Чтение онлайн

Табличка «Вихід», що виднілася в кінці коридору біля сходів, буквально спокушала Пітера до втечі.

Але цієї миті двері перед ним несподівано відчинилися.

— Привіт, Пітере, — сказала жінка.

Вони опинилися лицем до лиця, і то був іще один сьогоднішній сюрприз. І сюрприз цей був просто приголомшливий. Ба більше — вкрай неприємний та небезпечний.

Востаннє Пітер зустрічався з агентом Елен Пірс у кімнаті суду, де вона кидала на нього гострі як кинджали погляди своїх, безперечно, прекрасних карих очей. Два роки свого життя присвятила вона розслідуванню злодіянь одного бруклінського кримінального авторитета, який тримав мережу наркоторгівлі з оборотом у сотню мільйонів зелених. І їй удалося таки взяти його за сраку. А Карлайлу знадобилося лише два тижні, щоб той лиходій вийшов на волю.

Коли суд присяжних виніс вирок «не винуватий», Елен Пірс не втрималася і заволала на всю судову залу: «От блядь!» Ця, мовити б, емоційна ремарка навіть викликала у Пітера легку посмішку.

Тож що робить тепер тут міс Пірс? Чому ж це їй раптом захотілося з ним поговорити? І про що?

Втім, він здогадувався, про що саме.

— Тільки не кажіть мені, — почав Пітер, підіймаючи угору руки, — що теж хочете мене відговорити від пошуків моєї родини.

Пірс осміхнулася. На ній була біла футболка, охайно заправлена у лляні коричневі шорти. Це що – така тропічна форма в агентів Антинаркотичного бюро?

— Звісно, ні, — відповіла вона. — Навпаки, я вважаю, що це дуже добре, що ви хочете їх. розшукати самотужки. — Агент кивнула Пітеру, щоб той сідав за невеличкий столик поруч із нею. — І перед тим як ви візьметеся до пошуків, я хочу, щоб ви дещо знали. Я тут для того, щоб допомогти вам, Пітере.

Джейк Дан — перевізник наркотиків? Дядько Джейк є зловмисником? Невже це правда?!

Ці слова прозвучали як маячня з вуст Елен Пірс і видалися ще більшим божевіллям, коли Пітер подумки їх повторив. Він навіть на мить не міг таке уявити. І це був не жарт. Так, від Антинаркотичного бюро багато чого можна чекати, але влаштування комедій не було одним із чільних методів його роботи. Вірніше, це взагалі не було методом їхньої праці.

— Вже понад рік ми стежимо за Джейком Даном, — сказала агент Пірс, склавши на столі свої тендітні руки. — Його не раз помічали в компанії з одним відомим контрабандистом, і маршрути його подорожей виглядають, щонайменше, вкрай підозріло. На жаль, окрім цього ми не змогли нічого довести. Бракує прямих доказів, щоб віддати його під суд.

— Навіть якщо ваші підозри про Джейка і є правдивими, то який стосунок це має до зникнення моєї сім'ї? — запитав Пітер. — Вони ж потрапили в шторм.

— Так, дійсно, — сказала агент Пірс. — Але ми не знаємо достеменно, чи саме шторм призвів до того, що яхта затонула. Залишається ще один варіант — що Джейк під час цієї подорожі грав подвійну гру: виступав у ролі капітана й водночас мав прийняти нову партію наркотиків.

— Нову партію наркотиків? Де? — спитав Пітер. Тепер агент Пірс і справді викликала у нього чималий інтерес. Його дедалі більше інтригував напрямок їхньої розмови.

— В тім-то й річ. Такі оборудки роблять зазвичай у відкритому морі, коли є лише два кораблі, а довкола — ані душі. Саме це, вочевидь, і планував Джейк Дан, але трапилось якесь ускладнення — сварка через гроші абощо. Боюся, що ваша родина стала жертвою кримінальних розборок. Втім, це лише робоча версія.

— Але ж є пляшка з посланням, що вони живі, — сказав Пітер. — Принаймні, я сподіваюся, що вони й досі живі.

— Я молю Бога, щоб так воно й було, містере Карлайл. І я сподіваюся, що так і буде, — запевнила агент Пірс. — А переконавшись колись у залі судових засідань у вашій рішучості, я навіть ризикну побитися об заклад, що ви знайдете свою родину першим. I саме тому я хочу дати вам оце.

З такими словами Елен Пірс поклала на стіл плаский чорний мобільний телефон. Таких Пітер іще не бачив, хоча був упевнений, що йому добре відомі всі існуючі мобільники. Він узяв його в руки і витріщився так, наче цей телефон щойно з неба впав.

— Ото ж бо, у мене була така сама реакція, коли я вперше його побачила, — сказала Елен. — Дайте-но я покажу вам, як ним користуватися. Простий як калькулятор. Навіть не потрібно бути технарем.

Із цими словами вона взяла телефон у Пітера і розкрила його, наче пласку пудреницю. На одному боці містилася клавіатура, а на другому — щось на кшталт сонячної батареї.

— Це супутниковий телефон? — спитав Пітер.

Елен кивнула.

— Найкращий з тих, що можна придбати за бюджетні кошти. Водонепроникний, ударостійкий, з вуглецевою нано-трубковою батарейкою, здатною забезпечити сто годин

роботи на одній зарядці. З нього можна зателефонувати будь-коли з будь-якого місця на планеті. Надійний сигнал, до того ж повністю зашифрований. Ніхто не підслухає.

— Клас! — прокоментував Пітер. — Однак навіщо він мені?

— Тому що, хай би де ви були, мені потрібно, щоб ви зв'язалися зі мною в ту ж мить, коли знайдете Джейка та свою родину. Я мушу про це дізнатися раніше від преси і, якщо можливо, раніше за Берегову охорону.

— Я зрозумів вас, агенте. Але ж навіщо все це?

— Якщо є люди, які бажають смерті Джейка, то резонно припустити, що вони й досі мають таке бажання. Саме тому ми і хочемо першими добратися до нього, щоб захистити його, а найважливіше — вашу родину. Не забувайте, що він є перевізником наркотиків, а це вже саме по собі небезпечно.

Пітер отетеріло закліпав очима.

— Так дивно, — нарешті мовив він. — Ну, дивно, що ви мені допомагаєте. Ви ж мені явно не симпатизуєте.

— Так, не симпатизую. Але, попри це, у вас своя робота, а у нас — своя, — з посмішкою відповіла Пірс. — А тепер зробіть мені послугу, добре? Ідіть і відшукайте вашу родину.

Якось уночі, коли я працювала ординатором у «Клівленд клінік», мені випала одна-єдина година за всю цілодобову зміну, коли можна було подрімати. То виявився мій єдиний шанс перепочити, бо я була буквально виснажена.

Проте сон чомусь не йшов. Таке трапляється, коли людина аж надто зморена. Тому я увімкнула старий телик «Соні Трінітрон» у лікарській кімнаті відпочинку і почала дивитися документальний фільм про відомого фотографа Анселя Адамса. Чи про Франкліна Б. Вея? Точно не пам'ятаю. Але мені добре запам'яталася фраза, що характеризує ту годину дня, коли світло сонця є начебто найідеальнішим для зйомки. «Чарівна година» — ось як це називалося. Чарівна година.