Чтение онлайн

Саллі з тривогою відчула, що Фріско, як і раніше, підкоряє Собі її волю.

— Сідайте, — сказала вона квапливо, роблячи спробу взяти невимушено-ввічливий тон. — Ви дуже люб’язні, що принесли нам фруктів. Морріс казав, що ви, мов той добрий чарівник, обдаровуєте геть усіх.

Фріско опустився в крісло; Саллі присіла до столу на твердий дерев’яний стілець з прямою спинкою.

— Не варто гострити свій язичок, Саллі, — сказав Тріско з кривою посмішкою. — Бачите, я добився того, що вам обіцяв, довів, що можу, як то кажуть, високо залетіти. Але все це не те, чого я прагнув; і не так воно вийшло, як би мені хотілось.

— Одначе не видно, щоб це не давало вам задоволення. — Саллин голос звучав холодно й байдуже. Фріско засміявся.

— Авжеж, забавно було морочити всіх цих високоповажних йолопів у їхній же власній блазенській грі. Я зустрів Персі в Лондоні, і він почав вивозити мене в світ. Така людина, як я, тоді потрібна була йому до зарізу: я нажив гроші на приїсках, і в мене був досвід. Ми спільно випустили акції кількох рудників, і Персі взявся поширювати чутку, ніби я — син одного французького аристократа, ніби всі давно вже вважали, що я пропав безвісти, а воно, бач, раптом знайшовся. Персі розкопав якусь історію, де фігурувало прізвище, схоже ;на моє, і ось тепер, наскільки я знаю, це прізвище я і ношу. Отак з пристойним родоводом та грошенятами в кишені мене і прийняв у своє лоно лондонський світ. Що ж мені залишалося ще робити, як не скористатися зі свого становища? Ну,я й скористався, будьте певні, і Персі теж, і тепер ми оце приїхали сюди як представники синдикату з капіталом у півмільйона фунтів стерлінгів.

— Що ж ви збираєтесь робити далі? — запитала Саллі.

— Скупити всю Золоту Милю! — весело вигукнув Фріско. — А правда, чудесна назва для рудників, що виросли навколо Боулдерського кряжа, на смужці цієї богом забутої пустелі? В усякому разі, вона розпалила уяву ділків. Гроші так і сиплються в наш синдикат. Тільки, розумієте, це між нами. Поки що ми тільки ведемо переговори, справа ще не закінчена, і нам невигідно, щоб про неї пронюхали.

Фріско продовжував говорити невимушене й довірливо, ніби нітрохи не сумнівався, що все це дуже цікавить Саллі, і не робив жодної спроби перевести розмову на інтимні теми.

— Звичайно, ви самі розумієте, Саллі, нам тут, на приїсках, теж іноді доводиться шахраювати, але, слово честі, це дитячі забавки порівняно з тим, як дурять людей прожектери англійських компаній.

Коли я їхав у Лондон, дехто з моїх друзів попросив мене спродати там їхні ділянки. Ну, я зупинився у шикарному готелі, начепурився як треба — циліндр, лайкові рукавички — і, прихопивши з собою зразки самородків та креслення, подався у фаетоні на побачення до одного з найбільших тамтешніх ділків. Розклав перед ним свої експонати на шматку оксамиту і продав Золоте Гроно Уайтейкеру Райту за тридцять тисяч фунтів стерлінгів.

Тоді на мене зграями накинулися шахраї та аферисти різних мастей, пропонуючи шалені гроші за те, щоб я розрекламував у пресі якесь дуте родовище. Одна фірма заснувала підприємство, купивши клапоть порослих чагарником солончаків. Продавець правив за цю свою ділянку чотири тисячі фунтів і частину акцій. Між нами, вона не варта була навіть чотирьох шилінгів, але фірма зажадала, щоб продавець підвищив ціну до десяти тисяч фунтів, сподіваючись у такий спосіб надати солідності підприємству і привабити вкладників. А подивилися б ви, які вони випустили проспекти! — з картою, де були зображені всі рудники — і Великий Боулдер, і Біле Перо, і Хеннан, і Бейлі, — і все це в одній купі, тоді як між ними відстані щонайменше по сорок — сорок п’ять миль. Я послав цю банду шахраїв під три чорти, на тому справа й закінчилась.

Персі познайомив мене з своїми друзями, у яких були гроші й бажання вкласти ці гроші у підприємство, що має реальну цінність. Ми подалися в Париж. Непогано провели там час — погуляли на славу, а заразом створили Паризький золотопромисловий синдикат і приїхали сюди, щоб скупити ще деякі родовища.

В сусідній кімнаті заплакав Том; Саллі вийшла, взяла його з колиски і повернулась на своє місце з дитиною на руках. Потім прокинувся Дік; весь скуйовджений і порожевілий від післяобіднього сну, він убіг у кімнату й кинувся до матері.

Фріско підхопився на ноги, коли побачив Саллі з Томом на руках та Діка, що притулився до її колін.

— Ну, тепер ви грунтовно забарикадувалися, — сказав він безтурботно. — Ви більше не боїтеся мене. Та мені все це байдуже, Саллі. Ви й досі залишаєтесь для мене єдиною жінкою, яка мені потрібна.

З хвилину він стояв, дивлячись на неї зверху вниз, ніби читаючи правду, що причаїлась у темній глибині її зіниць. І знову, як колись, Саллі відчула блукаючий вогник у крові, і Фріско це зрозумів. В цю мить в його погляді був виклик і глузування з неї — з її вірності Моррісу, з її відданості дітям. Потім його погляд згас, здавалось, ніби згадавши, що вона вагітна, Фріско відсахнувся від неї.

Він засміявся і попрямував до дверей; він засміявся так, що вся кров у Саллі закипіла. Як він смів! Як він смів так сміятися!

Коли двері за ним зачинились, Саллі заплакала від гніву та горя. Як це принизливо, що Фріско побачив її такою квочкою, такою замученою і безсилою! Авжеж, тепер він зненавидів її, вона стала йому огидна!

І все-таки між ними знову виникла ота незрозуміла, болісна туга, і на Фріскову долю випала коротка мить тріумфу, а на Саллину долю — згадка про те, як він сміявся, — згадка, від якої вона вся зіщулювалась, неначе її шмагали батогом.

Саллі породила свого третього сина на початку грудня. Морріс підготував усе, щоб вона поїхала на узбережжя, а Марі Робійяр пообіцяла доглянути Діка та Тома. Однак коли настав час їхати, у Діка почався пронос, особливо небезпечний улітку, і ніяка сила у світі не могла примусити Саллі залишити його.

— Раз я не можу взяти з собою дітей, то ні про що й говорити, — затялася вона.

Літо налетіло на приїск, несучи спопеляючу спеку, гарячі вітри, смерчі рудої пилюки. Обважніла, незграбна Саллі знемагала від метушні по господарству. Ніколи вона не була така неспокійна і дратівлива, як перед народженням Ларрі, признавалася Саллі пізніше.

— Востаннє в житті! — сповнена розпачу, сказала вона Марі.

— Ну, що ти, Саллі, — умовляла її Марі, — по-моєму, ти така щасливиця! У мене ось зовсім не може бути дітей, а я б хотіла їх мати цілу дюжину.

— Добре тобі говорити, — заперечила Саллі. — А спробувала б попородити з року в рік! Я вже сказала Моррісу, що з мене досить, — принаймні досить надовго.

— Якби ти була китаянка, ти, мабуть, знайшла б наложницю своєму чоловікові, — засміялась Марі. — Що ж до мене, то я б не почувала себе від цього дуже щасливою.