Чтение онлайн

Туман згустився, і на деякий час я цілковито втратив орієнтацію, немов потрапив у якесь метафізичне місце без жодних ознак реальності. Та незабаром — коли крізь імлу почав просвічувати галогенний прожектор сонця — мряка почала танути, і світ проявлявся поволі, ніби на фотографії.

Постатей, на жаль, з'являлося щораз більше. Мене обігнало двійко чоловіків — вочевидь, батько із сином — батько (неголене обличчя, купальний халат, капці на босу ногу) ніс поперед себе в обіймах поліетиленовий пакет BOSS із обірваними ручками, а вісімнадцяти-дев'ятнадцятирічний юнак (помаранчевий ірокез, окуляри, хіп-хоп-штани) тягнув за собою візок з картатою торбою. Мимоволі я почув уривок їхньої розмови, з якого випливало, що обидва — іноземні туристи:

— Who the fuck are you? — нетерпеливився батько.

— Don't do me any fucking favours, — з безпідставною гідністю власника greencard відповідав син.

— І can't understand this fucking business, — не по-гамлетівськи нервував батько.

— Don't fuck with me — син був безапеляційний.

— You don't fucking me — мляво захищався батько.

— Fuck the world! — узагальнював син.

— ОК. ОК. Fuck me, — принижувався батько.

— І got fucked by my fucking barber, — поров якусь явно субкультурну ахінею син.

— You're a fucking jerk! — не витримував батько.

— You're fucking right, — погоджувався син.

— Go fuck yourself! — не вгавав батько.

— Oh! Fuck it! І guess l'm fucked now — син уже мав досить.

— You're a fuck-up! You're a fuck off! — зациклився батько.

— Who gives a fuck? — по-філософськи відреагував син, і невдовзі обидва зникли в імлі.

Я навіть не намагався зрозуміти, що означала ця розмова, хоча інтонаційно діалог міг би вписатися в таку, скажімо, схему:

— Ну, як тобі тут?

— Та нічого. Повітря свіже, хоч і наповнене несвіжими обіцянками.

— Тобто? До мене не дійшло.

— А з мене вже вийшло. Буває. Слова з когось виходять, але ні до кого не доходять.

— Ну то хрін із ними. А ти орієнтуєшся, де ми?

— Думаю, це велика гульба і жрачка.

— «Гульба» як «прогулянка»? Ок. Але де жрачка? Я від учора ніфіґа не їв.

— Здається, це така жранина, де не ми їмо, а нас їдять.

— Та шо ти гониш, припух, чи шо?

— Нам цього тут не видно, але я переконаний: саме в ці хвилини — там, у світі, який ми покинули, з якого нас викопали в дупу — за нас уже взялося кодло хробаків. У тому світі ми жерли відгодовану на хавку худобу, своєю чергою відгодовуючи себе на хавчик червам. Така бодяга.

— Еге, бачу ти круто вивчився на своєму філфаку, малий гуманітарій. Feel. Fuck. Подкастер, йопть.

— Буває так, що зловиш рибу на черв'яка, котрий жер твого батька, а потім поїдаєш рибу, котра зжерла того черв'яка. Ніштяк!

— І що ти хочеш цим сказати?

— Нічого, любий привиде, крім того, що за сприятливих обставин ти міг би опинитися в моїх кишках. У певному сенсі, ти вже там.

— На щастя, ми вже обидвоє в кишках у хробаків чи Бога, що, зрештою, одне і те ж. Крім того, в цьому морі не водиться риба.

Химерна пара зникла в імлі, а я, захопившись тлумаченням розмови, майже забув, чого сюди прийшов.

Зненацька в мене визрів простий і нахабний план.

Я похлюпаюся в морі, а потім разом із чисельними плавунами спробую пробратися в душ.

Відступати нема як.

Я таки змию із себе бруд, хай би там абищо.

От тільки мило використати поки що не вдасться — мої вроджені екологічні прибамбаси мали виразні ознаки етичного кодексу.

Я швиденько роздягнувся і зайшов у море. У порівнянні з різким ранішнім повітрям вода була тепла і злегка парувала. Не встиг я проплисти й кільканадцяти метрів, як переді мною випірнув середніх років чолов'яга і знаком запропонував відплисти разом з ним подалі. «От чорт, невже він щось запідозрив», — паніка з найменшого приводу давалася мені тепер легко. Я плив попереду і мало не втопився, коли чоловік несподівано обхопив мене ззаду руками. Ми вже були далеченько від берега, та води тут виявилося лише по груди — він напевно знав, куди плисти. Я почав вириватись, як тільки ноги торкнулись дна, але чоловік міцно тримав мене.

— Ну чого ти, дурнику, хіба ти не хочеш просто тут, у воді, — белькотів, важко дихаючи.

— Пусти, собака! — Я пручався, як міг, але той тип був міцніший за мене, і боротьба, вочевидь, лише збуджувала його. Та щоби домогтися свого, йому таки довелося послабити обійми, і мені вдалося вирватись і пірнути, стусонувши його ногами в живіт.

— Підар ти горбатий, — закричав я, випірнувши метрів за десять від нього, — мало тобі голубих на узбережжі?

— Тихше, ідіоте, — сичав він, відпльовуючись, — хіба я тебе силою тягнув за собою?

Що правда, то правда, я просто попався на гачок, як перший-ліпший шмаркач. Зненацька, придивившись уважніше, я зрозумів, що його обличчя мені знайоме.

— Оркі? — запитав я з недовірою.

— Тезка? — Оркі завмер, а потім кинувся мене обіймати, тепер уже цілком по-дружньому, без жодних геївських штучок.

— Тезка! Звідки ти тут узявся? — приязно гарчав він, звично ігноруючи кличний відмінок та інверсію приголосних у наших, як на мене, цілком різних, іменах.

— Безпонтове запитання. Я й сам не знаю, звідки, — чесно відповів я. — От вирішив скупнутися, бо вже давно не мився.

По цих словах Оркі делікатно відпустив мене і відійшов на санітарно безпечну відстань.

— А ти що тут робиш? — у свою чергу запитав я.

— Та я тут неподалік, — махнув він рукою кудись у бік горизонту. — А сюди ходжу, здогадуєшся для чого, — Оркі гірко посміхнувся. — Ти ж знаєш, яке тепер блядство на світі: нема життя здоровій і нормальній білій людині. От я й записався в підараси. Але гади не визнають за мною прав сексуальних меншин, кажуть, ти, бісексуал довбаний, не пхайся в наші чисті анальні ряди. Ну, я і вирішив: виїбу з десяток хлопчиків та й подамся на медичну експертизу як педик-педофіл. Може, пенсію яку на старість дадуть. Або хоча б право на пільговий проїзд у міському транспорті. Ти ж пам'ятаєш, я говорив, усе життя в даїшниках, а яка в мента пенсія (Оркі знову плутав архетипи поліцая та автоінспектора), не хочеться, знаєш, на старість років по смітниках порпатися. Слухай! — раптом вигукнув він із хворобливим ентузіазмом. — А давай одружимося! Фіктивно, звичайно, не переживай. Кажуть, типу, тепер можна. Зате потім жодна курва не зможе до нас вчепитися. Чуть шо — дєвочок-братанів зібрав і на мітинг. Захист прав сексуальних меншин і всьо такоє прочеє. Потім навіть можна політичну кар'єру починати. Тіпа, всю жизнь страдав за свободу еротічєскіх фантазій, гігант духа і анального секса. То як? Вважай, я предложив тобі серце і остальні органи. (Оркі говорив з тим блудливим поетизмом, яким відрядні менеджери зваблюють сорокалітніх неодружених.)