Чтение онлайн

Рудий кіт спав. Мені так захотілось його обійняти. Я його пригорнула та хотіла принести у будинок показати мамі, але він почав видиратися та дряпатися. Він мене усю подер. Я розплакалась, прибігла до мами у будинок. А мама як побачила мене, так і злякалась. Плаття й руки були у крові. Вона спитала що я робила. Я й розповіла про рудого кота.

Не дуже було приємно, коли тебе поливають якоюсь рідиною у пляшці, від неї ще більше пече, а вона піниться, мабуть, це було газування. Але від цієї води кров більше не тече. Я поверещала від неї, а потім мама мене переодягла і відпустила далі гуляти у дворі.

Відтоді я до того рудого бешкетника навіть не підхожу, не те щоб брати на руки. Пам’ятаю я про газування, від якого усе пече.

… Я сіла рахувати хмарки. Вони такі гарні, пухнасті, то на коника схожі, то на слоненятка, то на медвежатка.

Тільки я вмію рахувати лише до десяти. От і нарахувала, але мені це швиденько набридло, бо десять, а потім знову один. Нецікаво. Я засумувала, мені аж кортіло поїхати до міста – там і тато, і дядько Василь.

Наступного дня яскраво світилося сонце. Дядько Петро мав рацію – у мами не залишалося часу на мене. Бабуся так і не встала. Її було потрібно годувати.

Я хотіла порахувати хмарки. Проте їх сьогодні не було. Наді мною блакитне небо, немов з малюнку. Тоді я заплющила очі, хтось крадькома підійшов до мене та затулив сонце. Розплющивши очі я побачила перед собою хлопчика з великими очима, рудим волоссям, у шортах та футболці.

– Ти хто? – здивовано запитала я.

– Федько.

– А я Соня.

– А що ти тут робиш?

– Відпочиваю.

– А ти?

– А мене мої батьки до бабусі відправили.

– А… моя бабуся хворіє.

– Це погано.

– Так.

– Я приїхав, але дітей тутечки не бачив.

– Я теж, – погодилась, хоча я і була отут два дні.

– А скільки тобі років?

– Чотири.

– А мені вісім. Я ходжу до школи.

– А я ходжу до дитсадка та на роботу до тата.

– Хочеш я тобі дещо покажу?

– Що?

– Йдемо покажу.

– Не можу. Мама наказала з двору нікуди не виходити.

– А це недалеко за парканом. Ми швиденько.

Конец ознакомительного фрагмента.