Чтение онлайн

— Док лише торкнувся скелі, і все ж пробоїна, мабуть, є. Дізнаємось про це, коли водолази обслідують днища понтонів.

— Дуже вже легко вдалося зняти його з мілини, коли завели ми буксири… — сказав Андросов. Русява борода й повеселілі очі Сливіна повернулися до нього. З задоволенням капітан першого рангу витримав паузу.

— Це вас дивує? А пам'ятаєте, я дав наказ, перед виходом із шхер, притопити док? Звернули увагу, як він низько сидів у воді?

Андросов слухав з великою цікавістю.

— Понтони, з яких складається стапель-палуба доку, — це ж порожні металеві резервуари з системою клапанів затоплення. От я й наказав прийняти туди забортну воду. Правда, вага буксированого об'єкту збільшилася, зате зменшилася парусність, док менше зносило вітром в океан. А головне — це дало можливість легко зняти його з мілини.

Як завжди, почавши говорити про улюблену справу, Сливін з особливим смаком входив у деталі морської практики. Але ось обличчя його спохмурніло знову.

— А цей обманний вогонь… У голові не вкладається, що хтось міг піти на таку підлість.

Насувався довгий зріз докових понтонів, що чітко виступав над хвилями. Сливін і Андросов вийшли із шлюпки.

Матроси відпочивали. Заново заведені з доку на криголам буксири волого поблискували. Порвані троси вже були витягнуті на палубу. Ніби розсічений сокирою, голубів рівним зломом кінець одного з тросів.

Оглянувши буксири, поговоривши з водолазами, Сливін підійшов до мічмана, який стояв серед матросів. Обвів очима молоді, мужні обличчя.

— Спасибі, товариші! Добре закінчили заводку, вклалися в найкоротший строк!

— Служимо Радянському Союзу!

Бронзове обличчя Агєєва лисніло від поту й дощу, намоклий кашкет зсунувся на потилицю, з-під кітеля, що розстебнувся на грудях, виглядали смуги тільника. Але, відповідаючи начальникові експедиції, мічман миттю набрав належного вигляду: застебнув кітель, вирівняв кашкет — звично торкнувшись ребром долоні козирка й кінчика носа. Навіть устиг витерти обличчя. Сливін задоволено дивився на підтягнуту високу постать, йому прийшла в голову чудова думка.

— Дуже втомилися, мічмане?

— Не так, щоб дуже, товаришу капітан першого рангу.

— Бачите, яка каламуть вийшла. Є припущення, що хтось замість маяка Скумкам запалив обманний вогонь, тому ми й на мілину сіли. — Матроси слухали, обступивши Сливіна. — Зараз норвезький лоцман піде на острів — узнати, чому не працював маяк. Хочу командиром шлюпки послати вас, мічмане.

— Зараз підемо? — тільки й спитав Агєєв.

— Зараз і підете, — Сливін потирав долоні, як бувало в хвилини небезпеки на фронті. — Все одно, поки водолази не обслідують днище доку, не з'ясують характер пошкоджень, доведеться нам на якорі стояти… Лоцман чекає в шлюпці. Йдіть переодягніться в сухе.

Агєєв пройшов своєю розмашистою, м'якою ходою до баржі, піднявся на її борт, зник у люку. За кілька хвилин повернувся одягнений у сухий бушлат.

— Ви, мічмане, на острів, звичайно, не виходьте, залишайтеся з матросами в шлюпці, — сказав Сливін. — Ні кроку на норвезьку територію, щоб не було потім розмов. Сам Олсен з'ясує, що сталося на маяку. Тут його честь зачеплена, він теж відповідає за проводку… Схоже на те, що влаштували нам тут западню.

— І це в мирний час? — тонка усмішка ковзнула по твердих губах Агєєва.

— Як бачите, мічмане, вороги наші і в мирний час з нами воюють! — суворо сказав Сливін.

Далечінь проясніла, майже перестав дощ, але вітер, не затихаючи з ночі, дув з материка, гнав на шлюпку сизі горби хвиль. І матросам, які вигрібали з усіх сил, здавалося, що шлюпка майже не посувається вперед, до чітко видних над морем берегових скель.

— Ану, натиснемо як слід, орли! — бадьоро крикнув Агєєв.

Сівши біля руля, він і тут почував себе, як удома. Дивився, як, налягаючи на весла, разом відкидаються матроси, як піднімається від напружених м'язів мокра парусина сорочок, як, вигрібаючи, Жуков майже торкається його, колін стрічками своєї безкозирки.

— Може, під парусом підемо? — скоса глянувши на Олсена, сказав Агєєв. Лоцман сидів зосереджений, суворий. Йому не терпілося швидше допливти до маяка.

— Шабаш! Рангоут ставити! — дзвінко скомандував мічман. Поставив вельбот носом до вітру. Головний боцман — великий майстер управляти парусною шлюпкою.

Гребці одразу забрали весла й кочети, розшнурували чохол рангоуту. Загрібні спритно стягли чохол, поклали його на кормовий ґратчастий люк.

Розкатали парус, поставили й вирівняли щоглу — весело корились командам мічмана, який зняв і згорнув тим часом кормовий прапор. Командуючи, Агєєв змінив кривий румпель на прямий.

— На фалах! — скомандував головний боцман. Ще раз окинув усе поглядом — чи правильно розібрані фали і видраєні вантини, чи все готово до підняття паруса. Все було готове.

— Парус підняти!

Широке парусинове крило злетіло над шлюпкою, затріпотіло, надимаючись під вітром.

Вельбот повернувся, скоряючись рулю, рвонувся вперед, до швидко виростаючих обрисів острова Скумкам.

Усі мовчали, кожний був зайнятий своєю справою. «Добре розвернулися», подумав із задоволенням Агєєв. Спершу тривожився, як піде справа з цією незнайомою йому шлюпочною командою, але моряки виявились досвідченими, як на підбір, зразково виконували накази. Ось і зараз сиділи, як належить, не на банках, а на рибинах між ними — обличчям до паруса.