Чтение онлайн

Я чітко усвідомлюю одне: нинішній день — це лише крапля в океані того, що мені довелося пережити.

І на цьому життя не закінчується. Я ж стала мудрішою, правда?

Мандрівка на яхті задумувалася для того, щоб знову згуртувати сім'ю, зібрати її докупи. І саме це й сталося, хоча ми і подумати не могли, як і якою ціною.

І ніщо на світі вже не змінить того, що в нас є, — відчуття єдності. Тепер у родини Данів усе буде гаразд. Ми знову одна сім'я, і ще ніколи не були ми такими сильними, загартованими та згуртованими.

Біль від удару, що його завдав Ерні, ущух тільки через дві години. Але Пітер вирішив, що то мізерна ціна за виграний процес. Особливо коли врахувати, що на горизонті — День великих грошей.

І він настав.

Менш аніж за тиждень Пітер з просто грошовитого нежонатого панича перетворився на неженця з величезною купою грошей. Заложивши до суду громадянський позов, він з усіма для того підставами сподівався на позасудове розв'язання цієї справи шляхом обопільної домовленості. Чого він не сподівався, так це того, що Кетрін погодиться так швидко й легко, та ще й на грубеньку суму грошей. Що ж, шкода, що не вдалося заграбастати у вигляді спадщини всі її кошти. Одначе шістнадцять мільйонів — теж непогано. Можна випити багато пляшок дорогого шампанського!

Настав час святкувати перемогу.

— Нумо, збирайся, кудись поїдьмо і відв'яжімося по повній програмі! Поставимо публіку на вуха! — сказав Пітер, сідаючи у ліжку в квартирі Бейлі. їм уже не треба було ховатися від завидющих очей у готелі «Апекс». Прийшли нові часи. — Я повезу тебе до будь-якого ресторану, в який тобі заманеться. Мені страх як нетерпеливиться показатися з тобою на людях.

Бейлі ляснула резинкою його трусів, які були єдиним предметом одежі на Пітерові.

— Я вже зробила замовлення в китайському ресторані, мій милий дурнику. Хочу поласувати своєю улюбленою свининою му шу. Зараз її принесуть у номер.

Пітер кинув на неї недовірливий погляд.

— Ти що, і досі побоюєшся виходити разом зі мною в люди? Скільки разів тобі казати: такої проблеми вже немає. Я невинен. Мене виправдали. І я вільний як птах у польоті. Дякувати Богові, справедливість таки перемогла в тій залі суду.

— Та знаю, знаю. Дай мені ще трохи часу, добре? Я ще не зовсім звикла бачити свої фото у розділах світських новин.

— Зате я звик, — сказав Пітер. — Нехай усі бачать, яка ти неймовірно гарна і який я щасливий, що тебе зустрів. — Він нахилився і погладив її щоку. — Слухай, а чому б нам не вибратися за місто й кілька днів не відпочити? Можемо вирушити вже завтра. Можу скромно запропонувати вам Кариби.

— Ти дещо забуваєш, — відповіла Бейлі. — У мене ж заняття.

— А ти їх просачкуй.

— Легко вам говорити, містере Шістнадцять мільйонів доларів.

— Який зиск із цих грошей, якщо мені ні на кого їх витратити? Сама подумай.

— Отож-бо, отакі слова мені більше імпонують. Може, ця поїздка і дійсно є непоганою ідеєю.

Бейлі міцно притисла своє голе тіло до Пітера. Тільки-но вона хотіла поцілувати його, як зателенькав дзвоник унутрішнього зв'язку.

— О, це моя китайська свинина! — вигукнула Бейлі з хтиво-пожадливою усмішечкою і буквально вискочила з ліжка.

Вона загорнулась у білий плюшевий халат, який взяла зі шкіряного крісла біля вікна. Пітер, дивлячись на неї, не міг не пригадати той час, коли він опинився в цьому кріслі, вперше прийшовши на квартиру до Бейлі. Хіба ж можна забути той прекрасний еротичний танок, який вона для нього виконувала? І те, що було потім…

— Ти їстимеш у ліжку? — спитала Бейлі.

— Авжеж, — відповів Пітер. — А коли поїмо, то можна буде ще трохи порозважатися, еге ж?

Бейлі, виходячи з ванної, спокусливо посміхнулася і звернула до вітальні. Проте за кілька секунд вона повернулася не зі свининою в руках, а з пістолетом біля скроні.

— Привіт, вибачте, що отак вриваюся без попередження, — сказав Деву, випромінюючи сарказм. — Я не сильно вам завадив?

Він підштовхнув прекрасну безпорадну Бейлі до краю ліжка й міцно притиснув довгий глушник свого пістоля до її правої скроні. І чим міцніше він тиснув, тим більше вона зіщулювалася від страху, підкоряючись його наказам.

— На Бога, що ти тут робиш? — сердито вигукнув Пітер.

— У нас із вами є одна невеличка незавершена справа, адвокате, — відповів Деву.

— Пітере, що відбувається? Хто цей чоловік? — тремтячими губами спитала Бейлі.

Деву захихикав.

— А ти що, їй нічого не розповів?

Пітер хотів було вдати з себе дурбаса. Заперечуй, заперечуй! – підказував йому внутрішній голос. Але не було ні сенсу, ані можливості. Деву явно не жартував.

— Люба, я тобі зараз усе поясню, — пробелькотів Пітер, марно намагаючись заспокоїти Бейлі.

— То вже поясни, зроби ласку, — погрозливо сказав Деву. — Можеш почати з того, що скажеш мені, де мої гроші.

Пітер різко сіпнув головою, не вірячи своїм вухам.

— Які ще твої гроші?

— Решта суми, адвокате. Тобі не здається, що на цей час ти вже мав би її переказати? Де гроші?

— Що? Ти що, здурів? Радуйся, що я не став вимагати назад початковий внесок. Якщо ти не читаєш газет і не дивишся телебачення, то нагадую: далеко не все сталося так, як планувалося.

Легким поштовхом руки Деву кинув Бейлі на ліжко. Тепер у його пістоля була нова мішень — проміжок між очима Пітера.

— Можливо, але якщо ти ще не сліпий і не глухий, то підказую: це не переговори. Торг тут недоречний, — сказав він. — Я прийшов за своїми грошима.

Пітер підняв обидві руки долонями вперед.

— Добре, добре, заспокойся. Одержиш ти свої гроші. — І з цими словами він кивнув на портативний комп'ютер Бейлі, чорний «Мак бук», що стояв на столі в кутку. — Я можу переказати їх негайно.

— Гарна відповідь, — мовив Деву з самовдоволеною усмішечкою. — Тут іще один маленький нюанс. Тобі доведеться переказати трохи більше, аніж ми домовлялися.