Чтение онлайн

— Товариші! Я наполягаю на виключенні! — рішуче заявив Каллош. — Можливо, товариш Олайош повірив у вазку, яку нам тут щойно піднесли. Я не вірю жодному слову цього хлопця. Зневажливо говорить про радянську науку, всіляко розхвалює імперіалістів. Не бере ніякої участі в масових заходах. Пильність настійно вимагає від нас твердості у таких випадках. Гадаю, справа Райка досить ясно підтверджує, що ворог не дрімає. Ми повинні показати в університеті приклад принциповості і непохитності.

Олайош стурбовано перебив його.

— На мою думку, виключення — надто сувора кара. Я вірю хлопцеві. Те, що він розповів, можна довести. До того ж треба зважити, що Краснай — найкращий студент курсу. Пропоную відкласти рішення і перевірити, чи правду він казав. Сигнали, про які ви тут згадували, товаришу Каллош, мене не задовольняють. Адже вони анонімні. Я заперечую проти виключення.

Кульчарне мучили сумніви. Голос серця підказував їй, що Олайош правий. Але ж не Олайош її начальник. Голосувати проти пропозиції Каллоша небезпечно. За це можна поплатитися. А зрештою, Краснай здоровий, міцний юнак, не обов'язково йому бути лікарем, Вона теж мріяла в свій час стати співачкою. І голос у неї гарний, і постава підхожа, а не вийшло. І що ж з того? Нічого страшного. Стала адміністратором. І живе собі. Не припинилося життя й після того, як помер її чоловік. Сама виховує свою донечку. Якщо вона змогла перенести всі удари долі, Краснай тим більше їх переживе. Не в тюрму ж його садять!

— Гадаю, — промовила вона нарешті, — що товариш Каллош має рацію. Я цілком згодна з його думкою — треба бути пильним. Газети щодня пишуть про підлі підступи імперіалістів. Які в нас можуть бути гарантії, що найманці ворогів не пролізли в університет?

Кульчарне улесливо глянула на Каллоша, той схвально хитнув головою.

— Таким чином, — знову почав Каллош, — по суті усі ми проголосували. Можна вважати, що рішення прийнято. Мені дуже жаль, — звернувся він до Олайоша, — що в такому важливому питанні ми не знайшли спільної мови з представником міністерства.

Та Олайош не здавався.

— Зрозумійте, — доводив він, — пояснення Красная цілком правдоподібні. Його можна зрозуміти. Кохання до дівчини було в нього тоді міцнішим, ніж синівська любов. І треба все як слід зважити. Адже йдеться про долю талановитого медика, четвертокурсника…

Каллош перебив його:

— Доля країни важливіша, ніж майбутнє якогось самовпевненого хлопчиська. Не варто далі дискутувати. Ви можете висловити свою окрему думку, але незалежно від цього наше рішення набирає чинності… Випадок серйозний, занадто серйозний. Будь ласка, товаришко Кульчарне, запросіть сюди Красная.

— Попрацювали! На сьогодні досить, — звернувся літній професор до молодої брюнетки.

— Як вам завгодно, пане професоре, — одказала дівчина, глянувши чорними, трохи розкосими очима на сивого вченого, що сидів за мікроскопом.

— Ось воно як, дівчинко, — всміхнувся професор Голуб. — Коли людині п'ятдесят дев'ять років, вона вже швидше стомлюється.

— У вас вигляд зовсім молодої людини, пане професоре! Якби не біле волосся, я б вам і сорок не дала.

— О, ви дуже люб'язні, Естерко, — збентежено промовив вчений. — Але втома буває не тільки від фізичного перевантаження. Ні, я втомився не від роботи. — Професор підвівся і підійшов до дівчини. Гумова підлога приглушила його кроки. — Ви неправі, дівчинко. Що не кажіть, а все ж я стомлений, сварливий старик.

— Пане професоре, — озвалася Естер, спершись на довгий стіл, заставлений різними хімікатами. — Давайте припинимо на кілька тижнів досліди. Тепер уже ми впевнені, що проблема буде успішно розв'язана. Кілька тижнів спочинемо…

— Ні, Естерко, зупинятись не можна. Ні за що! — запротестував професор, піднявши вгору тонку руку. — Синтез — це найбільш хвилююча, захоплююча стадія дослідів, дівчинко. І найбільш болісна. Так, підрахунки стверджують правильність наших міркувань, останні досліди також показують, що наші припущення правильні. Але не забувайте, що це ще не все. Кінцевий результат попереду…

У дівчини заіскрилися очі, вона глянула на вченого.

— Пане професоре, я без усяких вагань беруся підтвердити перший дослід. Прищепіть мені серум інфекційної хвороби і випробуйте на мені антибіотик. Я настільки впевнена, що результат буде позитивний…

— Ні, ні! — вигукнув Голуб. — Не смійте й думати про це. Щоб більше таких розмов не було, ясно?

Естер опустила голову. Пасма густого каштанового волосся розсипалися, заховавши її обличчя.

— Гаразд, не буду, — тихо промовила вона.

— Отак, Естерко. Ну, давайте вмиватися, — сказав професор і важкою ходою попрямував до умивальника. — Скажіть, донечко, як справи у Красная? Сьогодні він до мене ще не приходив.

— Його викликали на засідання дисциплінарної комісії…

— Ага, я й забув про це… Що з ним скоїлося? Він щось говорив, але я, чесно кажучи, не прислухався.

Дівчина ще стояла біля стола, її погляд блукав десь далеко. Слабке проміння призахідного вересневого сонця пробилося крізь віти дерев, зазирнуло в лабораторію.

— Боюсь, пане професоре, що Іштвана виключать з університету, — промовила задумливо дівчина.

— Що ви кажете, люба? — Голуб рвучко обернувся і здивовано глянув на дівчину. Краплі мильної води стікали з його рук на підлогу. — Що ви сказали? Виключать?

— Так, пане професоре.

— Красная?

— Так, — одказала Естер.

Голуб знову почав ретельно милити руки.

— Ні, це неможливо, — мовив він після, деяких роздумів. — А в чому його, власне, звинувачують?

— Його батько був членом партії нілашів, — пояснила дівчина і пружними кроками підійшла до професора.

— В такому разі треба покарати батька, а не сина!

— Не в тому біда, пане професоре, ким був батько Іштвана, а в тому, що він не написав про це в автобіографії. Тепер товариш Каллош вважає, що Іштван навмисно приховав цей факт.