Чтение онлайн

— Про що ти хотіла просити мене, Абігайль?

Еббі стиснула в руках торбинку.

— Це щодо мого міста, Конні Кроссінг. — Вона замовкла, бо чарівник почав щось вказувати в простягнутій йому кимось книзі, але він жестом звелів їй продовжувати, і вона заговорила знову:

— У нас творяться жахливі речі. Через Конні Кроссінг пройшли д'харіанські війська і…

Чарівник Першого Рангу повернувся до літньої людини з довгою сивою бородою, яка, судячи з його простого балахону, теж була могутнім чарівником.

— Я вже казав тобі, Томас, — це цілком здійсненно, — рішуче заявив Зорандер. — Я не стверджую, що згоден з Радою, а просто повідомляю тобі, що мені вдалося з'ясувати. І хоча не можу сказати, що до тонкощів розумію, як це діє, але я досить ретельно вивчив питання. Зробити це можна. Але мені ще потрібно вирішити, чи згоден я з рішенням Ради про те, що я повинен це зробити.

Томас провів долонею по обличчю.

— Я чув, що говорять про це, але до цієї хвилини не вірив. Ти дійсно вважаєш, що це можливо? Ти що, з розуму вижив, Зорандер?

— Я виявив це в одній з книг в анклаві Першого Чарівника. Вона написана ще до війни з Давнім Світом. І бачив це на власні очі. Я навіть сплів кілька пробних коконів, щоб упевнитися. — Він знову повернувся до Еббі. — Так, там пройшов легіон Анарго. Конні Кроссінг знаходиться в Пендісан Річ.

— Вірно, — відповіла Еббі. — Отже, д'харіанська армія прийшла і…

— Пендісан Річ відмовився приєднатися до решти Серединних Земель і підкорятися єдиному командуванню, щоб чинити опір Д'харі. Тримаючись за свій суверенітет, твої співвітчизники вирішили битися з противником самі. І тепер їм доводиться самим розсьорбувати наслідки цього рішення.

Старий чарівник смикав свою сиву бороду.

— І все ж — ти твердо впевнений? Адже цій книзі більше трьох тисяч років. За цей час багато чого могло змінитися. Результати приблизних дослідів — досить ненадійний доказ.

— Я знаю про це не гірше тебе, Томас, — але ще раз повторюю, це цілком реально, — сказав чарівник Зорандер. Його голос упав до шепоту. — Нехай змилується над нами добрі духи, це цілком можна зробити.

Серце Еббі відчайдушно калатало. Їй хотілося все йому розповісти, але вона не могла знайти слів. Він повинен їй допомогти! Це єдина надія.

З далеких дверей в зал влетів офіцер і проштовхався до Першого Чарівника.

— Чарівник Зорандер! Мені тільки що повідомили! Ми протрубили в роги, які ви надіслали, і все вийшло відмінно! Армія Ургланда втікає!

Кілька людей замовкли. Решта — ні.

— Їм щонайменше три тисячі років, — повідомив Чарівник Першого Рангу бородатому Томасу. Потім поклав руку на плече офіцерові. — Передайте генералу Брайнарду, нехай розділить свою армію. Половина нехай залишиться біля річки Керн — будемо сподіватися, що Ургланду не вдасться знайти заміну своєму польовому чарівникові, — а іншу половину нехай Брайнард відведе на північ і перекриє шлях до відступу військам Анарго. Це наша основна мета, але мости через Керн спалювати не треба: можливо, нам ще доведеться переслідувати Ургланда.

Офіцер почервонів.

— Зупинитися біля річки? Але чому?! Ворог біжить. Зараз саме час добити їх, перш ніж вони встигнуть прочухатися і з'єднатися з іншою армією!

Горіхові очі чарівника блиснули.

— А ви знаєте, що чекає нас по той бік кордону? Скільки людей загине, якщо Паніз Рал приготував який небудь черговий сюрприз? Скільки наших солдатів загине, борючись з д'харіанцями на їх території, яку вони знають як свої п'ять пальців, а ми — ні?

— А скільки людей загине, якщо вони повернуться і знову обрушаться на нас? Паніз Рал ніколи не вгамується. Ми повинні наздогнати їх і перебити всіх д'харіанців, як скажених псів!

— Я думаю, як це зробити, — коротко відповів чарівник Зорандер.

Старий Томас потеребив сиву бороду і саркастично хмикнув.

— Ну так, він вважає, що зуміє обрушити на них Підземний світ!

Офіцери, дві присутні чаклунки і ще троє інших чарівників замовкли і втупились у Зорандера з відвертою недовірою.

Чаклунка, яка призвела Еббі на аудієнцію, нахилилася до молодої жінки.

— Ти прийшла поговорити з Першим Чарівником. Так говори. А якщо злякалася, я виведу тебе звідси.

Еббі провела язиком по пересохлі губи. Вона не розуміла, як можна втручатися в таке серйозне обговорення, але знала, що повинна говорити. І вона заговорила:

— Пане, я не знаю, в чому завинила моя батьківщина, Пендісан Річ. Я з королем не знайома, я нічого не розумію у війні і поняття не маю, які рішення приймає Рада. Я родом з маленького містечка і знаю лише, що його жителям загрожує небезпека. На д'харіанців рухається військо Серединних Земель.

Еббі відчувала незручність, розмовляючи з людиною, яка одночасно розмовляє з десятком інших людей. Але ще гостріше вона відчувала злість і відчай. Її співвітчизники загинуть, якщо їй не вдасться переконати Зорандера надати допомогу.

— Скільки там д'харіанців? — Запитав чарівник. Еббі відкрила рот, щоб відповісти, але її перебив один з офіцерів:

— Легіон Анарго грунтовно пошарпаний, але подібний до розлюченого пораненого бика. Вони вже недалеко від своєї батьківщини, але з півночі їх відсікає Сандерсон, а з південного заходу тисне Мардейл. Анарго допустив помилку, пішовши через Кроссінг. Тепер він буде змушений або битися з нами, або відступати на свою територію. Ми повинні з ним покінчити. Іншого такого зручного випадку може і не бути.

Чарівник Першого Рангу потер гладко поголений підборіддя.

— І все ж точно їх чисельності ми не знаємо. Розвідники не повернулися. Ймовірно, вони загинули. І взагалі чому Анарго пішов через Кроссінг?

— Ну, це найкоротший шлях в Д'хару, — відповів офіцер. Перший Чарівник повернувся до чаклунки, щоб відповісти на питання, якого Еббі не розчула.

— Не бачу, як це можна зробити. Передай, що я сказав «ні». На підставі настільки хитких припущень я не стану плести для них таку мережу і нікому не дозволю.