Весна-красна
Шрифт:
— Тю! З ким?
— З Ганною Нелатаною, з Гусячої Балки.
— Так у нас же узавтра засідання правління разом з колгоспним активом… Одклади весілля!
— Не можна, ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу, бо кабана заколов, свати й родичі приїдуть. Ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу!
— Що ж його робити?
— Одкладіть засідання! Коли ще там сіяти! Встигнемо приготуватись!
— Ну, катай до Степана Степановича, хай сповістить усіх, що засідання відкладається! Стривай! А на коли? На двадцять п'яте!
— Двадцять п'ятого Шкандибиха Уляну заміж за Петра Перестрибуна віддає! До 25-го в мене, а з 25-го від мене до Шкандибихи. Там, самі знаєте, менш, як за п'ять день не одкрутимось. Значить, виходить, тридцятого. А тридцятого хрестини у Сільпа. Дочка ж у нього породилася. Одклав у зв'язку з весіллями хрестини аж на тридцяте! Та нічого, дитинка здоровенька, видержить… Чи видержимо ми? Ну, хрестини не більш, як два дні. Тридцяте й тридцять перше! Другого лютого храм у Заячому Ключі! Там же і ваші свати, й мої, й Степана Степановича! Хіба ж не знаєте, що менше тижня вони гостей не держать.
— Ну, що ти робитимеш?
— Ну, а далі ж стрітення, зима з літом зустрічаються, одсвяткуємо стрітення, зробимо засідання, намітимо, що робити. Воно якраз і вчасно, весна надійде, план у голові буде свіжий, не забудеться…
— Виходить, не раніш, як 1 березня?
— Виходить, що так!
— Ну, гаразд, скажи рахівникові, що 1 березня! А в район хай протелефонує, що засідання відбулося, план намічено, до сівби колгосп готовий!
— Добре, Прохоре Прохоровичу!
— Ну, а на взавтра якого наготував?
— Горить, Прохоре Прохоровичу!
— Горить? Їй-бо, горить?
— Хай мене бог поб'є, горить! І як сльоза!
Незабаром погорів і сам Прохор Прохорович! Погорів на звітно-виборних зборах. І була в нього не сльоза, а сльози.
«Стежки-дорожки»
З оцього району виїхав до обласного центру голова виконкому районної Ради депутатів трудящих.
Виїхав він в різних справах, щоб і доповісти обласному керівництву про все, про що треба доповісти, щоб і поінформуватися та поінструктуватися про все, про що треба було і поінформуватися, і поінструктуватися.
А голова виконкому районної Ради депутатів трудящих отого району повертався з обласного центру, доповівши вже обласному керівництву про все, про що треба було доповісти, і вже поінформувавшись та поінструктувавшись про все, про що треба було і поінформуватись, і поінструктуватись.
Оцей і отой райони — сусідні райони.
Отак — пішов оцей район, а отак — пішов отой район…
А між ними межа, кордон ніби, границя.
А по межі по тій дорога пролягала, шлях, а на шляху на тому ярок, глибоченький ярок, а в ярку тому місточок, дерев'яний місточок…
Місточок хоч і дерев'яний, а зруйнований, дошки на нім попровалювались… Полагодити місточок, звісно, можна, так невідомо, кому його лагодити, бо він якраз на межі…
Коли прохають полагодити той місточок оцей район, то оцей район відповідає:
— Місточок не мій, місточок той отого району!
А коли прохають полагодити той місточок отой район, то отой район одповідає:
— Місточок не мій, місточок той оцього району!
Ну й їздили в об'їзд, поза місточком.
Нічого, їздити можна і в об'їзд, поза місточком!
А місточок не гуляв, хоч він і зруйнований: трясогузочка там кубелечко звила… Ну, а трясогузочка пташка корисна, вона гробачків нищить, комах різних, кузьок, — отже, і місточок користь давав, хоч він і на межі, хоч він і зруйнований.
Ну, а тут весна вдарила.
Вдарила, значить, весна, а навесні все скрізь, як ми чули, тане. Тане воно і в оцьому і в отому вищепойменованих районах, тане і до чобіт, і до коліс липне… Липне воно і до коліс, що біля воза, і до коліс, що біля, приміром, «емки»… Липне, та й уже!
А особливо воно липне по ярках.
Та не тільки липне, а колеса по ярках просто занурюються в оте, которе липне.
Тоді вже не допомагають не тільки три нормальні у машині швидкості, а не допомагає навіть четверта, найлютіша швидкість, та, що в шофера на язиці.
А вищепойменовані голови їхали, — один сюди, другий туди, — якраз навесні, перед весняною сівбою, коли все дуже-таки до коліс липне.
Їхали — і оцей голова, і отой голова «емками».
Оцей голова, сяк-так допхавшись до ярка, спустився в ярок, занурився — р-р-р-р-р-р! — стоп і став.
Смик сюди, смик туди, — стоп!
— Приїхали! — повернувся шофер до оцього голови.
— Н-да! — проказав оцей голова.
Коли ось назустріч спускається в ярок отой голова…
Розігнався — р-р-р! — стоп і став.
Смик туди, смик сюди, — стоп!
— Приїхали! — повернувся шофер до отого голови.
— Н-да! — проказав отой голова.
За кілька хвилин:
— А-а-а! Іване Івановичу! Драстуйте! — оцей голова до отого голови.
— Доброго здоров'я, Петре Петровичу! — отой голова до оцього голови. — Ви в область?
— В область!
— А я з області!
— Сіли?
— Сіли!
— От кляті дороги! Щоб ото містка не полагодити?!
— Злочинство просто!
Спускаються в ярок два колгоспники. Підійшли.
— Драстуйте! — попривіталися колгоспники.
— Здорові були!
— Виходить, приїхали? — лукаво посміхнулися колгоспники.
— Приїхали!
— Н-да! — дакнули колгоспники. — Місточок слід би полагодити.
— Ви з якого району?
— Яз оцього, — один каже.
— А я з отого, — другий каже.