Чтение онлайн

— Вибачте, що покинула вас, — сказала Сінскі, підходячи до Ленґдона. — Ми координували наші дії й робили деякі дослідження. — Вона кивнула на відчинені двері пілотської кабіни. — Бачу, ви насолоджуєтеся сонячним світлом?

Ленґдон знизав плечима.

— Вам слід зробити у вашому літаку вікна.

Вона співчутливо всміхнулася.

— До речі, стосовно світла. Сподіваюся, Начальник уже встиг кинути трохи світла на недавні події?

— Так, але мені від цього не стало легше.

— Мені також, — відбила вона закид і обернулася, аби переконатися, що вони самі. — Повірте мені, — прошепотіла Сінскі, — для нього та його організації наслідки будуть поганими, у цьому можете не сумніватися. Я про це потурбуюся. А наразі нам усім слід зосередитися на виявленні місцезнаходження того контейнера, перш ніж він розчиниться й вивільнить збудник хвороби.

«Або перш, ніж до нього добереться Сієнна й випустить ту заразу власноруч».

— Мені потрібно поговорити з вами про будівлю, у якій міститься гробниця Енріко Дандоло.

Відтоді як Ленґдон зрозумів, куди вони прямують, та приголомшлива пишна споруда час від часу поставала перед його мисленим поглядом. Мусейон святої мудрості.

Я щойно дістала оптимістичну звістку, — сказала Сінскі. — Ми поговорили по телефону з одним місцевим істориком. Він, звичайно ж, не здогадується, чому ми цікавимось гробницею Енріко Дандоло, але я спитала, чи він, бува, не знає, що під тією гробницею. І знаєте, що він мені сказав? — Елізабет Сінскі всміхнулася. — Він сказав «вода».

— Правда? — здивувався Ленґдон.

— Так, схоже, нижні приміщення тієї будівлі затопило водою. Упродовж сторіч рівень ґрунтових вод під будинком піднявся і затопив принаймні два нижніх поверхи. Історик пояснив також, що там неодмінно мають бути заповнені повітрям порожнини та частково затоплені місця.

О, Господи.Ленґдон пригадав відео Цобріста й химерно освітлену печеру, на стінах якої виднілися слабкі вертикальні тіні стовпів.

— Це занурене у воду приміщення.

— Саме так.

— Але ж тоді... як Цобрісту вдалося туди пробратися?

Очі Сінскі заблищали.

— А це найцікавіша деталь. Ви навіть не повірите, що нам гільки-но вдалося знайти.

* * *

А цієї миті менш ніж за милю від узбережжя Венеції, на тендітному острівці під назвою Лідо, стрімкий і лискучий літачок «Сессна Сайтейшн Мустанг» злетів зі смуги аеродромі Нічеллі і гайнув у присмеркове небо.

Власника «Сессни», Джорджо Венчі, відомого дизайнера костюмів, на борту того літака не було, але він наказав пілотам відвезти їхню симпатичну молоду пасажирку туди, куди їй треба.

розділ 84

На столицю древньої Візантії опустилася ніч.

На берегах Мармурового моря спалахнули прожектори, освітлюючи лінію горизонту з блискучими мечетями та високими й стрункими мінаретами. Настала година ак- шаму,і гучномовці по всьому місту завібрували пронизливими модуляціями адхану— заклику до молитви.

Ла-іляха-ілла-Алла.

Немає бога, окрім Бога.

Віруючі заметушилися, поспішаючи до мечетей, а решта міста навіть оком не повела: гамірливі студенти університету пили пиво, бізнесмени укладали угоди, дрібні торговці збирали прянощі та килимки, а туристи все це зачудовано споглядали.

Це був розділений світ, місто супротивних сил — релігійних і світських, давніх і сучасних, Сходу й Заходу. Розташоване на географічній межі між Європою й Азією, це давнє, як світ, місто в буквальному сенсі було містком між Старим Світом... і Світом іще старішим.

Стамбул.

Він уже не був столицею Туреччини, але сторіччями слугував епіцентром трьох різних імперій: Візантійської, Римської й Оттоманської. Через це Стамбул, безперечно, є одним із найрізноманітніших міст у світі. Від палацу Топкапи й до Блакитної мечеті та-.замку Єдикуле він повниться народними легендами про битви, славу й поразки.

Цієї ночі, летячи високо в небі над міською метушнею та гомоном крізь штормовий фронт, що насувався на місто, транспортний літак С-130 заходив по прямій на посадку в аеропорту імені Ататюрка. Роберт Ленґдон, пристебнутий до відкидного сидіння у пілотській кабіні, сидів за спинами пілотів, вдивляючись у темряву крізь лобове скло. Коли йому запропонували сидіння з видом назовні, він із полегшенням зітхнув.

Трохи попоївши та поспавши близько години у хвості літака, бо вже забув, коли спав, Ленґдон збадьорився.

А тепер праворуч він побачив вогні Стамбула — блискучого рогоподібного півострова, що встромився в чорноту Мармурового моря. Це була європейська частина міста, відокремлена від своєї азійської сестри звивистою стрічкою темряви.

То була Босфорська протока.

Згори Босфор був схожий на широку рубану рану, яка розділила Стамбул навпіл. Утім, Ленґдон знав, що насправді ця протока є живильною артерією стамбульської комерції. На додачу до того, що Босфор дав місту дві берегові лінії замість одної, він ще й забезпечував прохід суден із Середземного моря до Чорного, надавши Стамбулу можливість бути перевантажним пунктом між двома світами.

Коли літак знижувався крізь дедалі щільніший туман, очі Ленґдона пильно вдивлялися в далеке місто, намагаючись узріти в ньому масивну споруду, у якій вони збиралися влаштувати розшуки.

І встановити місцезнаходження гробниці Енріко Дандоло.

Виявилося, що зрадливий дож Венеції Енріко Дандоло був похований не у Венеції; його останки покояться в серці твердині, яку він завоював тисяча двісті другого року, посеред величезного міста. Недарма Енріко Дандоло упокоївся в найпишнішій усипальниці, яку тільки могло запропонувати йому підкорене місто: у споруді, яка й донині залишається найпрекраснішою перлиною всього регіону.