Пустоцвiт

Німецькі землі, 1744рік

Гульба тривала вже три тижні поспіль. Чергова корчма гула не гірше бджолиного вулика, столи ломилися від вина й наїдків.

Кирилко давно згубив лік не тільки шинкам, у яких гучна компанія гуляла в ці радісні дні, але й новим знайомим і старим приятелям, що приймали участь у гульбі. Скільки людей, які вимовляють заздоровниці й славослів'я на його честь, у відносно нещодавньому минулому нікому невідомого босоногого пастушка!.. Зате тепер усі ці Волконські, Трубецькі, Наришкіни, Салтикови, Чернишови, Сташевські, Успенські, Шейніни, Рєпніни, Лопухіни, Демидови репетують що є сили:

– Здоров'я пана графа!

– Многая літа йому!!

– Віват, віват!!!

Справді, хто б міг припустити, що син голодранця-козака одержить графський титул і дворянський герб?! Ще вчора – Іван Обідовський, а вже сьогодні – його сіятельність граф Кирило Розумовський, рід і герб якого походять від шляхетного гетьманського роду Романа Ружинського!.. Диво яке, ах, яке ж диво: колишній пастушок, а нині юний студіозус живе в Німеччині, слухає лекції в найкращих університетах Берліна, Геттінгена, Страсбурга, а скільки ще має відвідати!.. Францію з Італією вздовж і вшир вивчити й скорити!..

Для нього тепер усе легко. Його старший братик Олексій тепер цей… як його?! Морганічний?.. Морганатичний?.. А-а-а, та годі гарні слівця вигадувати: Олесько тепер став офіційним полюбовником самої государині – он як!!! І тепер усі ці шляхетні добродії у братів Розумовських он де!..

Тож за такий успіх неодмінно варто випити!!!

– Агов, корчмарю, вина мені… А-а-а, чого там?! Усім вина!.. За мій рахунок – за рахунок графа Кирила Розумовського!!! Ти чуєш, корчмарю, продажна твоя душа?! За мііій!!! За мій рахууунооок!!! За мііій – за грааафааа Кииирииилааа Рооозууумооовськооогооо!!!

Дзенькнули золоті червінці й срібні рублі із зображенням Анни Іоанівни – колишньої правительки, яким у нього відтепер не буде ліку. Мармизи присутніх розквітли широкими сяючими посмішками, галас відновився з новою силою.

Добре, добре – смійтеся! Смійтеся, чорт вас усіх забирай з вашими сміхотливими тельбухами!!! А от тільки нову монету ще накарбують – із профілем нової імператриці!.. До того все йде. А там…

А там вже!.. От у тім-то й річ: поруч із государинею тепер – його рідний братик!.. От у чому річ!..

Тому смійтеся, добродії, смійтеся на здоров'я!!!

Все-таки шкода, що Теплова з ними немає… На третій день скаженої гульби мовив коротко: «Ну все, пора й за справи братися», – і зник.

Що за дурня?!

Які ще справи?!

Подумаєш – справи!.. Великий пшик.

От, приміром, мови він опанував?! Аякже: наприклад, німецьку… Як це там звучить, а?! Натюрліх… або нах тюрліх?! їх бін… А може, іхт бін?.. Ні, краще вже французькою: компрене ву… ля фам, но де льом… А-а-а, яка, по суті, різниця?! Одне зрозуміло: без знання німецької він не зміг би слухати університетські лекції. А він слухає?! Ще як!!! Отже – знає!.. А без французької!.. О-о-о, без французької….

Ххха!.. А танцювати й фехтувати навчений?! Авжеж!!! Який же це, даруйте, граф з нього виходить, якщо без танців та фехтування?! Як же інакше на балах або, скажімо, на дуелях поводитися, що робити накажете, якщо танці та двобої не опанувати?! Так, він – кращий!!! І недарма через нових своїх знайомих до самої мадемуазель Фіфі в її модний салон потрапив!!! Ах, мадемуазель Фіфі – це… Це щось!.. Зате як запалює, як кров у жилах після цього грає!.. Вона – вища будь-яких похвал, от що вона таке, ця сама мадемуазель!!! Тим паче, за просто так до неї не потрапиш, тільки по знайомству, та й то дуже, ду-у-уже гарному знайомству!..

Гетьман Кирило Григорович Розумовський.

А етикет вивчати на настійну вимогу того ж Теплова?.. Дурниця!!! Та без усякого дурнуватого етикету він – граф!!! Он навіть із самим Фрідріхом зустрічався і прикрашену діамантами табакерку від нього в подарунок одержав – он як його цінують. Кому б на їхньому рідному хуторі сказати – не повірять…

– У горлі деренчить, настав час випити, – Кирилко підняв свій кубок.

– Вип'ємо, графе! Вип'ємо!!! Віват!.. – пролунало звідусіль.

– Корчмарю, ще вина!!! І чарок нових…

– Чарок більше немає: усі до останньої перебили.

– Дурницю верзеш, корчмарю, шельма ти крива!..

– Присягаюся, чим хочете – немає чарок!..

– Дурниця!!! – гаркнув раптом хтось. – Не можна через чарки якісь наші милі посиденьки переривати!..

– Зрозуміло, що не можна… але пити як станемо?!

– А просто з горлечок!

– О-о-о, як цікаво!.. За це варто випити.

– Причому негайно.

– Вип'ємо за здоров'я графа!

– Віват!!! Віват!!!

Ріки вина полилися в горлянки й почасти повз них. Хто допивав до дна, зумівши утриматись на ногах – щосили жбурляв спорожнену пляшку прямо на підлогу. У корчмі стояв різноголосий передзвін битого посуду.

І раптом Кирилко відчув: щось не так!.. Щось тисне на груди, не дає глибоко зітхнути… Все начебто на місці: і він сам, і шинок, і столи, й закуски, і нові знайомі, і безвідмовні гарненькі дівиці… і навіть…

Але все-таки!.. Все-таки!.. Щось не так… щось душить його… Яке дивне почуття…

Ні-ні, на двір, на свіже повітря… Корчма пішла обертом…

Спіткнувшись по дорозі кілька разів, він вийшов… точніше, виповз на свіже повітря. Новоспечені друзі навіть не помітили зникнення винуватця свята у самий його розпал.

Кирилко вдихнув нічне прохолодне повітря повними грудьми. Начебто полегшало…

Чого ж йому все-таки не вистачає, а?..

Якщо гарненько (попри хміль у голові) подумати – немає вже колишньої ПРИСТРАСТІ, усередині одне суцільне СПУСТОШЕННЯ… РОЗЧАРУВАННЯ від швидких перемог…