Чтение онлайн

— Тіда дапат! Тіда дапат! [17] Табу! Матьян [18] .

Слово «табу» пояснило Піпу, в чому справа, але цікавість його від цього тільки зросла.

Поснідавши, Піп з Нонгом пішли подивитися на селище. Це селище займало площу, як чимале місто, але всі оселі були розкидані абияк, залежно від того шматка землі, який обробив господар. Нічого й говорити, як дивилися жителі на незвичайного гостя.

Недалеко від храму, де, здається, починався незайманий ліс, раптом почулася тріскотня, неначе били палицями по деревах. Глянувши туди, Піп побачив натовп — людей з кошиками, торбинками, низками бананів. Багато з них і справді барабанили об що тільки могли.

Мандрівники підійшли ближче. В цей момент з дерев злізло кілька мавп і змішалися з натовпом. Чим далі, мавпи все прибували. Ось уже їх кілька десятків, ось сотня, ось дві…

Це були невеликі мавпи, так звані «моньєт», з породи макак. Вони перемішалися з людьми, виривали з їх рук банани, совали носи в кошики, одним словом, почували себе зовсім вільно.

— Що це таке? — звернувся Піп до Нонга.

— Мабуть, якийсь день мавп або свято. Я чув, що в деяких місцях цих мавп шанують.

Тимчасом одна з мавп підійшла до Піпа і, помітивши блискучий ґудзик, вхопилася за нього лапою.

— Ах ти, негідниця! — розсердився Піп і хотів був як слід провчити її. Але Нонг схопив його за руку.

— Не чіпайте, туан! Може бути лихо! Люди образяться. Нам вигідніше заприятелювати з мавпами.

Піп зрозумів, заспокоївся, і вони обидва вже лагідно почали знайомитися з мавпами. І це принесло їм значну користь. Люди побачили, що гості заприятелювали з їх мавпами, ніби свої, і стали трохи прихильніше дивитися на чужинців.

А біля храму був другий натовп. Там почали свою торгівлю святі дьєлеми і за рахунок мавп зібрали жертви для великого бога Багар-Тунгаля. Жменька по жменьці вже наповнили мішки. А тут ще яєчка, шматки тканини, шкури звірів.

Раптом Піп щось надумав. Шепнув на вухо Нонгу, і вони підійшли до жерців. Один з них був досить молодою людиною, а другий — старий з сивою бородою, але обидва були однаково серйозні й суворі. Білі тюрбани й довгі білі балахони різко виділяли їх серед простих напівголих людей.

Піп вийняв дві золоті монети і урочисто поклав їх перед дьєлемами. А Нонг розтлумачив:

— Великий туан уже здавна шанує єдину справжню стародавню віру. Він дуже радий, що бачить народ, який зберіг цю віру, і на знак пошани просить прийняти його жертву.

Жерці здивувалися. Жертва була справді значна: навіть старий не пам'ятав, щоб хто-небудь колись жертвував стільки золота. Але, з іншого боку, якось і підозріло.

Піп помітив, що вони дивуються й не вірять, і за допомогою тих небагатьох слів, які знав, додав:

— І в наших краях, хоч і дуже мало, але є такі люди, які не визнають нових вигаданих релігій. Вони чули, що існує стародавня, правдива віра, але не зустрічають її.. Ось чому я радію, що зустрів справжніх носіїв віри дідів.

Піп ще хотів сказати, що дуже хоче ознайомитися з цією вірою, але побоявся, щоб вони не догадалися, для чого робиться така жертва. Вирішив відкласти це до іншого випадку, а тепер показати, що це він робить виключно з пошани: навіть повернувся, щоб іти.

Тоді старий сказав:

— Ніколи ми не бачили таких людей з чужинців, особливо білих. Та коли ти правду кажеш, хай твоя жертва дійде до великого Багара-Тунгаля.

Піп відійшов, але йому так кортіло ознайомитися з цією «єдиною правдивою вірою», що він навіть шкодував, чому не попросив дозволу оглянути храм і подивитись релігійну церемонію. Однак усе те, що він зробив, виявилося дуже вдалим.

Коли він відійшов, жерці зиркнули один на одного, і молодий сказав:

— Цей чужоземець дав жертву і пішов собі, нічого не просячи. Для чого він міг це зробити?

Старий задумався.

— Не знаю, — промовив він нарешті, — може, для того, щоб пролізти куди не треба?

— Для цього існує табу. А може, він і справді шанує нашу віру? Може, пустити його в храм на моління? Однаково він побачить не більше, ніж кожний з наших простих людей. А може, нарешті, і справжнім прихильником стане.

— У всякім разі він цікава людина, — промовив старий. — Я вважаю, що на загальне моління пустити можна. Тут ми нічим не рискуємо. Треба буде з ним поговорити.

А надвечір до Того прийшов чоловік і передав, що коли чужоземець захоче, він може сьогодні бути присутнім на загальному молінні.

Дозвіл був даний одному Піпу. Його супутники, хоч і тубільці, не могли й сподіватися на дозвіл, бо були магометанами. А до магометан бадувіси ставилися з більшою погордою, ніж до християн, бо голландці не дуже наполягали на тому, щоб навернути всіх тубільців у християнство, а магометани свого часу всіх заганяли в свою віру силою.

Коли зовсім стемніло, від храму почувся глухий гул барабана, і Піп у супроводі Того пішов на свято.

Ніч була дуже темна. Звідусюди виходили темні постаті й прямували в один бік. Піп почав уже хвилюватися…

Показалася величезна будівля. Широкі кам'яні східці вели до бокових дверей, через які ледве поблискувало світло. Тут стояв один з дьєлемів і оглядав тих, хто виходив. Видно було, що навіть не кожний з тубільців міг увійти в храм. Невідомо тільки, чи була тут якась черга чи пропускали тільки тих, хто дав добру жертву. Піп і Того були пропущені, без перешкоди.

Увійшовши всередину, Піп зрозумів, чому допускали не всіх. Усередині храм був значно менший, ніж це можна було чекати по зовнішньому вигляду. Зате з боків було багато різних темних кутків, та, видно, і в самих стінах були різні ходи й переходи. Кілька колон підтримували стелю. Вся будівля була надзвичайно масивна і, мабуть, витримала не один землетрус.