Сліди СС
Шрифт:
Ганс пам'ятав добре і слова, котрими батько закінчив свою розповідь:
«Тим гірше для нашої країни, якщо такі, як Хетель, знову на волі…»
І от зараз штурмбанфюрер СС Вольфганг Хетель стоїть на ґанку його дому, дому його батька, стоїть і навіть посміхається.
Нарешті Ганс упіймав мило. Вилив на себе повне цеберко холодної води. На мить перепинило дух. Поставив цеберко і, вдавши, що вперше побачив постояльців, ввічливо вклонився їм.
— Мати казала про вас, але я думав, що ви відпочиваєте.
— Нічого, нічого, юначе, — зупинив його Ангель. — Я лише можу позаздрити вам, у нашому віці з'являються різні радикуліти, а для вас холодна вода — здоров'я.
Ганс почав розтиратися рушником. Думав: слід негайно повідомити поліцію. Але як це зробити, щоб вони нічого не запідозрили? Голосно покликав матір і, коли та визирнула у вікно кухні, запитав, чи вистачає в неї продуктів.
Фрау Шварцвеллер заметушилася: звичайно, слід з'їздити до Унтеркрімля, зробити закупки, їй і так уже соромно перед шановними панами за те, чим вона їх частує.
Ганс слухав не перебиваючи. От якби мати сама запропонувала йому з'їздити до міста, він ще побідкався б трохи, мовляв, тільки з дороги, але потай зрадів би.
Раптом побачив: з кишені куртки, яку поклав на лавці під ґанком, стирчить номер «Фольксштімме» — свіжий номер з портретами злочинців. Вже не чув, про що говорить мати, перекинувши через плече рушник, позадкував до куртки. Намагаючись не дивитися на неї, посміхався тим, що на ґанку, взяв брюки, скинувши на куртку рушник, ще раз зиркнув на Хетеля, чи не помітив його маневру, і лише тоді запитав матір, чи не замовляла продукти у місцевого крамаря? Фрау Шварцвеллер пояснила, що той привезе замовлене лише післязавтра, а зараз вона з'їздить до міста.
— А може, я з'їжджу сам?
Мати не встигла ще відповісти, як втрутився Ангель:
— А ми розраховували на вас, юначе. Фрау Шварцвеллер казала, що ви чудово знаєте навколишню місцевість і покажете нам мальовничі куточки.
Мати одразу підтримала Ангеля:
— Покажи їм, синку, форельне озеро.
Ангель запитав обережно:
— Скільки звідси до Долини конвалій?
Там мав сісти літак, і Ангель хотів сам оглянути місце посадки.
— Кілометрів три.
— От і добре, — підтримав Франца Хетель, — за дві години ми обернемось.
Гансу нічого не залишалось, як погодитися.
— Хвилинку, панове, — перепросив, — я лише переодягнуся.
Він пішов до кімнати, де лежав дід. Старий тепер рідко піднімався з ліжка, хвороби мучили його. Ганс думав, що постояльці залишаться на ґанку, та Хетель пішов за ним і став у дверях кухні.
Як же поговорити з матір'ю?
Хлопець розшукав старі штани в шафі, відірвав пару ґудзиків, попросив голосно:
— Дай мені, мамо, голку й нитки. Треба пришити ґудзики.
Знав, що мати тримає нитки в комоді, який стояв у дідовій кімнаті, і боявся, що скаже, де взяти. Та фрау Шварцвеллер вирішила сама пришити ґудзики.
— Давай свої брюки, — пробуркотіла, проходячи до кімнати. — Як маленький, усе на тобі горить.
Вона причинила за собою двері, але Ганс був певен, що Хетель підслуховує, тому мовив голосно:
— Я знайшов тільки один ґудзик, другий візьми в шухляді.
Вирвав аркуш з учнівського зошита. Чорт, де ж олівці? Знайшов нарешті на столику біля дідового ліжка. Швидко писав, говорячи зовсім про інше — для Хетеля:
— Ми підемо до Долини конвалій через гребінь, найкоротшим шляхом. Можна було б під'їхати і машиною, автобус проходить, по-моєму, о десятій тридцять дві, та навряд чи панам буде приємно трястися в автобусі… — Стиснув матері руку, поклав палець собі на губи, закликаючи до обережності. Та зиркнула здивовано. — А втім, я спитаю їх… — мовив голосно, показуючи матері записку.
«Швидше до поліції, в нас Вольфганг Хетель», — прочитала. Здивовано округлила очі, та Ганс не дав їй можливості хоча б одним звуком виказати себе:
— Де мої старі черевики? Завжди я їх шукаю і завжди їх хтось закине бозна-куди!
Питав матір очима: чи зрозуміла? Та кивнула, але дивилася злякано. Ганс розірвав записку, кинув до печі.
— Я візьму із собою флягу. Вона в кухні? — натягнув штани, взув черевики і, гупаючи, щоб Хетель устиг відійти од дверей, пішов до кухні.
Хетель стояв посередині коридора, заклавши руки за спину. Розмова між фрау Шварцвеллер і сином заспокоїла його.
— Ви готові, юначе? — запитав у Ганса приязно.
— Рушаймо. Я тільки наберу води, може, захочеться пити.
Поліцейський просунув голову в кімнату, всім своїм виразом показуючи: сталося щось незвичайне. Мовив чомусь пошепки:
— Важливі новини, гер комісар, — і пропустив до кімнати літню жінку. — Розкажіть, пані, що у вас трапилося.
Та розвела руками.
— Син написав: зайди в поліцію. У нас Вольфганг Хетель…
— Хетель? — комісар оббіг навколо столу. — Ви сказали — Вольфганг Хетель?
— Так мені написав син…
Фрау Шварцвеллер розповідала. Бонне слухав, нетерпеливо бігаючи по кімнаті. Вислухавши, уточнив:
— Третій, високий, не повернувся вчора?
— Вони взяли кайло і лопати… Назад прийшли вдвох, третій поїхав до Зальцбурга. Він мусив щось передати їм через хазяйку «Гірського орла».