інакше: перемога стала його найбільшою поразкою.

Ще очолюючи прусську таємну поліцію, Рейнгард Гейдріх мав надійні зв'язки з англійською поліцією; ставши начальником служби безпеки — СД, він не тільки не втратив цих зв'язків, але й розвинув їх на новій основі.

Виявляється, Шерман був довіреним агентом гестапо і завдання одержав від самого Гіммлера. Англійці повідомили Гейдріха про провал Шермана, і той догадався, чия це робота.

Гейдріх тріумфував: ну, тепер Канаріс в його руках! Адже коли всесильний Гіммлер дізнається, що його агента в Англії ліквідував агент Канаріса, тому це так не минеться. За своє мовчання Гейдріх міг зажадати від Канаріса якої захоче, навіть найбільшої послуги. Але це ще не все: тепер Канаріс не одважиться доповісти Гітлерові про операцію, успішно проведену абвером у Лондоні, і не одержить за неї нагороди. Не одержить її і Гіммлер, котрий, коли б його агент не провалився, був би не від того, щоб почванитися перед Гітлером успіхом гестапо. Для Гейдріха це, безперечно, вигідно, і його конкуренти лишилися ні з чим.

Канаріс і Гейдріх жили поряд — у передмісті Берліна, на Долленштрасе, і Гейдріх в неділю частенько навідував сусіда, грав у крокет з його дружиною та двома доньками.

І коли Гейдріх під час чергового візиту розповів Канарісові про вчинок Штейнгліца, начальник абверу одразу збагнув, чим цей вчинок йому загрожує. І вирішив діяти.

Він міг розправитися з Штейнгліцом, ліквідувати його без зайвого шуму — для цього він мав досить можливостей. Та Канаріс зберіг своєму агентові життя. Зовсім не з жалю до Штейнгліца і не з поваги до його заслуг. Канаріс був зв'язаний з англійською поліцією ще тісніше, ніж Гейдріх. Використовуючи свої зв'язки, Канаріс домігся того, що Шерман, не витримавши методів допиту англійської кримінальної поліції, дав згоду Інтеллідженс Сервіс на співробітництво з нею. Відповідні докази Інтеллідженс Сервіс люб'язно подала Канарісу, і він пред'явив їх спочатку Гейдріху, щоб звільнитися від залежності од нього по цій справі, а потім Гіммлеру, запевнивши, що про зраду агента гестапо знають тільки двоє: Гіммлер і Канаріс. Третього нема й не буде. І цим Канаріс навіть трохи сподобався Гіммлерові.

Щодо Штейнгліца, то Канаріс підвищив його у званні, підкреслюючи перед Гейдріхом бездоганність свого підопічного. Та віднині Штейнгліц втратив довір'я шефа і, лишаючись майором абверу, міг сподіватися тільки на чорнову роботу.

Його місія в окупованій Польщі була вкрай незначна — хіба доручать серйозну справу опальному співробітникові, який живе тільки тому, що Канаркові знадобилося зберегти його як пішака в небезпечній грі з Гіммлером і Гейдріхом.

Та сам Аксель Штейнгліц зовсім не збирався так просто розлучатися з тим, до чого рвався все життя. Другий відділ абверу — диверсії і терористичні акти — ще запише в своїх анналах ім'я Штейнгліца. Майор самовпевнено покладався на свій професіональний досвід, цінність якого він звик визначати в доларах — найстійкішій валюті в період підкорення Європи гітлерівським вермахтом.

Безживний, удавано тьмяний погляд, ліниво жовані слова про те, куди їхати, поштовх стеком у шию шофера, коли треба зупинитися, — все це лише незначною мірою віщувало ті труднощі, які стояли перед Йоганном Вайсом, і ясно було, що йому потрібне буде не тільки самовіддане терпіння і вправність водія, а й найвища майстерність — майстерність радянського розвідника, щоб щасливо втриматися на своїй посаді при майорі. Про те, що Штейнгліц — маститий німецький розвідник, Йоганна повідомили з Центру, як тільки він сповістив про місце своєї нової роботи.

З найрізноманітніших джерел надходили в Центр вірогідні відомості про те, що вже наприкінці 1940 року гітлерівська Німеччина відкрито дислокувала свої армійські групи поблизу кордонів Радянського Союзу. Про все це негайно доповідали Сталіну.

Фашистська Німеччина послідовно виконувала свою мілітаристську програму, сформульовану Гітлером у його «Майн кампф». «Ми, націонал-соціалісти, — проголошував Гітлер, — свідомо підводимо риску під зовнішньою політикою Німеччини довоєнного часу. Ми… переходимо до політики майбутнього — до політики територіальних завоювань. Але коли ми зараз говоримо про нові землі в Європі, то ми повинні насамперед мати на увазі лише Росію і підвладні їй окраїнні держави. Сама доля немовби вказує цей шлях».

Майор Штейнгліц немало попрацював у Польщі у вересневі дні 1939 року, створюючи диверсійні терористичні групи з місцевого німецького населення. Та його заслуги не були відзначені. Тоді, скориставшись легким пораненням у ногу, що сталося випадково на навчанні терористів, Штейнгліц надовго відбув у гірський санаторій.

Проте його сподівання не справдилися: про нього ніхто не згадував. Тоді він нагадав про себе сам і дістав сумнівну посаду інспектора диверсійно-розвідувальних шкіл, націлених на Радянський Союз і розташованих на окупованій території Польщі. Ало майор був спеціаліст по західних країнах. Російською мовою він не володів, про Радянський Союз мав зовсім туманні уявлення. І розумів, що в цій ситуації при першій же помилці його розжалують і пошлють на фронт.

Штейнгліц скористався можливістю затриматися на деякий час у Лодзі й почав оббивати пороги різних високопоставлених осіб, сподіваючись з допомогою протекції зайняти певніше й стійкіше становище.

Приходив він не з порожніми руками, заручившись для цього послугами експерта контори «Пакет аукціон» пана Герберта, маргаринова афера якого була відома йому ще з картотеки кримінальної поліції.

Та Герберт знав, що майор невіглас, зовсім не має смаку, і відбувався неоковирними імітаціями художніх творів.