Чтение онлайн

– Усе обіцяла Олеську якесь там майбутнє, потурала в його нікчемних захопленнях! То нехай грамоту вчить, а ще краще – нехай у хорі церковному співає… а грошей як не було, так і немає!!! Де гроші?! Гроші де, я тебе питаю?!

Воно, звичайно, всяк своїм розумом живе, як знає… але відповідати ж треба життю!.. Чи ні?! Правий я, скажи?! Кажи, кажи негайно!..

Дружина лише мовчки кусала губи, думаючи, що чоловік от зараз видихнеться. Якщо вже мовив свою улюблену приказку про «розум», завдяки якій дістав на хуторі відповідне прізвисько, – отже, вже притомився. Тож, незабаром замовкне…

Однак проти очікування, Григорій розходився ще гірше:

– Пас би цей вошивець Олесько корів сусідських – були б гроші, жилося б краще всім нам!!! А тепер що?! Це що таке, я тебе запитую?!

П'яниця гидливо тицьнув пальцем у бік Кирилка, який намагався звестися на ноги:

– Нахлібник!!! Ще одного дармоїда народила й радієш, так?! Знаєш свою жіночу вдачу!.. І ледаря Олеська чорти віднесли бозна-куди, і цей нетяма довго ще на ноги не зіпнеться, і дівки наші безприданниці – що з них узяти?! А мені годувати все це кодло – так?!

Оскільки дружина ніяк не реагувала на образливі слова, Григорій махнув рукою й пішов до скрині, де колись зберігався багатий посаг. Біля скрині саме й вовтузився Кирилко. Зі словами: «Пішов геть, щеня!!!» – Григорій ногою відкинув сина чи не в куток хати й спробував відкрити окуту залізом кришку, щоб подивитися, чи не залишилося в скрині ще якихось речей, придатних для застави в шинку.

Вдарившись об стінку спиною, маленький Кирилко гірко заплакав. І тут сталося щось несподіване. Вічно мовчазна Наталя раптом люто заволала:

– А ну не смій дитятко кривдити!!! – озброїлася качалкою й кинулась на сторопілого чоловіка. З обличчям, спотвореним моторошною гримасою, розпатланим волоссям вона нагадувала розлючену відьму.

Нічого подібного Григорій не очікував. Був він широкоплечий, набагато вищий і більший за дружину, неймовірно пузатий, з величезними ручиськами, Наталя ж навпаки – була маленькою й худорлявою. Сили були явно нерівні… Однак від божевільного напору завжди слухняної дружини чоловік відступив назад – і!..

І раптом ноги його підломилися, і він звалився на підлогу. Більш того, упавши… зненацька заплакав!

– Григорію?..

Наталя опустила качалку, занесену для хвацького удару. Вона не розуміла, що відбувається.

– Грицю!..

Чоловік сидів на підлозі з почервонілою мармизою, з його вирячених очей котилися сльози. Однак на відміну від Кирилка, плакав він зовсім беззвучно.

– Гришуню, що з тобою?!

Відкинувши непотрібну більше качалку, наполохана Наталя схилилася над чоловіком. Як згодом з'ясувалося, Григорія трафив шляк. Після цього він прожив ще рік, але вже більше не вимовив жодного слова… та що там – навіть мізинцем не міг поворухнути!..

Після смерті чоловіка заповзятлива Розумиха завела корчму, завдяки чому родина нарешті вибилася з убогості. Корчма її славилася не тільки в Леміші, але й далеко за межами хутора, а горілка, що колись убила її чоловіка, почала приносити надзвичайний прибуток. Діти в усьому допомагали матері, росли дружно, не сварилися.

Кирилко все життя доношував одежу, що лишалася від старших. Латка на латці, ні нової сорочки, ані тим паче нової обувки йому ніколи не перепадало.

Старанно пас худобу. Був слухняним.

Як і Олексій, співав у церковному хорі, хоча ні силою, ні красою голосу, ані старанністю до брата не дотягував.

У школу до дячка ходив справно – щоправда, зірок з неба не знімав. На відміну від Олексія, грамотою не захоплювався, втім, почерк мав гарний. Тому вся околиця приходила до Розумихиної корчми з проханням написати листа або справити якийсь важливий папір.

Також Кирилко обожнював чудові пироги, які мати пекла по великих святах.

А найбільше мріяв вибудувати новий будинок, великий і гарний. Не хату, а саме кам'яницю, що колись побачив на картинці. Й неодмінно сад посадити з деревами вишневими та яблуневими, і щоб багато квітів було навколо. Дуже подобалися Кирилку польові квіти!..

Ох, і заживуть у цьому будинку вони з дружиною на славу, а решті на заздрість!!! Ясна річ, дружина у нього буде найвродливішою, найдобрішою та до того ж найлагіднішою. Дитяток народить йому – не порахувати… І неодмінно стане зранку чоловікові пироги свіжоспечені подавати…

От про що мріяв бідолашний пастушок.

Наталя верталася із Санкт-Петербурга, поринувши у важкі роздуми. От приїде на рідний хутір, і почнеться нове життя!..

Хатку похилену неодмінно треба відбудувати.

Для сімейства старшого сина Данилка, тепер уже померлого, зробити б щось корисне потрібно – втім, за його вдову Олексій обіцяв поклопотатися…

Для віддалених родичів, які ніяк у люди вибитися не можуть, треба в Олеська посад попросити.

Дочкам би вибрати наречених якнайбагатших і якнайшляхетніших. Голоті відмовити, причому рішучо: не рівні вони тепер нікому ні в Леміші, ані в його найближчих околицях!..

А от Кирилко!.. Так, із вихованням молодшенького можуть виникнути проблеми.

Втім, дорога додому виявилася для старої Розумихи складною, тож від тяжких думок доводилося постійно відволікатися. Найчастіше пригадувалися чомусь останні дні, проведені разом з Олексієм. Він дав матусі грошей на дорогу, ще хотів приставити охорону й численний почет, однак Наталя категорично відхилила цю пропозицію:

– Шлях неблизький, Олесю. Раптом на мене розбійники нападуть?

– То я ж для того вам охорону й надаю, щоб лиходіїв віджахнути, – намагався пояснити турботливий син.