Чтение онлайн

План був такий: трохи «відпочити», десь на тисячу, а потім скромно і тихо жити у якійсь Хорватії чи Болгарії, вклавши решту грошей у місцевий прибутковий ґешефт.

Можна також, зважаючи на набутий досвід і вроджений хист, продовжити кар’єру приватного детектива. Але лиха година занесла його до Парижа. «Курочки» і гарсони так добре попрацювали з П. С. Ученієм, який придбав собі фальшивий паспорт на ім’я турецькопідданого Сулеймана У. Чені, що його фінансові статки зменшилися на третину.

Треба пригальмувати, вирішив одного ранку П. С. Ученій, а найперше втікати з цього міста, бо ще два тижні такого життя, і я буду битися з клошарами під мостом за картонний ящик для ночівлі. Він подався до Мюнхена. Там влаштувався незле - у дешевому готельчику, де жили нелегали з Магрибу. Пив менше, до борделю ходив рідше і вже збирався починати шукати роботу, як прийшов час втікати від поліції. Втік. Опинився в Італії, де поліція його таки впіймала. Довго били, забрали усі, що знайшли, гроші і викинули на смітник. Щастя П. С. Ученія полягало в тому, що основні гроші він зберігав у хитрому тайнику, влаштованому в обцасі лівого черевика. Поплентався до Словенії, де мав намір осісти, але роботи не знайшов, посварився з повією і змушений був утікати від її сутенера.

В Болгарії на свою біду вимовив кілька фраз російською мовою, які почули агресивні хлопці з голеними головами.

Отримав ніж у живіт. Слава Творцеви, це був не енкаел, а кишеньковий антикварний сталевий складенець. На лікування витратив майже тисячу ландсмарок, у які він перевів малопопулярні у цих краях західноевропейські дукати. Потім з горя довго пив. Коли допився мало не до делірія, зупинився, перерахував гроші і гірко заплакав - залишилося триста марок. Якщо перейти на штучне вино і гідропонічний перець, то можна протягнути ще місяць другий, а далі? Ясно, що роботи у цій вилизаній Европі він не знайде, не те що за фахом, а навіть посудником в їдальні для іноземних заробітчан - не витримає конкуренції з в’єтнамцями…

Що робити? Повертатися додому! Поки не пізно… В Україну… На Батьківщину! А Цукрюк Ц. Ц.?! Найме мені кілера, а то й двох. Але слава Всевишньому, ще є в Україні звитяжне КҐБ! П. С. Ученій добре знав, що КҐБ ще тоді мало великий зуб на цього скоробагатька Цукрюка, який не хотів ділитися. Ось він, Ученій, і виділить рідній конторі смертельну дозу компромату на зажерливого Цукрюка, недаремно ж він кілька тижнів у його комп’ютерах порпався. В обмін на його, Ученієву, безпеку! Бо що робити, коли ця негостинна Европа не хоче його розуміти.

Не визнає. Отож план порятунку грішного тіла та меткого розуму Ученія з’явився миттєво, як все ґеніяльне, а значить, просте. Треба повертатися в Україну, не потрапити до лап Цукрюкових зарізяк, а якомога швидше здатися каґебістам. Свій до свого… А коли ненависного Цукрюка нарешті посадять, П. С. Ученій за свої заслуги матиме достатні підстави просити в КҐБ посади якогось там позаштатного консультанта з перспективою на надійний «дах» подальшої приватної детективної діяльности.

Від великої радости за своє вже майже влаштоване майбутнє П. С. Ученій ще трохи попиячив, а потім почав збиратися на Батьківщину. Він перебрався до Румунії і почав вивчати диспозицію. Найкраще це було робити у селі неподалік кордону з Україною, мешканці якого робили дуже міцну горілку зі слив. Це були чудові часи!

