Чтение онлайн

Відповідь: Коли здійснює священик чин вінчання в таїнстві шлюбу, то обов’язково читається уривок з Послання святого апостола Павла до ефесян, у якому, зокрема, звучать і такі слова:

“Дружини, – коріться своїм чоловікам, як Господеві, –

бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви…

Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву…

Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом…

Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе , а дружина нехай боїться свого чоловіка ! ” (див. Еф. 5.22–33).

Отже, як бачимо, сказано однозначно: чоловіки – любіть своїх дружин; дружини – коріться своїм чоловікам. Виникає закономірне запитання (здебільшого, у жінок – чоловіків такий стан речей як правило цілком влаштовує…): чи не занадто категорично сказано? І де ж тоді справедливість? Адже “одне тіло” означає однакові, рівні? Як зрозуміти таке розділення, і чи дійсно Господь допустив тут таку собі “дискримінацію за статевими ознаками”? Як пов’язати це з тим, що Бог, як сказано у Писанні, “не дивиться на особу” (тобто однаково справедливий до всіх)? Спробуймо разом розібратися у цих непростих запитаннях, грунтуючись на основі основ мудрості, Книзі книг – Святому Письмі, Біблії. Для цього пориньмо у ті давні часи, коли створив Господь Людину – точніше першу цивілізацію людей, символічно зображену в Писанні під образами Адама (Адам – “Земний”) і Єви (Єва – “Життя”).

У першій книзі Біблії – Буття – читаємо:

“І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі».

І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх…

І сказав Бог: «Недобре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього»…

І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, – і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

І промовив Адам: «Оце тепер вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою (чоловікова, чоловічиця – жінка) буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом»…

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!»” (див. Бут. 1.26–28; 2.18–24).

Навіть якщо розглядати буквальний зміст наведених віршів, то й тут кожне слово пронизане глибокою символікою. Нас цікавить: чи допустив Бог нерівність при створенні чоловіка та жінки? Ні! Недаремно ж вона створена саме “з ребра” Адамового. З ребра – тобто “з боку”, як рівна йому. У даному випадку ребро Адамове відіграє роль алегорії і служить емблемою рівності, одноістотності, єднання в гармонії любові. “Кість від костей…” Бо якби жінка була створена з “кістки”, скажімо, ноги, то чоловік міг би сказати: “Схилися до ноги моєї, бо ти з ноги моєї…” Якби ж “кістка” взята була з голови, то жінка могла б закинути: “Я з голови, а отже, повинна головувати”. Ні! Не з голови і не з ноги. З ребра! Як рівна. І цей штрих недаремний на сторінках Святого Письма. Втім, як немає випадкової в Біблії жодної букви, жодної йоти (найменшого значка: “йота” – найменша буква єврейського алфавіту), бо за кожною буквою Писання лежить глибокий морально-етичний, духовно-символічний та містичний зміст.

Отже, як бачимо, жінка була створена рівною своєму чоловікові. Звідки ж взялася нерівність? Як і коли була порушена ця Богом дана споконвічна гармонія? Тут нам доведеться перегорнути іще одну сторінку історії – сторінку початку великої драми людства. І назва їй – гріхопадіння...

Всесвітня гармонія, що в ній перебували перші люди віри, змальована в Біблії у вигляді земного раю, Едему (Едем, Еден – “Приємність”, “Насолода”, “Ніжність”). Едем – це гармонія в людині, гармонія в природі, гармонія між людиною і природою. Гармонія, осінена “деревом життя” – міцною, сформованою, розлогою духовною структурою волі Божої, вічного закону Любові з плодами добра, миру, щастя, що дарують життя вічне. І саме ці, духовні плоди Древа Життя, вкушало людство на зорі свого існування…

“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево Життя посеред раю, і дерево Пізнання добра й зла…

І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

І наказав Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

Але з дерева знання добра і зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!»” (див. Бут. 2.8–16).

Як ми пам’ятаємо, Господь створив людину на Свій образ: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…” У чому ж образ і подоба Божі в людині? Не зовнішня, безумовно, ця подоба, не фізична! Адже, як сказано в Євангелії: “Бог є Дух…” (див. Ів. 4.24). Отже образ і подоба Божі – поняття духовні! Бог є Любов, – і людина створена здатною любити. Бог є Премудрість, – і людина створена розумною. Бог є Сущий (Той, Хто Сам має сутність у Собі, Хто не залежить ні від кого), – і людина за образом Божим створена вільною.

Так, дійсно, Господь створив людину не роботом-виконавцем волі Його, а вільною істотою, яка сама обирає собі шлях. Особистістю, що має змогу вільно йти до Світла, вільно виконувати волю Божу, вільно скеровувати свій життєвий шлях до правди, добра і любові. Але ця свобода вимагає від неї певної відповідальності, адже людина може так само вільно обрати собі шлях як до Світла, так і до темряви; може споживати плоди як з древа Життя, так і з дерева Пізнання добра й зла, тобто пізнавати добро через зло. І таке “древо” було в раю. І цю можливість Господь залишив людині. Людині, а не роботу! Людині, сотвореній за образом Його.

І людина зробила свій вибір…

2). Гріхопадіння

Коли лікар попереджає нас про те, що якась важка хвороба, наприклад СНІД, є смертельною, і що, скуштувавши цього “плоду”, допустивши в кров свою згубний вірус, ми обов’язково помремо, – то ми віримо йому. Віримо лікарю як фахівцю своєї справи, і нам і на думку не спаде перевіряти його слова на власному досвіді, практично переконуватися в істинності цієї остороги, “вкушати заборонений плід”. Не так сталося з першими людьми – першою цивілізацією людей, змальованою у першій книзі Біблії “Буття” під образами Адама та Єви. Бо хоч вони й знали волю Божу, хоч і звучали в їхніх серцях слова Господні: “Із кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!”, – але спокуса одержала верх над вірою. Змій стародавній, отой диявол і сатана – дух злоби і лукавства, який знайшов шлях до серця людського, – посіяв недовіру до слів Творця.