Чтение онлайн

Звичайно Гіммлер обеззброював фюрера, наводячи як доказ своєї правоти яку-небудь випадково сказану тим фразу або цитату з промови, виходячи з яких він начебто й підписував вироки.

Фюрер любив тих, хто добирав кожне його слово і проголошував його непохитним параграфом нового закону. І Гіммлер зумів розгадати це його дошкульне місце.

Та що більше він спілкувався з Гітлером, то більше помічав у ньому рис, властивих його колишньому шефові Гейдріху, отже, і йому самому. І поступово в серце Гіммлерові запала таємна заздрість до Гітлера: адже він сам міг стати першою людиною імперії. Роль другої йому вже не пасувала.

Найбільше за інших Гіммлер наблизив до себе Вальтера Шелленберга. Довіряти йому він став після того, як остаточно переконався, що в цієї молодої людини існують непохитні і тверді правила поведінки. Шелленберг служить не рейхові, не Третій імперії, не націстській партії, навіть не фюрерові. Він служить тільки одній, певній людині, на яку покладає всі свої надії. Він старанно і віддано працював на користь цій людині і, ведений нею, у нагороду за глибоку відданість одержував з її рук свою частку влади.

Такою людиною був для нього Гіммлер.

Шелленберг, недурний політикан, був невисокої думки про позитивні якості Гіммлера і чудово розумів усю низькість його натури. Але він знав, що пост начальника служби безпеки Третьої імперії займає кандидат у нові фюрери. Він тримає у своїх руках усі таємні нитки управління імперією, а міцність тотального режиму диктаторської влади грунтується на розгалуженій і всеосяжній системі секретних служб з її силами придушення.

Ще в 1939 році Шелленберг разом з невеликою групою спільників зав'язав контакти з англійською розвідкою. Удаючи з себе ворожих режимові німецьких офіцерів, вони зуміли встановити зв'язок з англійськими офіційними колами і, зацікавивши їх змовою проти Гітлера, мали намір пройти у вищі сфери ієрархії англійського уряду. Гітлер схвалив цю ідею, а англійські колеги запевнили Шелленберга, що найближчим часом до Голландії для зустрічі з ним прибуде з Англії високопоставлений представник. Це також було відомо Гітлерові.

Восьмого листопада, за кілька годин до вибуху бомби в Бюргербраухелі, де інсценізувався замах на фюрера, Гейдріх раптом дав вказівки припинити секретні переговори з англійською розвідкою. Англійські офіцери зв'язку були арештовані й переправлені в Німеччину.

Операція удалася в тому розумінні, що Гітлера німецька пропаганда почала підносити, як божественну особу, яку опікує саме провидіння, англійців зобразили ініціаторами нечуваного злочину, а Голландію було скомпрометовано. І все це разом стало немов прелюдією до того, щоб запалити німців планами широко задуманої війни.

Але подібні «подвиги» Шелленберга залишились у далекому минулому.

Під ударами Радянської Армії кренилась і падала будівля фашистської імперії. Війська союзників висадилися на материку. Керівники рейху, зокрема й сам Гітлер, гарячково вели з англійцями та американцями таємну дипломатичну торгівлю. Кожен з них, пропонуючи себе як главу нової імперії, зобов'язувався продовжувати війну з СРСР і вимагав підтримки від Англії та СІНА. Розходилися лише в тому, яких форм набере капітуляція Німеччини перед Заходом і яку частину своєї воєнної здобичі вона має уступити.

Всі дні Шелленберг проводив з Гіммлером, запалюючи і підштовхуючи його на рішення стати наступником Гітлера, і вів у Стокгольмі переговори з представниками таємної дипломатії Англії і США вже від особи майбутнього, нового фюрера. Деяких із цих представників Шелленберг привозив у штаб-квартиру Гіммлера в Хоенліхен, де можна було цілком безпечно домовлятися з рейхсфюрером.

Для успішного завершення цієї діяльності бригаденфюрерові потрібні були люди, які могли б віддано, надійно та швидко виконувати його доручення.

Альфред Файєргоф мав відібрати кілька чоловік з окремої особистої групи при Вальтері Шелленбергу.

Йоганн Вайс своєю стоїчною поведінкою в тюрмі засвідчив безумовну відданість Шелленбергові. Але прийняти остаточне рішення Файєргоф не поспішав. Чим більше подобався йому Вайс, тим більше підозрілою здавалась його стриманість і та гідність, з якими він поводився. Файєргоф був принципово переконаний, що чим благородніша оболонка людини, тим, виходить, більше ховається за нею погані. Його досвід підказував: що підліша людина, то ретельніше вона намагається додержувати всіх зовнішніх правил пристойності та моралі.

Одного вечора Файєргоф запросив Вайса покататися з ним човном на Ванзее і, спостерігаючи, як той гребе, спитав, чи не був він моряком. Вайс сказав, що перше жив у Ризі і часто виходив у море із своїм другом Генріхом Шварцкопфом.

Файєргоф заявив презирливо:

— Племінник Віллі Шварцкопфа? Оберштурмбанфюрера, в якого відкрився талант лабезника? Я думаю, він добре наживається на господарській роботі в СС.

— Віллі Шварцкопф — старий член партії, — заперечив Вайс.

— Тому він і встиг нахапати стільки арієзованого майна, що зробився багатієм!

— Він живе дуже скромно.

— Де?

— У своїй особистій канцелярії.

— А ви були в його новому особняку?

— Я дружу тільки з Генріхом.

— Даремно. Друзів слід вибирати не за потягом серця, а за тим місцем, яке вони займають в імперії.

— Але я не смію запропонувати свою дружбу фюрерові, — усміхнувся Вайс.

Файєргоф зареготав, але очі його лишились холодними. Раптом він спитав вимогливо:

— Ви справді ладні були віддати життя за Шелленберга, коли були у в'язниці?

— А що мені було робити? — у свою чергу запитав Вайс. — Я волів бути повішеним за відданість Шелленбергові, ніж за те, що не зберіг відданості йому.

— Це ви добре сказали, — схвалив Файєргоф. — А то, знаєте, особи, що вихваляються геройством, не навівають мені довір'я. В цьому завжди є щось протиприродне. Ще запитання: ви були знайомі з Хакке?

— Так.

— Що ви про нього можете сказати?

— Йолоп.

— Ну, а докладніше?

— Якщо ви про нього знаєте що-небудь інше, будь ласка!..