Шрифт:
POV Глорія
– Імбіцил, кретин, дрочун, - кричала я йому в обличчя, а він стояв і дивився на мене баранячим поглядом не розуміючи що відбувається. Звичайно я б теж не розуміла що відбувається, якби на мене накинулися під час прогулянки з собакою по Гайд-парку.
– Щ-щ-щ-щ-о?, - заїкаючись промовив Крістіан, і на його обличчі була ясно зрозуміла злість, здивування…..страх?
– Не роби такий вигляд ніби ти нічого не розумієш, безневинний козел, - на цьому моменті я ледве не розкололась. «Глорія, настроїлись, спокійно, спокійно, в нас все вийде». Через хвилин 15 я була вже вдома, і пішла на 3 поверх в свою кімнату, дістала свій щоденник і почала писати :
«16.03.2014
Дорогий щоденник,
Я сьогодні нарешті кинула свого Крістіана, ой, вже не свого Крістіана, а просто Крістіана, через це я дуже горджусь собою. Тому що мені вдалося зробити винним свого вже колишнього хлопця в цій ситуації. Зізнаюся чесно, мені це подобається, тому що я не люблю довготривалі стосунки, і робити хлопця винним це дуже весело. Насправді мені його трішки шкода, через те що він до мене був сильно прив’язаний, і мріяв про більше ніж просто зустрічатися. Ну що ж вже пора прощатися з Лондоном, я не знаю чи буду сумувати за постійними туманами та дощами, хоча це вже стало частинкою мого життя. Насправді найбільше шкода залишати тут друзів та мою кращу подругу Френчі.»
– Глорія, піднімай свій жирний зад, бо ми запізнимося на літак - саркастично виразився тато.
– Старий пердун, - бурчала я собі під ніс спускаючись до нього.
– Що ти сказала?
– С.Т.А.Р.И.Й. П.Е.Р.Д.У.Н., - сказала я безстрашно, тому що знала що мені за це нічого не буде.
З батьків я особливо люблю тата, адже він мене розуміє як ніхто інший, підтримує в важких ситуаціях та жартує зі мною. І ще купив мені машину після того як я побила йому скутер, от такий в мене терпеливий тато.
Як тільки ми вийшли з аеропорту, на нас накинулась щаслива мама. Адже вона прилетіла в Сієтл на декілька тижнів раніше що б підготувати будинок до нашого приїзду, це має бути для нас сюрпризом. Ох, як мені не подобаються мамині сюрпризи.
Після перельоту мені дали 2 дні на адаптацію, далі я мушу іти в нову школу. Як я це ненавиджу, особливо нові знайомства. Я не знаю чи є пришкільний гурток барабанщиків, це моє хобі і я не знаю як я буду без цього жити, без своєї рок-групи. В нас тільки все починало гарно складатися, і ми давали міні-концерти в нічних клубах. Так, це було весело, особливо ці інтрижки на один вечір…
Новий будинок. Чесно сказати я думала що буде набагато гірше, тому що я не люблю ці витончені інтер’єри 18 століття, а так доволі не погано. Особливо моя кімната, на цей раз вона зробила не погано, там були всі плакати моїх улюблених рок-груп, фотографії з друзями, особиста ванна кімната та гардеробна…
Перший день в нові школі…х-м-м…чи справдяться мої очікування? Сподіваюсь буде весело.
Сьогодні я їду перший раз на своїй новій машині. «Пежо 207», вона надзвичайно чудова.
Але коли я паркувалась я ледве не збила одного хлопця, який тільки що вийшов із своєї машини, ну що поробиш, я ще не навчилась гарно паркуватись.
– Ти дивишся куди ти їдеш, навчись спочатку їздити, а потім сідай за кермо, дура, - кричав він.
– Іди в сраку, мудак, не тобі вирішувати коли мені сідати за кермо.
Я взяла рюкзак і демонстративно пішла в школу, не вибачившись перед ним, а він лиш розкрив рот від здивування, і не зміг нічого сказати як мені тоді здалося. Першим уроком в мене була хімія, я пішла на пошуки кабінету і нарешті його знайшла. Хімію викладав Містер Хетч.
– Доброго дня, сідайте на свої місця, тому що я вам хочу представити нову ученицю – Міс Лоуренс.
Всі на мене одразу звернули увагу особливо той хлопець якого я сьогодні ледь не збила.
– Глорія, сідай до Стіва, сьогодні ви разом будете робити практичну роботу, - сказав Містер Хетч, і показав жестом на місце біля Стіва. Я повільно пішла і наважилась сісти біля нього, дістала речі із рюкзака та відкрила зошит, і він перший почав зі мною розмову…..