Чтение онлайн

— Ще по кухлику…

— Значить, довелося-таки зустрітися в мирний час! Пам'ятаєте, товаришу боцман, як мріяли про цей час там — на Муста Тунтурі, у вашому кубрику, на Чайчиному Дзьобі?

— Ще б не пам'ятати! — так само весело обізвався Агєєв.

— Ех, шкода, горілочки немає! З такої нагоди цокнутися б пальним. Квасом, кажуть, тільки дурні цокаються.

— Нічого, цокнемось і квасом. Є й інша приказка: у кого дурість є, той горілку щоденно п'є. А от квас — напій для нас.

Вони допили квас, повільно рушили широкою асфальтованою дорогою в бік нахилених ґратчастих кранів і снастей, що пересікалися й були ледве видні з-за огорожі далекого порту.

— Значить, демобілізувався, друже? У безстроковій відпустці? Ач яким франтом вичепурився, — благодушно глянув боцман на Фролова, що крокував поряд.

— Демобілізувався, Сергію Микитовичу. А ви, бачу, вже мічманом стали? Поздоровляю… Надстрокову, значить, служите! І знаменита ваша люлечка з вами. Пам'ятаєте, похвалялися ви в ті роки: як відвоюємо — одразу куди-небудь у рибальський колгосп або на траловий флот, тріску ловити. Ви ж до рибальства дуже охочі…

— Ранувато ще, — пробурмотів Агєєв. — Настане час, візьмусь і за риболовлю.

— І не одружилися ще, товаришу мічман, сім'єю не обзавелися?

— Поки що не обзавівся. Знаєш прислів'я: «Жінка не черевик — з ноги не скинеш»? Не така проста справа, — додав уривчасто Агєєв.

— А інше прислів'я знаєте? — сміявся Фролов — «Довго вибирати — одруженим не бувати». Я ось, щоб не помилитися, в кожному порту по жінці завести хочу.

— Ну, це ти облиш, — насупився боцман. — Моряк не зозуля, повинен міцно гніздо звити.

— То що ж, подавайте приклад, Сергію Микитовичу.

І раптом Фролов став серйозним.

— А я, правду кажучи, ніяк не думав вас у морській формі побачити. Завжди здавалося — зовсім інше у вас попереду.

Він задерикувато глянув на Агєєва, але той ніби не чув. Його коса широкоплеча тінь розмірено змахувала руками, ковзаючи по кам'яних плитах тротуару.

— Дивно влаштоване життя, — промовив Фролов, помовчавши. — Скажи я хлопцям на Півночі, що Сергій Микитович знову по боцманській лінії пішов — нізащо б не повірили.

Він глянув на крокуючого поряд Агєєва. Той промовчав, неквапливо карбуючи крок…

— Усі ми думали — ви по іншій лінії підете.

— По якій лінії? — швидко підвів очі Агєєв.

— Та по розвідці, — трохи притишив голос Фролов. — Дуже здорово це у вас, Сергію Микитовичу, виходило. Бувало згадаю фронт — так і бачу, як пробираєтесь ви де-небудь по скелях у плащ-палатці з гранатою за поясом і автоматом на шиї.

На круглому обличчі Агєєва ледь проступила замислена, трохи сумна посмішка.

— Так, довелося побродити з автоматом на шиї. Тільки, друже, щодо майбутності моєї ти помилився. Не під тим кутом її пеленгував. Бачив ти мене на сухопутті, в скелях, під цією самою плащ-палаткою, ну й вирішив, що я заядлий розвідник. А я, брат, від природи людина дуже мирна, рибалка, син помора, і діти мої поморами будуть. Вітер у зуби, хвилі навколо та палуба під ногами — ось, дорогий товаришу, мій дім.

— Але ж дуже добре у вас з розвідкою виходило.

— Справа була воєнна, — відрізав боцман. — На війні кожна руська людина воїном була, в мирний час кожен мир будує. Ти краще розкажи — старший лейтенант Медведєв живий-здоровий?

— Та він тепер не старший лейтенант. Капітан другого рангу. На Далекому Сході командує…

Агєєв застережливо підняв руку.

— Крапка. Значить, живий-здоровий капітан другого рангу. А чим він командує — будемо держати про себе.

— А я… — почав Фролов і осікся. Хотів було розповісти про нову свою роботу, але нехай боцман поцікавиться сам. «Усе такий Сергій Микитович, — думав Фролов, не ображаючись, — і в мирний час, як і у воєнний, любить осадити людину. Так і відрізав. Гаразд, сердитись на нього не можу. Але нехай сам поцікавиться, де і що я тепер».

Проте боцман не цікавився, мовчки йшов поруч.

— А ви ж самі де тепер, Сергію Микитовичу?

— Так, на одному об'єкті… Військова частина п'ять тисяч двісті чотири… Взагалі бачитимемось часто. — Він з легкою усмішкою глянув на Фролова. — Ти в матроському парку ще не бував? Побувай неодмінно. Солов'їв там — сила. Заслухаєшся, як співають. Думка виникає: не без того, що з курських країв їх сюди перевезли — балтійцям у подарунок.

Фролов мовчав, збитий з пантелику раптовою зміною розмови. Мічман усміхнувся по-старому — тільки очима.

— На криголамі служиш давно?

— Як демобілізувався… Року ще немає, — почав Фролов і замовк здивований. — А ви звідки знаєте про криголам? Нічого я вам не казав.

— Догадка тут невелика, — здивовано усміхнувся Агєєв. — Он він, «Прончищев», димить біля стінки, недавно ошвартувався. А ти весь — хоч і в цивільному, а свіжої морської просолки. Від тебе ще хвилею відкритого моря пахне. І потім… — він делікатно замовк.

— Та вже кажіть, Сергію Микитовичу, кажіть!

— Костюмчик на тобі, пробач, на вигляд вищий сорт, а насправді — погань у целофані. Такі костюми тільки за кордоном морякам далекого плавання вміють збувати. Ясно?

— Ясно бачу! — сказав захоплено Фролов. Ні, він не міг ображатися на Агєєва! — Все, як по нотах, прочитали. Костюмчик, справді, не наше «метро», його мені у Фінляндії висватали, коли ми там на ремонті стояли… Ну, товаришу мічман, жаль, часу більше немає, хочу по місту подрейфувати. Значить, кажете, зустрічатимемось?