Чтение онлайн

— Гаразд, піду, — погодилася Естер.

— Значить, домовилися, — сказав Олайош і підбадьорливо всміхнувся дівчині. — Про все інше поговоримо іншим разом.

Через годину Олайош зустрівся з підполковника Челеї і доповів йому про свою розмову з Естер.

— Ясно, — задумливо протягнув підполковник, коли Олайош закінчив свою розповідь. — Гейзо, можна розраховувати на твою допомогу?

— Звичайно, — відказав Олайош.

— В такому разі підтримуй зв'язок з дівчиною. Пізніше скажу, як діяти далі. Увечері подзвоню тобі.

— Добре, — кивнув головою Олайош. — Як ти гадаєш, написати мені доповідну статс-секретареві?

— Напиши, — порадив підполковник.

Вони попрощалися. Челеї повернувся на роботу і викликав Коцку.

— Ну, товаришу старший лейтенант, що нового? — спитав він.

— Нічого особливого, — розстроєно відказав Коцка. — Сліди пальців на пістолеті дуже стерті, неясні. Вони нам нічого не дадуть. Фреді — на мою думку, це був він — користувався гумовими рукавицями. На жаль, на папері відбитки пальців теж стерті і не мають практичної ціпи.

— Але ця записка все ж таки багато про що говорить, — сказав підполковник.

— Текст?

— Ні, шрифт.

— Шрифт? — здивовано перепитав Коцка.

— Подумай. Хотілося б, щоб ти сам додумався. Бо коли ми незалежно один від одного дійдемо до тих самих висновків, тоді буде більше підстав вважати, що вони правильні.

— Гаразд, я ще раз уважно перегляну записку.

— Олайош розмовляв з Естер Боруш, — інформуєш Коцку підполковник. — Мої припущення в основному підтверджуються. Хлопчина випадково встряв у цю компанію! Єву Шоні він раніше не знав. Тепер тільки один факт залишається не зовсім ясним.

— А саме?

— Чому отой Каллош збрехав, що поліція ще до дисциплінарної справи зацікавилась Краснаєм? Складається враження, що він поставив перед собою мету добитися виключення хлопця з університету.

— Певно, сердився на нього, — висловив припущення Коцка.

— Це ще не причина для того, щоб ввести в оману керівні органи, — заперечив Челеї.

— Може, цим він хотів підкріпити рішення комісії, бо воно не дуже обгрунтоване.

— Можливо, ти маєш рацію. На всякий випадок доручи комусь перевірити в поліції. Що з Євою?

— Ще не залишала своєї квартири, — доповів Коцка. — Ввечері, певно, не піде на роботу. Дзвонив із «Лілії» Бозонтош. Єва нібито хворіє.

— Хитра дівчина, — озвався підполковник. — Учора спритно вислизнула з-під нагляду.

— Двічі міняла таксі, — виправдовувався Коцка. — На жаль, я відстав од неї. З кіно вийшла під час сеансу.

— А встановили, коли вона купила квиток? — спитав Челеї.

— Квиток купив, очевидно, хтось інший.

— Нічого вже не вдієш. Будьте пильніші. Тільки через дівчину ми зможемо добратися до Фреді. А нас цікавить насамперед він, керівник банди.

По обіді Іштван знову прийшов до Естер, але не застав дівчини вдома. Напередодні двірник їхнього будинку, а згодом мешканці квартири по секрету сказали Іштвану, що приходили з поліції, цікавились ним. Він перелякався. Від хвилювання не міг їсти, цілу ніч не спав, крутився в ліжку, його переслідували кошмари. Він уже бачив себе в кайданах, у тюремній камері і в думках завжди виникало те саме запитання: за що. Відповіді не знаходив. Чутки, які студенти університету пошепки передавали один одному, набирали тепер реальної форми, і в такі хвилини невимовний жах стискав Іштвану серце. Від найменшого шарудіння він схоплювався. Кожної хвилини чекав, що по нього прийдуть, накладуть наручники, посадять, і хтозна, що тоді з ним буде. Він не знав, що робити, до кого звернутися по допомогу. Іноді заспокоював себе, що йому нічого боятися, бо ніяких гріхів за ним нема, усе його життя — не розкрита книга, кожен може вичитати в ній правду. А згодом його знову охоплював відчай від думки про те, що брехливі звинувачення Каллоша важко спростувати. Якщо Каллош стверджуватиме, що в Іштвана антирадянський настрій, то повірять Каллошу, а не йому. Хлопцеві хотілося поговорити з Естер, відвести душу. Та йому не пощастило.

Іти додому Іштван не наважувався, бо думав, що на квартирі його вже чекають з поліції. Він згадав Єву.

«Піду до неї — майнула думка. — Може, вона чимось допоможе».

Він рушив, до найближчої зупинки і сів на трамвай.

Поквапливо піднявся по сходах. Подзвонив. Серце закалатало. Єва відчинила двері. Вона глянула на Іштвана широко розкритими від здивування очима. В них майнуло занепокоєння і навіть прихований страх. Та Іштван помітив у них ще й спалах радості.

Хлопець розгубився. Хотілося повернутись і піти геть. Він не міг і слова сказати, тільки судорожно ковтав слину і з невимовним сумом дивився на дівчину.

Від Єви не сховалося збентеження хлопця, її вразив сум в його очах.

— Заходь, — сказала вона ледве чутно.

Її губи здригнулися в слабій усмішці.

Іштван пробурмотів якусь подяку і зайшов. У прихожій зупинився, немов злякана дитина.

— Проходь далі, — запрошувала дівчина.

Вона пішла вперед, Іштван за нею. В кімнаті було затишно, тепло. Ковдра тютюнового кольору була напіввідкрита. Біля ліжка лежала книга і стояла попільничка з недокурками.

— Сідай, — сказала дівчина. — Я знову ляжу, мені нездужається. — Під очима у Єви були великі синяки — сліди недоспаних ночей, втоми, знервованості.

Іштван скинув плащ і сів у крісло. Він зібрав усю свою волю, щоб перебороти збентеженість. До деякої міри це йому вдалося.

— Що в тебе болить? — спитав Іштван дівчину і зашарівся від того, що звернувся до неї на «ти».

— А-а. Ти ж медик. Нічого не болить. Нерви, поганий настрій.

Єва добре знала, в чому причина такого настрою. Вже кілька днів вона жила без наркотика, і тому все здавалось їй осоружним, безглуздим, нею оволодівав непоборний страх. Наркотик підтримував у ній дух, додавав сил, сміливості.

Вони мовчки дивились одне на одного. Єва тільки тепер помітила, який мужній вигляд у хлопця, її зворушували його очі.

«Біля такого здорового, чистого мужчини, може, з мене вийшла б ще людина», — думала вона. Її обличч спохмурніло, Єва опустила повіки і відчула, що плач невблаганно душить горло.

Іштван бачив, що дівчина бореться з собою.

«У неї, мабуть, ще більше горе, ніж у мене», — подумав він. В душі в Іштвана озвався лікар, прокинулось почуття обов'язку, його власна гіркота відступила, біль трохи вщух.