Чтение онлайн

Батько цього разу був веселий і добрий. Розпитував Сашка про школу, про Валентину Михайлівну, бабусину та дідусеву квартирантку: чи люблять її учні, чи не бешкетують при ній у класі. Вона ж, мовляв, іще молода й маленька, сама як учениця. А під кінець запитав і про матір, Юрка та Олесю. АДже Сашко недавно в них гостював, то як вони там? Сашко охоче все розповідав, бо і йому теж було весело й гарно.

Хоч Микола й не хотів робити Валентині Михайлівні прикрощів, але так вийшло, що він їх таки заподіяв знову.

Трапилося це вже весною під час екскурсії на колгоспний город.

В суботу після четвертого уроку п’ятий і шостий класи гамірливо, нерівною колоною простували в напрямку до річки, де понад берегом у низині простяглися родючі ділянки чорнозему.

Поруч колони йшли Валентина Михайлівна і учитель праці Тихін Федорович.

Бригадирка садово-городньої бригади, Миколи-на мати, ще здалека побачила школярів і помахала їм рукою:

— Ага, нарешті. Вже давно ждемо вас, помічників, — чи то пожартувала, чи то на докір сказала вона, коли учні наблизились. — Зараз ми роботу вам знайдемо…

Спершу повела їх до капусти.

— Ану, хто відгадає загадку: кому рубають, голову, а кров не тече? — звернулася до школярів.

— Капусті, капусті! — хором відповіли учні.

— О, ви, я бачу, добрі відгадники, — похвалила. — Тоді, може, розповісте, де в капусти плід, і насіння та як її сіють?

Микола хотів сказати, вже й рота розкрив, але-мати його спинила:

— Ти помовч! Я тобі вже про це розповідала.

Учні дивувалися: ну, невже тітка Марія думає, що вони не знають? Ще й питає, щоб заплутати — "як її сіють?". Таж її зовсім не сіють! Беруть розсаду з парників і садять. Кожному доводилося садити вдома.

А Сашко ще згадав, як бабуся Дарина примовляє, коли садить капусту: "Дай же мені час добрий, щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренаста, а з листя головаста. Щоб не росла високо, а росла широко!" Потім поставить на грядці горщик догори дном, кладе на нього камінець і накриває білою хусточкою, проказуючи нову примовку: "Щоб капуста була туга, як камінець, головата, як горщок, а біла, як платок".

— Е-е, — безнадійно хитає головою тітка Марія, — таки бачу: ви ані шелесь у цьому ділі.. Живете в селі й не знаєте таких дрібниць. Не цікавитесь, не придивляєтесь, як батьки ваші господарюють… То, кажете, в неї зовсім немає насіння? А як же оту розсаду виростити?

І справді — як? З корінців? Ні. Листок закопати — не пустить пагінця. В качані теж насіння немає. Гм…

— Розкажіть, Валентино Михайлівно, бо так. мені за них соромно перед вами, що аж-аж…

— А мені, думаєте, не соромно? — мовила вчителька і звернулася до учнів: — Ану згадайте, які бувають рослини за тривалістю свого життя? Ви вчили про це…

Учні майже разом почали вигукувати:

— Однорічні!

— Дворічні!

— Багаторічні!

— Правильно, — підтвердила Валентина Михайлівна. — А капуста до яких належить?

— До дворічних, — перша сказала Світлана Коломієць.

— І це правильно, — ствердно кивнула вчителька. — Висадіть весною у землю качан капусти з коренем. Із качана виростуть стебла з дрібненьким листям і китицями жовтеньких квітів. Оті квіти дадуть плоди — довгі стручки із насінниками. Коли висіяти їх, вони проростуть — ось і буде вам розсада.

Валентина Михайлівна розповіла цілу історію про капусту. Знали цю рослину ще стародавні єгиптяни. Відварну капусту вони подавали як солодку страву на закуску і вважали її цілющим засобом при різних захворюваннях. Здавна її вирощували наші пращури — слов’яни. Варили з неї юшку, пекли пироги, квасили. В дикому вигляді вона росте на скелястих берегах Європейського материка. Тільки в тієї немає качана, бо листя не згортається в головку. А городня капуста вирощена людиною протягом тисячоліть. Є багато сортів капусти: качанна, цвітна, брюссельська, кольрабі, савойська та інші.

Учні наче іншими очима глянули на звичайнісіньку капусту, яку вони майже щодня бачили, їли.

Після того оглянули великі ділянки буряків, моркви, цибулі, огірків, помідорів. Валентина Михайлівна з бригадиркою по черзі розповідали про ці городні культури, ще й про кожну з них згадували якусь цікаву історію.

Виявляється, що й морква буває не лише жовта, як у їхньому селі, а й рожева, біла, навіть фіолетова. Цибулю, як і капусту, теж здавна вирощували слов’яни, та ще давніше — китайці, індійці і єгиптяни. В арміях Стародавньої Греції і Риму солдатам давали багато цибулі, бо гадали, що вона збуджує силу й хоробрість.

Як оглядали ділянку синіх баклажанів, Віктор Троць запримітив на листочку якогось жука. Піймав його, показав тітці Марії.

— Дивіться — шкідник?

— То листогриз, — випередив матір Микола.

— Ні, це колорадський жук, — заперечив Олег.

— Приходьте у нашу лабораторію, — сказала тітка Марія, — там є колекція городніх шкідників, подивитесь. А це таки й справді листогриз.

— І не тільки городніх, — тепер уже втрутилася Шинкаренко Оля, мати якої завідувала колгоспною лабораторією. — Є і злакових, і садових.

— Дякуємо, Маріє Василівно. Ми колись і лабораторію відвідаємо, — пообіцяла Валентина Михайлівна. — А ще краще буде, коли зробимо свої колекції. Вони дуже нам знадобляться. Згодні? Троць, Антонюк, Шморгун?..

— Згодні,— без помітного ентузіазму відповіли хлопці.

Небо затяглося хмарами. Збиралося на дощ. Тітка Марія заквапилась.

— Ви мені пробачте. Сходіть уже самі на наші дослідні ділянки. Он вони біля річки. Пробуємо вирощувати болгарський перець, патисони та земляний горіх. А я піду допоможу дівчатам садити картоплю.