Чтение онлайн

Олекса з неспокійним серцем зробив крок у туман.

— Не йди далеко! — гукнув услід Ілля Юрійович. — І не знімай шолом!

Олекса помахав рукою.

Туман сягав йому по пояс. Підіймаючись на гору, Олекса виходив з туману, як з молочної річки. Ліс був огорнутий напівпрозорою імлою.

Олекса побачив незнайомі рослини. Він спочатку вважав їх за різновид ліан, та на них були квіти, величезні, дивної краси квіти, що нагадували земні орхідеї, збільшені в сотню разів. Перша квітка на чужій планеті! Ось вона яка, незвичайна, дивна!

Невже мелодійний голос йшов від квітки? Співаюча квітка, що кличе до себе? Яка неповторна природа! Земні квіти приваблюють комах п'янким запахом, солодким нектаром, аби тільки рознесли вони їхній пилок, а тут… тут квітка кличе, як сирена.

Олекса відчув подих вітру, туман заколивався прозорими язиками перед ним.

Так ось яка прекрасна жителька планети, красуня, що кликала його мелодійним голосом!.. Вона розкрила обійми ніжних пелюстків, можливо, дурманячи пахощами, яких не відчуваєш через шолом.

Ну що ж, можна допомогти дивовижній рослині перенести її животворящий пилок…

Олекса підійшов впритул до квітки і не помітив, як заплутався в ліанах. Досадливо визволяючись, він відчув, що м'які наконечники стебел, схожі на гумові подушечки, прилипли до його костюма. Він став роздратовано віддирати ці огидні щупальця, та зрозумів, що йому швидше пощастить розірвати міцну тканину скафандра, ніж позбутися проклятих присосків.

Він не вважав становище безвихідним і не хотів кликати на допомогу. А втім, всюдихід був за два кроки. Чутно, як Добров працює викруткою.

Витягнувши з-за пояса великий ніж, Олекса став відтинати щупальця, що присмокталися. Так, саме щупальця! Він уже не вважав їх ліановими стеблами. Занадто вони нагадували пальці хижака, які обачливо рухалися…

йому вдалося перерубати кілька соковитих стебел, та інші стебла обплутали його руку, утруднюючи її рух. Він важко дихав, силкуючись вирватися.

Над головою майнули крила, і зовсім поруч спустився хтось крилатий.

Олекса затремтів від огиди. Перед ним, усього лише в кількох метрах, водив опуклими яйцеподібними очима птеродактиль, маленький літаючий ящір. «Місцевий стерв'ятник, — подумав Олекса, — вже прилетів!..»

Проте крилатому ящеру було не до здобичі. Ліани вже обплутали його, як і Олексу.

Охоплений жахом, бачив Олекса, як поривався ящір і як рослинні щупальця неухильно підтягали його до прекрасної квітки, що розкрилася на всю красу.

Мить — і ящір опинився на величезному пульсуючому віночку. М'ясисті вологі пелюстки стулилися, як ненажерливі губи. Звивистий хвіст ящера лишився зовні.

Олекса похолонув. Він згадав земні хижі рослини, які так само ловлять комах, щоб висмоктати їхню кров.

Олекса зрозумів, як працював механізм квітки. Рішення прийшло негайно. Та, на жаль, Олекса був вірний собі. Фальшиве самолюбство утримувало його від крику про допомогу. Він хотів викрутитися сам, вважав, що може це зробити. Ледве дотягнувся він руками до шолома і скинув його.

На повні груди вдихнув він вологе повітря. Від страшної квітки йшов ніжний п'янкий запах.

— Зачекай, росянко-венеріанко, зараз я тебе перехитрую! — промурмотів Олекса, розмахнувся і кинув важкий шолом на віночок…

«Живий механізм» хижака мав спрацювати. Як тільки він відчує на віночку вагу жертви, пелюстки стуляться, а щупальця, що присмокталися, послабшають.

І справді, ледве торкнувся шолом віночка, важкі вологі пелюстки, наче прицмокнувши, стулилися, сховавши шолом зорельотчика.

Розрахунок Олекси виправдався, та… тільки наполовину. Ліани, що присмокталися, не послабшали, а й далі чіпко тримали його. Більше того: присоски потягнулися до його оголеної шиї і вп'ялися в неї, а щупальця обвилися навколо шиї.

Олекса намагався гукати, та зі стиснутого щупальцями горла вихопився тільки хрипкий звук.

І раптом зовсім не з боку квітки, а з туману, майже від всюдихода, схованого туманом, пролунав знайомий Олексі переливчастий голос.

Олекса непритомнів, щупальця душили його, до того ж він вдихав п'янкі отруйні випари.

Голос, у якому лунали і заклик і жах, почули також Богатирьов з Добровим. Це так нагадувало людський зойк, що вони, не промовивши й слова, кинулися в туман, куди сховався Олекса. Вони відразу ж натрапили на знесиленого в боротьбі Олексу.

Збагнувши все, Богатирьов і Добров стали рубати великими ножами ліани, що обвили Олексу.

Добров хотів було відірвати щупальця, що присмокталися до Олексиної шиї, та марно.

Олекса слабо і вдячно посміхався.

— Навіщо скинув шолом? — з болем запитав Ілля Юрійович.

Олекса зміг тільки очима показати на квітку, пелюстки якої стулилися. Могутніми ударами Богатирьов розрубав хижого красеня. Ніж стукнув об металеву частину шоломофона.

Ось чому Олекса не міг викликати допомогу по радіо! Нарешті шолом було визволено.

Богатирьов узяв Олексу на руки й легко поніс, як дитину.

— Солі! — наказав він Доброву. — Втирай йому кухонну сіль у шию… Щупальця восьминога тільки так можна відірвати.

Сіль допомогла. Щупальця відпадали одне за одним, лишаючи після себе яскраві синці.

— Хто ж гукав, Ілля? Хто? — тихо спитав Добров. Богатирьов знизав плечима.

Олекса повільно приходив до пам'яті.