Він замешкав у ще не старої господині без чоловіка, яка розмовляла українською, споживав натуральні продукти (мамалига, квасоля, бринза) і пив донесхочу уже згаданий сливовий напій. Платив пан Ученій своїй господині всього дві марки за добу, це за ВСІ послуги. Курорт! Проте з натяків своєї благодійниці він зрозумів, що, коли в нього закінчаться гроші, з’явиться альтернатива - або вона його виганяє, або він з нею одружується. Тому, коли у П. С. Ученія залишилося рівно сто десять марок (дві банкноти), він сотку заґвинтив у контейнер в обцасі, а десятку показав циганам, які контрабандистськими стежками перевели його на український бік. Там пан Ученій, розраховуючись з циганами, попросив їх передати його господині, що він, мовляв, провів з нею найкращі у своєму житті дні.

А тепер П. С. Ученій сидить у «підсобці» рідної української чайної, п’є самогон і думає, чи вже починати лапати шинкарку за пишні груди, чи ще трохи випити. Згодом з’ясувалося, що повторити з цією панею румунський епізод не вдасться, бо вона має дома чоловіка, хоча й пияка останнього, проте буйного, який з ревнощів може зарізати будь кого - хоч її, хоч його. Тому Ученій з’ясував, коли йде якийсь транспорт у «район» чи «область», ще трохи випив, купив пляшку на дорогу і відкланявся.

Тролейбуси, які за планом місцевої влади мали курсувати між районами та обласним центром, не ходили, бо бюджетних грошей вистачило лише на закупівлю стовпів і дротів. Позаяк не з’явилися самі тролейбуси, то й сенсу підключати струм до лінії не було жодного, отож дроти з кольорового металу місцевий люд швидко розікрав, а вздовж доріг по всій області стриміли голі бетонні стовпи, яких дотепники назвали бичачими прутнями.

В центрі села П. С. Ученій сторгував собі емоб-таксівку до самих Чернівців. У дорозі він пережив сильний напад ейфорії: Вітчизна… Ненька… Знайомі краєвиди… Помірна ціна за транспортну послугу… Колінами затиснута почата пляшка самогону… Зелена Буковина… Бруківка Чернівців… Вулиця ім. Едуарда Веніаміновича Савенка…

Рідне КҐБ…

Президент України А. Д. Кромєшний дивився футбол по голику - на підлозі зеленим полем завбільшки з більярдний стіл бігали футболісти у об’ємному голографічному зображенні. Як живі, лише маленькі, - трохи більші за мишей, але менші за щурів. Грали «Славутич» Київ і «Динамо» Москва. Пряма трансляція з Мінська, фінал Кубка Євразійського союзу, поки що нуль-нуль.

Спостерігаючи цей неймовірно цікавий матч, президент запросив найближчих до своєї особи людей: безмежно відданого Кіріл Кірілича, голову КҐБ ґенерал-полковника Курвенка та начальника золотарської служби ґенерал-лейтенанта Лайнова. Вони сиділи на високих стільцях, аби зручно було дивитися, і попивали хто що собі хотів: президент - жовтий, як його брови, коктейль із коньяку, фруктових соків і сирого яйця; Кіріл Кірілич, хворий на виразку шлунка, - мінеральну воду без газу; ґенерал Курвенко, червоний, як орден на грудях, - горілку з перцем; ґенерал Лайнов, кривлячи тонкі сині губи, поправляючи на блідому носі свої стильні новостаромодні окуляри пенсне, - европейський джин з азійським тоніком. Офіційно всі присутні вболівали за «Славутич», але хто за кого насправді - було невідомо. Сумнівів не викликав лише сам А. Д. Кромєшний, а решта… Бозна. Все таки «Динамо» - команда під патронатом московських силових структур і навіть Самого…

Форвард киян швидконогий Кузя Ковальов вийшов сам на сам з динамівським голкіпером. Удар! Мимо…

Президент спересердя вигукнув набір поганих слів і жбурнув склянку з коктейлем у футбольне поле. Захисне силове поле голика відбило сторонній предмет, і вміст президентового келиха вихлюпнувся на новеньку, дуже гарну темно-синю уніформу ґенерала Лайнова зі сталевими аксесуарами та блискучими, схожими на літеру «F» емблемами у петлицях.

– Б-б-б!… - вибухнув, схопившись, ґенерал Лайнов, але миттєво опанував себе і криво посміхнувся: - Розрєшіті пойті пєрєодєтся?