Чтение онлайн

На початку зими в Лодзі посилилися патрулі військової поліції. Побільшало контрольних пунктів. Дороги часто перекривали на кілька діб, і їздити ними без спеціальних перепусток було заборонено.

Якщо кілька місяців тому різні військові частини складалися з людей старших віком, ніж мобілізовані, то тепер легко можна було помітити, що всі солдати молоді і що до Польщі прийшли бувалі фронтовики, за плечима в яких лежав переможний похід до Данії, Норвегії, Франції, розгром англійського експедиційного корпусу — про це свідчили їхні значки, медалі, ордени. Кількісну перевагу військовослужбовців з моторизованих танкових та авіаційних підрозділів також зовсім не важко було встановити по петлицях, окантуванню, значках на мундирах. Прогулюючись щодня однією з центральних вулиць для підрахунку зустрічних військовослужбовців і класифікації їх за родом військ, Йоганн зробив висновок, що на території Польщі німці, без сумніву, зосереджують могутнє ударне угрупування.

Розформування Центрального пункту по репатріації німецького населення засмутило й стривожило особовий склад автобази. Багатьох уже відправили в стройові частини, це саме загрожувало й Вайсові.

Система особливої секретності передислокації військ діяла невідворотно і повсюдно.

Начальницький склад спеціальних служб ходив у цивільному.

Танкові частини пересувалися тільки нічними маршами по заборонених для всіх видів транспорту дорогах. Над ними пролітали чотиримоторні транспортні літаки «Люфтганзи» застарілих типів, щоб своїм гулом заглушити гуркіт танків.

У багатьох районах було оголошено начебто санітарний карантин, і есесівські патрулі нікого в них не впускали без пропусків, форма яких мінялася кожні три дні. Нижчі чини військової поліції, контррозвідники абверу, агенти гестапо після комендантської години безцеремонно перевіряли документи у перехожих, навіть у старших офіцерів. Номерні знаки всіх видів автотранспорту було замінено новими. За будь-які позаслужбові розмови, бодай такі, що торкалися тільки особистих стосунків, військовослужбовців нещадно карали. В цих умовах старший писар транспортної частини рішуче відмовився від послуг Вайса.

Щодо Келера, то він так боявся попасти у фронтову частину, що з ненавистю дивився на кожного шофера, ще не відчисленого з гаража.

На Папке теж не можна було покладатися. Діставши призначення в особливу групу гестапо по прийому єврейського населення, що прибувало в спеціальних ешелонах з окупованих європейських держав, Папке одразу ж припустився помилки. Він простодушно гадав, що коли євреїв відправляють у концентраційні табори, то треба одразу дати їм відчути, хто вони такі і що їх жде.

Він не звернув уваги на те, як люб'язно гестапівці попервах поводилися з євреями: не гидували брати попід руки старих, щоб допомогти зійти драбинкою в кузов грузовика, поплескували ласкаво по щоках дітлахів, бажали всім щасливої дороги.

А Папке поводився грубо, намагаючись підкреслити перед службовцями свою ревну відданість ідеології наці.

І що ж? Після того як остання машина з євреями відійшла, гауптштурмфюрер покликав Папке й, зневажливо дивлячись холодними очима в його спітніле обличчя, крикнув:

— Дурень, свинцева довбешка! — І наказав: — Повторити!

Папке відчислили з особливої групи. І тепер він уже не в гестапівській формі і не в званні унтерштурмбанфюрера, а в звичайній армійській, в чині унтер-офіцера, тиняється по дешевих пивничках і заводить дружбу з солдатами. Але ж на цьому кар'єри не зробиш!

Папке був такий пригнічений, що, забутий про обережність, сказав Вайсові:

— Так, я груба людина. Але я правдива людина. І коли людей везуть на смерть, я не можу прикидатися, нібито вірю, що їх везуть на курорт. — і додав сердито: — Твій дурень Ціммерман возить у табори банки з гарненьким товаром…

— Що саме? — немов щоб підтримати розмову, поцікавився Вайс.

— Вироби «Фарбеніндустрі» — газ «циклон Б», розкішний засіб для винищення мишей, тарганів і людей, — буркнув Папке.

Вайс застеріг його:

— Ви зовсім даремно сказали мені про це.

— Але ж ти мій приятель.

— Все одно цього не слід було робити. — І Вайс повторив виразно: — Ви мені сказали, що газом «циклон Б» умертвлятимуть в'язнів у концентраційних таборах. Вірно?

— Та що ти! — злякано пролепотів Папке. — Навіщо ж так?

— Негарно, — докірливо сказав Вайс. — Негарно зайве базікати. — І попрощався з Папке, хоча той хотів ще щось пояснити, просити, щоб Вайс забув його слова. Та Вайс безжально покинув Папке, знаючи, що той прагнутиме тепер швидше зустрітися знову. І коли Папке не може зараз допомогти Вайсу уникнути служби у фронтовій частині, то принаймні тепер він на гачку, і Вайс так просто, за якусь дурничку не відчепить його з цього гачка. І разом з тим не можна занадто лякати Папке: наляканий, він донесе щось на Вайса або, ще простіше, пристрелить. Боягузи зо страху бувають здатні на сміливість. А от коли довго, обережно, помаленьку водити Папке за носа, може вийти щось корисне. Та де взяти часу для цього?

Зразу після того, як вдалося влаштуватися тут шофером, Йоганн послав у Львів листівку, куплену в армійській крамниці: опецькуватий малюк сидить на горщику і пухкими пальчиками затискає собі носа.

«Дорога Лізхен, — писав уночі на цій листівці Йоганн. — Я радий поздоровити тебе з днем народження. Нехай завжди буде над вашою родиною боже благословення. Твій Міхель».

А потім у чарці з чистою водою обережно пополоскав ріжок носової хустки, вмочаючи в цю воду заструганого сірника, м'яко, щоб не подряпати поверхні паперу, повідомив між рядків шифром про себе й про те, що готовий приймати радіопередачі.

Фрау Дітмар часто страждала від мігрені й під час приступів не виносила шуму. Тому вона попросила Йоганна забрати до себе в кімнату її старенький дволамповий радіоприймач, щоб постоялець розповідав їй ранками за сніданком політичні новини.

Через тиждень після того, як Вайс відправив листівку, він, блукаючи настройкою по ефіру, почув адресовані йому особисто позивні — тоненькі, ледь виразні і такі рідні! Після цього він систематично став одержувати повідомлення з Центру.

Майстерність складати максимально короткі, гранично чіткі повідомлення, окрім літературних здібностей їх автора, як і всяка майстерність, залежить від якості добутих відомостей. Чим цінніший, значиміший зміст повідомлень, тим місткіше він укладається в мінімум слів. Деякі великі відкриття знаменитих розвідників, добуті ціною терпеливої, безстрашної праці, на яку пішли роки, відібрані у власного життя, вкладалися в короткі рядки цифрових знаків.