Чтение онлайн

Г о д о в а н и й. А ми, народ, знаємо, що в циркулярі обратнеє пишеться. Отож ми, народ, і питаємось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ви як берете?

Г о м і н: — Хто вам дозволив?

— Сказано, щоб на обчеських зборах!..

— Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самі?

С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось іди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусію, подержу, поки ми протокола їм прочитаємо…

Немов блискавка в очах у всіх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистці речі церковні, в голубу тканину повиті.

К о п и с т к а (помітивши блиск цей і рух). Не гарячись, Сергію! Чуєш?

С м и к. Не боюсь, бо маємо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати.

В а ся (почав читати). Протокол найбідніших граждан слобідки Рибальчанської. Слухали й постановили ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати з церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики…

Г и р я. А скільки вас вписалося?

Г о л о с и. Скільки вас душ?

К о п и с т к а. Дев’яносто сім!

С м и к. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев’ять. Нас вписалося дев’яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!..

Г и р я. А хто вписався в протокол?

С м и к. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю, щоб не крутили! Вичитай усіх… Хто там? Ну?

В а ся (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусій та Парасковея…

Г о л о с. І сюди вскочила!

Д р у г и й. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.

В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Іван…

Г и р я. Не вірю!

С м и к. Що?

Г и р я. Не вірю! Ви багато без спросу повписували…

С м и к. Кого, наприклад?

Г и р я. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити.

С м и к (усміхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Іван стоїть, спитай його!..

К о п и с т к а (до Стоножки). Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол — уся Совєцька власть держиться…

Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..

К о п и с т к а. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід — ану?

Всі обернулися до Стоножки Івана.

Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:

— Я не з доброї волі писався… Я щоб не давати чаші і хреста…

Г и р я (блиснув злим смішком). Чули?

Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата — народ!

Д і д з ц і п к о м. Отак, щоб ви знали!

З н а т о в п у: — Га?

— Га-га?

— Ага!

— Ага-га.

К о п и с т к а аж зблід.

Подивився на Стоножку, щось хотів сказати та тільки крекнув:

— Хто б знав, що такий інцидент случиться! У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:

— Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я… за вас, за неграмотного, писався… (До всіх). Тато писалися!..

С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться — не вдержишся… Ніяк не вдержишся… (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а).

С м и к (до Васі — аж голос вломився). Викресли!.. Дев’яносто шість… Вичитуй далі, хто там!..

Два голоси: — Випишіть і мене!..

– І мене. Драча Микиту…

— Сироту Юхима!..

Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий… Виписуйтесь!

З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся!

Д і д Ю х и м (протиснувся крізь натовп). Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати — ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли… Отак, пригадую… Три тижні без харчу, ще й лихоманка — нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з’явіть собі — генерал-лейтенант Скобильов під’їздить, ну отак як до соломи: «Здорово, дєті мої, орли!..» Бачить — нікоторий солдат на ногах не встоїть… та й заплакав. «Дісьвительно, говорить… (По паузі). Та не рябєй, говорить, дєті, - богові молитва, а церкві служба… даром не минеться!..»

Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи — говори!.. Говори!

Д і д Ю х и м. І не минулась! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла Совєцька власть, которая за нашого брата стала і стоїть… І до судної дошки стоятиме… (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Васі). Впиши мене у протокол… за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!..

З натовпу голоси: — Впишіть і мене!..

– І мене: Кондратія Хурсу!

— Сироту Юхима!

С м и к. Впиши! (Взявши у Васі протоколи, згорнув його). Було і є дев’яносто сім!

К о п и с т к а (на сторону Гирі та Годованого). Оце вам резолюція!

Тут дід з ділком як не вчепиться в діда Юхима:

— А на тім світі?.. На тім світі що тобі скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять?..

Д і д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тільки не з тобою! Так і богові скажу: у очі в пекло, тільки не з тобою!.. (Одійшов геть, суворий, спокійний).