Чтение онлайн

Грались меж собою

Голісінькі. Як там вона

Гріла, я не знаю,

Знаю тілько, що цар грівся,

І… і не познаю.

IV

По двору тихо походжає

Старий веселий Рогволод.

Дружина, отроки, народ

Кругом його во златі сяють.

У князя свято: виглядає

Із Литви князя-жениха З

а рушниками до Рогніди.

Перед богами Лель і Ладо

Огонь Рогніда розвела;

Драгим єлеєм полила

І сипала в огнище ладан.

Мов ті валькірії, круг неї

Танцюють, граються дівчата

І приспівують:

«Гой, гоя, гоя!

Новії покої

Нумо лиш квітчати,

Гостей сподіватись».

За Полоцьком, неначе хмара,

Чорніє курява. Біжать

І отроки, й старі бояра

Із Литви князя зустрічать.

Сама Рогніда з Рогволодом

Пішла з дівчатами, з народом.

Не із Литви йде князь сподіваний,

Ще не знаємий, давно жаданий;

А із Києва туром-буйволом

Іде веприщем за Рогнідою

Володимир князь со киянами.

Прийшли, і город обступили

Кругом, і город запалили.

Владимир князь перед народом

Убив старого Рогволода,

Потя народ, княжну поя,

Отиде в волості своя,

Отиде з шумом. І растлі ю,

Тую Рогніду молодую.

І прожене ю, і княжна

Блукає по світу одна,

Нічого з ворогом не вдіє.

Так отакії-то святії

Оті царі.

V

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських.

Морока з ними, щоб ви знали,

Мов дурень, ходиш кругом їх,

Не знаєш, на яку й ступити.

Так що ж мені тепер робити

З цими поганцями? Скажи,

Найкраща сестро Аполлона,

Навчи, голубко, поможи

Полазить трохи коло трона;

Намистечко, як зароблю,

Тобі к великодню куплю.

Пострижемося ж у лакеї

Та ревносно в новій лівреї

Заходимось царів любить.

Шкода і оливо тупить.

Бо де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи.

Нащо ж себе таки дурить?

Ходімо в селища, там люде,

А там, де люде, добре буде,

Там будем жить, людей любить,

Святого господа хвалить.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Добро, у кого є господа,

А в тій господі є сестра

Чи мати добрая. Добра,

Добра такого таки зроду

У мене, правда, не було,

А так собі якось жилось. ….

І довелось колись мені

В чужій далекій стороні

Заплакать, що немає роду,

Нема пристанища, господи! ….

Ми довго в морі пропадали,

Прийшли в Дар' ю, на якор стали;

З ватаги письма принесли,

І всі тихенько зачитали.

А ми з колегою ляглиbsp;

Та щось такеє розмовляли.

Я думав, де б того добра,

Письмо чи матір, взять на світі.

«А в тебе єсть?»

–  «Жона, і діти, І дом, і мати, і сестра!

А письма нема…» ….

[Друга половина 1848, Косарал]

ТИТАРІВНА

Давно се діялось колись,

Ще як борці у нас ходили

По селах та дівчат дурили,

З громади кпили, хлопців били

Та верховодили в селі,

Як ті гусари на

постої

.

Ще за гетьманщини святої,

Давно се діялось колись.

<