Чтение онлайн

— Я питав не про це, — зауважив Ноулз. — Якби ти знав, хто то був, ти б ударив його тією дровинякою?

Марк знову замовк.

Суддя Барнет нахилився до трибуни свідка.

— Будь ласка, відповідай на запитання, синку.

— Ні, я б його не вдарив, — тихо проказав Марк.

— А чому ж? — наполягав Ноулз.

— Тому що він мій вітчим.

— Тобто людина, яка не мала підстав завдавати шкоди ні тобі, ні будь-кому іншому з вашої родини, чи не так?

— Але ж у нього був пістоль! — схвильовано повторив Марк, і голос його затремтів.

— Так, у нього був пістоль, — погодився Ноулз. — Із тієї самої причини, з якої ти на нього напав. Для самозахисту. – Він повернувся до присяжних і здійняв руки, зображаючи розпач. — Бо тієї ночі містерові Карлайлу треба було боятися не лише велетенських змій. Як я вже зауважував у своєму вступному слові, ніхто інший, як агент федерального Антинаркотичного бюро сама попередила його, що до зникнення його родини могли докластися наркоперевізники. Тому містер Карлайл і з'явився на острові цілком підготовленим і озброєним. І пістолет він мав виключно для самозахисту. Яка ще причина могла бути вагомішою за обставини, що склалися?

Гіт підвівся, щоб заявити протест, але було вже запізно. Кілька присяжних уже знизували плечима, вочевидь, погоджуючись із твердженням, що наявність пістоля не означає вини.

Шкоди завдано. От тобі й Ноулз!

— Більше питань нема, — заявив він.

Екстрадиція Пітера з Багамів — то було одне, але суд над ним перетворився на ще гірший цирк. Не знаю, скільки я ще здатна буду витримати, а це ж тільки початок! Початок божевілля!

Втім, річ не в самому суді. А в тому, як він впливає на дітей та на мене. Таке враження, що наша подорож почалася знову і ми її наново переживаємо.

Здавалося, наше життя нарешті увійшло в нормальне русло і ми рушили вперед. Настирлива увага преси нарешті вщухла: ні тобі фото в газетах, ані виділених жирним шрифтом заміток у розділі світських пліток. Навіть моя зламана нога, і та прекрасно зрослася й загоїлася.

І раптом — на тобі! Починається суд, він немов відкидає нас у часі на яхту «Родина Данів» і змушує поновно все пережити. То ж недивно, що я знов опинилася у психоаналітика, тобто на кушетці в Сариному офісі.

— Прокляття! Прокляття! — горлаю я, коли ще й хвилини не минуло від початку сеансу. — Це так несправедливо стосовно дітей!

Судове засідання тривало майже цілий день, і Сара погодилася прийняти мене увечері, щоб, як вона сама сказала, «поскаржитися та пожерти». На зрозумілу мову це перекладається таким чином: спочатку я заходжу до неї десь на годину, а потім ми йдемо разом до ресторану — на її розсуд. Я пригощаю, і моя щедрість стане мені в чималу копієчку.

Я швидко перепрошую, що втратила самовладання й заверещала, але Сара каже, що це є цілком нормально.

— Більше того, — додає вона. — Я вважаю, що для тебе це навіть корисно.

— Можливо, — відповідаю я. — А ще б корисніше для мене було побачити Пітера за ґратами. А це станеться ой як нескоро.

— Водночас тобі треба приготуватися на той випадок, якщо…

Я піднімаю руку, щоб вона негайно замовкла. Я навіть чути не хочу це жахливе слово: невинуватий.

Те, що зробив Пітер (а я твердо переконана, що він дійсно це зробив, і не маю щодо цього жодного сумніву), важко переварити. І думка про те, що він може уникнути покарання, бісить мене до нестями.

Інші люди теж погоджуються зі мною і підтримують мене. І не в останню чергу — агент Елен Пірс. Вона важила своєю роботою, кар'єрою та життям, стежачи за паном Пітером Карлайлом, бо так їй підказувала інтуїція.

— Що ти подумала, коли агент Елен Пірс уперше звернулася до тебе по допомогу? — питаю я Сару.

— Я навіть не знала, що й думати. В той час я гадала, що ти загинула. Тому те, що я почула від агента Пірс, стало для мене шоком. Підозра, що за цим усім міг стояти Пітер… Я просто не могла їй не допомогти і тому погодилася занести отой магнітофон. Шкода, що це не допомогло.

— Яка моторошна іронія, еге ж? — кажу я. — Людина, якій я, здавалося, вірила найбільше, намагалася мене вбити, а ті люди, на котрих, як я думала, мені не можна покладатися — тобто мої діти, — ті люди мене врятували.

— Дійсно, іронія, — погоджується Сара. — А пам'ятаєш, як ти сиділа отут у мене перед мандрівкою і розповідала, як тобі хочеться врятувати свою сім'ю? Тобі це ледь не коштувало життя, але із цим завданням ти впоралася. Подорож вам усім пішла на користь, і ви повернулися з неї сильнішими та кращими.

Ми відразу ж замовкаємо, раптом збагнувши, що це не зовсім так. Бо не всім ця подорож пішла на користь.

— Даруй, — каже Сара. — Виглядає так, наче я забула про Джейка. Я про нього не забула. І ніхто не забув.

— Усе нормально, — відповідаю я. — Інколи мені хочеться про нього забути, якщо ти знаєш, про що я. Не минає і дня, щоб я не згадувала про Джейка.

— А як діти? Вони вже пережили цю втрату?

— Марк та Керрі — так. Бо вони старші. Ерні для цього знадобиться більше часу. До того ж він дійсно дуже любив Джейка. Як батька.

Промовляючи останнє речення, я чудово знаю, про що зараз думає Сара. Мабуть, тому, що я думаю про те саме.

— Час іти? — питаю я її.

— Так, — відповідає вона. — Либонь, уже час.

— А тепер ваші запитання свідкові, містере Ноулз.

Різким кивком голови Ґордон Ноулз подякував судді Барнету і встав з-за столу захисту. Агент Елен Пірс була головним свідком обвинувачення, і йому нетерпеливилося піддати її перехресному опитуванню, щоб розбити її свідчення.