Чтение онлайн

– Што, Дотідортич? Послать? Понял. Куда? На…

Хорошо. Счас сдєлаю.

Кіріл Кірілич підвівся.

– Стой, Кіріл, - президент теж схопився, - ти шо, с ума сошол? Што, нє відіш, шо в странє творітся? Прікажи готовіть самольот, я лєчу к етой кітайской сволочі. Чєго он хочєт?

Голова правління «НХЄ Іnс.» Ко Ше Лін нічого від президента України А. Д. Кромєшного не хотів. Він лагідно і по-східному ввічливо прийняв Кромєшного, уважно вислухав, запросив взяти участь у чайній церемонії, і усім своїм виглядом демонстрував співчуття українському народові в особі високодостойного президента А. Д. Кромєшного у ці скрутні часи, водночас висловлюючи впевненість і надію, що під таким мудрим керівництвом, як його візаві, народ України здолає всі свої тимчасові труднощі та негаразди і прийде до затяжного процвітання. А щодо його корпораційного «хліба», «м’яса», «молока» на ринку України, то - рецесія, світова кон’юнктура, коливання цін, знаєте… Останню фразу Ко Ше Лін з поваги до Кромєшного навіть промовив українською, а не китайською, як розмовляв через перекладачку Ірен - до того.

Коли А. Д. Кромєшний повернувся в Київ, його зустрів півмільйонний мітинґ протесту, що тривав уже два дні.

– Чья ето робота?
– спитав президент Кіріла, коли таємним підземним ходом пробрався із секретного аеропорту у свою резиденцію-фортецю на Банковій.

Кіріл завагався.

– Відіш, Кіріл, - розважливо промовив Кромєшний, - якби счас дєйствували бандити-ювеліри, я би вийшов до народу, ну, через телевізію, конєшно, і аргументовано доказав би, що нехватка продовольствія, ето дєло їх подлих рук. Саботаж, діверсії, врєдітєльство! А так? Нє валіть же всьо на уважаємих людей із «НХЄ Іnс.»! Чувствую я, Кіріл, прібліженіє піздєца, - Кромєшний стомлено гепнувся на канапу.
– Визові мнє етого іщєйку учьоного, хочу восстановіть статус-кво.

– Кого визвать, Дотідортич?

– Кого кого, полковніка, блядь Ученія! І пусть у формє будєт!

Через довший як звичайно термін з’явився П. С. Ученій.

Уніформа вже не сяяла новизною, а навпаки, носила вторинні ознаки неафішованої пристрасті її носія до вживання нез’ясованого продукту стійкого бордового кольору. Коротше кажучи, полковницький мундир Ученія був забльований. Те, що пан Ученій, як завжди, був міцно напівп’яний, - самоочевидно.

– Товариш президент, - Ученій намагався триматися бадьоро, - полковник…

– Хто?
– картинно приклавши руку до вуха перепитав президент.

– Полковник, - розгублено підтвердив Ученій.

– Е, нє, братєц, - заперечив президент, - ти уже нє полковнік, ти - хуй собачій.

Кромєшний повільно підійшов до отетерілого Ученія і почав зривати з його плечей погони. Але пришиті міцно, вони не піддавалися.

– Кіріл, ножніци.

Кіріл подав президентови пластиковий ніж для розрізування паперу. Кромєшний взяв інструмент, критично оглянув і за його допомогою почав відривати погони з Ученієвих плечей.

– Полковнік, блядь, - примовляв Кромєшний, - тєрорістов половіл, а козлов отпущєнія развєсті нє прєдусмотрєл…

– Товаріщ прєзідєнт, разрєшіті, - заговорив общєпонятним П. С. Ученій.

– Молчать, сука!
– заверещав президент, зриваючи другий погон.

П. С. Ученій помалиновів, як нижня смуга триколора - державного прапора Української республіки.

– Гражданін Учєній пе ес, - урочисто промовив президент, - ви розжаловани до званія «рядовой» і увольняєтєсь з органов госбєзопасності за профнєпрігодность.

Здать удостовєрєніє!

П. С. Ученій розстібнув сорочку і зняв з шиї пластикову електронну ідентифікаційну картку.

– Оружіє!

П. С. Ученій поклав на журнальний столик надсучасний ще засекречений тридцятинабійний епік.

Кромєшний прискіпливо оглянув Ученія і несподівано скомандував:

– Ботінкі!

– Шо?

– Ботінкі казьонниє снімай, ублюдок!
– закричав Кромєшний.
– З іскуствєнной кожі, блядь!

П. С. Ученій механічними рухами зняв черевики і простягнув їх президентови. Той машинально взяв, оглянув і, вловивши запах, дико верескнувши: «Іздєваєшся, блядь!», жбурнув черевики Ученієви в обличчя.

– Вон отсюдова!

П. С. Ученій, витираючи кров з розбитої губи, поплентався до виходу. Президент підійшов до столика і цілком неекономно почав пити справжню воду. Кіріл Кірілич, користуючись моментом, теж налив собі склянку. П. С. Ученій, помітивши, що на нього ніхто не звертає уваги, акуратно підібрав свої розкидані черевики і навшпиньках щез за дверима.

– Кіріл, - меланхолійно промовив Кромєшний, витираючи губи, - а можєт зря?

– Так єщо нє позно єго вєрнуть.

– Да я нє про етого алкаша, я вобще… - Єслі вобщє, Дотідортич, то нє знаю!
– з невластивою йому жорсткістю відповів Кіріл Кірілич.

А. Д. Кромєшний, вловивши цю інтонацію, спочатку розсердився, а потім пом’як і ще більше зажурився.

Несподівано без дозволу в кабінет увірвався ґенерал Курвенко, він був у бойовому «хамелеоні» і міцно п’яний.

– Вони можуть прорвати заграждєніє!
– залементував він.
– Можуть проникнути на Банкову! Шо дєлать?

– Як, шо дєлать?
– перепитав президент.

– Шо дєлать?
– тупо допитувався Курвенко.

– Стрєлять, ґенерал, - твердо сказав президент України, - стрєлять на поражєніє! Со всєх відов оружія!

Чіпка обживав нову українську в’язницю, побудовану зовсім недавно на місці колишнього готелю «Україна».

Старі люди казали, що колись цей готель носив назву «Москва», але кому то тепер цікаво. Цю в’язницю споруджено за особистим розпорядженням президента України А. Д. Кромєшного як зразковий пенітенціарний заклад для особливо небезпечних державних злочинців з відповідним наджорстоким режимом. А готель скасували тому, що після створення Євразійського союзу в Києві почали з’являтися приїжджі переважно із північно-східного боку, які принципово не бажали оселятися в гостініце Украіна. Готель занепав. З’явилася було думка перейменувати «Україну» на «Москву», але це горде ім’я вже носив інший готель - колишній «Київ». Тоді президент А. Д. Кромєшний і прийняв це вольове рішення - бути тут тюрмі!

Готель залили двома суцільними шарами бетону - один зсередини, другий зовні, і утворився сірий паралелепіпед з камерами типу «кам’яний мішок». В один з таких і поселили пораненого терориста ювеліра Чіпку. Для в’язнів цього зразкового закладу не передбачалося жодних меблів, заарештований жив - спав, їв, сидів, стояв - на голій бетонній долівці, але для Чіпки, позаяк він був поранений і становив певну інформаційну цінність для КҐБ, золотарської служби і особисто полковника Ученія, зробили виняток і встановили в камері металеве ліжко з ватяним матрацом. Кожного дня до Чіпки навідувалося троє гостей: полковник Ученій, лікар і кат.